Нам не завжди вдається уникати фатальних помилок дня сьогоднішнього, але вміння переосмислити жахливі сторінки минулого може стати гарантією неповторення драматичних подій у майбутньому. Попереднього тижня ми знову переживали біль двох страшних злочинів планетарного масштабу — великого сталінського терору та депортації цілого кримськотатарського народу. Пам’ятні заходи з цього приводу — не лише данина жертвам минулого, адже поряд з Україною розміщена й веде проти нас реальну війну держава, яка успадкувала принципи й методи сталінського режиму. І навіть у таких деталях, як нові репресії проти кримських татар у незаконно анексованому Криму та українські політв’язні в російських тюрмах, агресивний сусід не дає нам забути актуальність досвіду минулого.
Багато подій минулого тижня було пов’язано з брутальною політикою путінської Росії. Не маємо права забувати, що з вимогою звільнити всіх в’язнів сумління голодує Олег Сенцов. А на окупованих територіях відбувається взагалі унікальний за цинічністю злочин — випускників військових училищ із РФ привозять на Донбас попрактикуватися в стрільбі по живих мішенях — без розбору: військових чи цивільних. Жертвою обстрілу стала ціла родина. Це новітній фашизм, і новий Нюрнберг повинен очікувати не лише на Путіна та його владну верхівку, але й сотні тисяч росіян, які в різний спосіб причетні до злочинів проти людяності.
Дуже показовим було демонстративне відкриття Путіним незаконно спорудженого «Кримського мосту». Тут поєдналося все: і зневага до міжнародного права, й тупа показуха часів перезрілого соціалізму та технічне невігластво. Але від Росії ми іншого й не очікували, вразила реакція деяких наших діячів, які із захопленням говорили, що он Путін мегамости відкриває, а наш Президент — фельдшерські пункти. Це найяскравіший приклад глибинного колаборантства, яке вже вкоренилося десь на дні душі. А щодо відкриття інноваційного ФАПу, то в цьому й відмінність між цивілізованою нацією, в якій усе для людини, та тоталітарним суспільством, де все кидають на поталу імперським амбіціям.
За згубним принципом «ворог мого ворога — мій друг» в обійми до Путіна попливли й деякі наші олігархи-втікачі. І мова вже не лише про Онищенка, але й про колись патріота Коломойського. Дуже різонула його фраза, що на Донбасі в нас «громадянський конфлікт», який лише підживлює Росія. Як контрастують з ним слова польського президента Анджея Дуди в ООН, що не треба за формулою про конфлікт приховувати суть російської агресії. Попри всі дискусії на історичному ґрунті, Польща залишається нашим вірним союзником, на відміну від доморощених олігархів.
Укотре солідарність з Україною підтвердили й США. Черговий візит спецпредставника Держдепу Курта Волкера був украй насичений переговорами, але він не втомлювався повторювати офіційну позицію США: це війна Росії проти України, розпочала її саме Росія, й ціна за агресію повинна неухильно зростати.
Чимало міжнародних подій мали для нас російський підтекст. Путін у Сочі приймав іноземних лідерів. Розчаруванням стало низькопоклонство лідера вірменських протестів, а нині прем’єра Ніколи Пашіняна — просто не треба створювати собі кумирів та шукати зайві аналогії. Менш однозначний був візит Ангели Меркель. У нас її позицію знову почали сприймати в штики, а дарма. Канцлер справді не може протиставитися доволі проросійському бізнесу Німеччини, але вона продемонструвала, що чітко бачить межу між економікою та політикою й готова обстоювати інтереси України. Чомусь заяви про її проросійськість у нас множаться якраз тоді, коли нею невдоволені в Кремлі...
Серед внутрішніх новин звично домінувала Верховна Рада. Ми поки що не отримали від неї того, на що найбільше сподівалися: нового складу ЦВК чи Антикорупційного суду, але парламент продемонстрував доволі хороший результат. День, коли було розблоковано можливості для розвитку трансплантації від нерідного донора, став торжеством розуму над мракобіссям. Серед важливих рішень: упорядкування працевлаштування за кордоном, розблокування Державного бюро розслідувань, лібералізація валютного ринку, прийняття світових принципів щодо авторського права та кілька проектів щодо захисту прав дитини. Не надто багато, але питання важливі для нашого життя. А на анонсовані важливі рішення ми та наші західні партнери будемо чекати на цьому й кількох наступних тижнях. Принаймні щодо Антикорупційного суду вже є компроміс, от тільки його ще має підтримати парламент.
Гірше із самими антикорупційними структурами: там назріває дуже серйозний скандал. Якщо підтвердяться заяви Назара Холодницького про змову НАБУ з олігархом-утікачем Онищенком, то це вже буде повний крах, систему доведеться перезавантажувати з нуля. Натомість інші правоохоронні органи працювали доволі ефективно. У справі про державну зраду керівника «РІА-Новості» Кіріла Вишинського СБУ та ГПУ зачепили особливо болісну точку для Росії. Реакція з Москви лише підтверджує правильність звинувачень. А Генпрокурор вніс до Ради подання про зняття недотрканності ще з двох народних депутатів. Те, що це перестало бути сенсацією, — ознака дорослішання суспільства. Ми належно реагуємо на речі, які повинні бути само собою зрозумілими: всі мають бути рівними перед законом. А винуваті депутати чи ні, встановлять слідство й суд.
Але щоб не завершувати на драматичних темах, маємо згадати кілька позитивних новин. Комітет у закордонних справах Європарламенту підтримав виділення Україні одного мільярда євро макрофінансової допомоги. Це приклад підтримки, яка дуже своєчасна. Президент нині проводить переговори в ЄС про те, щоб країни—члени спільноти погодилися взяти на себе частку організаційних та фінансових затрат на відновлення зруйнованих міст Донбасу. Вони ще в окупації, але поки переговори завершаться, може, й повернемо їх під свій контроль.
А ще весь світ спостерігав за чудовою казкою про весілля новітніх принца й попелюшки. Нам так були потрібні позитивні емоції, й британська королівська родина їх подарувала. Ми ще не розучилися радіти чужому щастю. І це вселяє надію!
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
