Народний артист України, лауреат Шевченківської премії Федір Стригун (на знімку),

який 31 рік пропрацював художнім керівником Львівського національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької, вважає, що зміни до Закону «Про театри та театральну діяльність» необхідно негайно переглянути.

— Я пропрацював на сцені майже 60 років, з них 53 роки — в театрі Заньковецької. З огляду на реформування, яке відбувається в театрах, можу стверджувати, що цей новий закон абсурдний. Це абсолютно антимистецький, антитеатральний закон, який не допомагає, а заважає театру працювати. У нас до цього закону є дуже великі претензії, — каже Федір Стригун.

— Про що йдеться?

— До Закону «Про театри та театральну діяльність» внесли зміни, основна ідея яких — це об’єднання двох посад — директора і художнього керівника. Це абсолютний абсурд. Одна річ — займатися господарством, фінансами, а зовсім інша — творчість, це справа художнього керівника чи головного режисера. Завжди ці посади розмежовували. Так, були конфлікти між директором і художнім керівником, але завжди знаходили консенсус. Директор повинен забезпечувати костюми, декорації, приміщення — це все велике виробництво. Художній керівник повинен відповідати за репертуар, за творчий напрям, за естетику. Ми — репертуарний державний театр. І комусь прийшло в голову ліквідувати в театрах художню раду, а це прозорість. Раніше як було? Всі роки, відколи я працюю в театрі, директор ніс свою валізу, а художній керівник — свою. Працюємо ми як творча організація, а не підприємство. Наш продукт — це наші вистави. Творча група заробляє гроші.

— Що змінилося після реформи?

— Усі питання тепер вирішує директор. Він отримав право одноосібно підписувати контракти з акторами, а художній керівник, режисер чи художня рада не має до цього відношення. Це все одно, що попросити художника намалювати картину і сказати, якими фарбами. Дати полотно — і малюй. Так мені ще треба червону фарбу! Ні! Нема. Це однаково, що господарники і чиновники підбиратимуть нам фарби. Ми тепер не маємо права, щоб не було корупції, на художній раді брати того чи іншого актора на роботу шляхом таємного голосування. Художня рада не має права встановлювати ставки — це робить одноосібно директор як йому забажається. Він підписує контракти з ким захоче. Ось після такої, з дозволу сказати, реорганізації якраз і отримали такий «клондайк» для корупції, що нам і не снилося.

Художня рада обговорювала конкретну кандидатуру і ставила питання на таємне голосування. Ми так прозоро працювали останні 20 років. Кожен член колективу проходив переобрання раз на 5 років. Запрошували актора на засідання, зачитували характеристику, вислуховували претензії і пропозиції.

— А тепер?

— А зараз усе вирішує сам директор і комісія, до складу якої заборонено входити працівникам театру.

— Який же вихід?

— Дуже простий: підвищити авторитет та вимоги до художньої ради. Що таке художня рада? Це колективне самоврядування, де все колектив вирішує.

Усі театри тепер залежать від однієї особи. Я не брав би на себе такої відповідальності, а прислухався б до художньої ради, режисерів. Тоді б ухвалювалось колективне рішення.

Тепер якісь комісії, які до мистецтва театру не мають жодного відношення, або працівники з інших театрів вирішують, чи брати актора на роботу. Художня рада вже не впливає, а впливає комісія, яку формує директор або Міністерство культури.

— Які шляхи розв’язання цієї проблеми?

— Зараз директори думають, як оминути цей закон, бо якщо взяти на себе всі функції, господарську і творчу, залишається одне — приватизувати театр.

Ось коли б ти справді був власником театру і витрачав свої, а не державні кошти, тоді роби що заманеться. Ти платиш гроші, це твоє підприємство. Але нині театр — державна установа. Чи маємо ми право віддавати державну установу в руки однієї людини і до чого це призведе?

Театру Заньковецької вже 100 років. І ця ситуація виникла у зв’язку з новими недолугими змінами до закону, які сприяють не творчості, а корупції. Відомий одеський режисер не витримав цих фатальних випробувань і помер. Візьміть історію українського театру, і ніхто не скаже, хто був директором у Леся Курбаса, Гната Юри, Мар’яна Крушельницького, Володимира Магара, Федора Верещагіна чи Сергія Данченка.

— Ще які кроки потрібно зробити?

— Переглянути Закон «Про театри та театральну справу». Зібрати в Міністерстві культури всіх практиків — художніх керівників, головних режисерів, голів профкомів, директорів — і обговорити це питання.

У цій ситуації, щоб врятувати театр, якому служив 53 роки, який люблю, я, порадившись з творчим колективом, вирішив подати свою кандидатуру на конкурс. Творчістю повинна керувати творча людина, а не адміністратор.

Розмовляв Богдан КУШНІР.

Львів.

Фото прес-служби театру.