...або Як у Добрянці реформа відбувається
Кілька років тому в Добрянській лікарні Вільшанського району, яка обслуговує чималий куток області із селами Плоско-Забузьке, Коритно-Забузьке, Вівсяники, Бузникувате, Чистопілля та Завітне, медперсонал отримав «рознарядку» щодо реформування закладу і майбутнього скорочення штату. Проте працівникам лікарні хотілося вірити, що скорочення не зламає жодної долі, а лікарня зі славною історією поставить на ноги ще не одну сотню чи й тисячу пацієнтів.
У міцних, хоча й пошарпаних, медичних рядах Добрянки ще дбають про здоров’я земляків лікар Леонід Василенко та медсестра Тетяна Ємельянова.
«Обіцяли, що всі працівники після скорочення залишаться з роботою, — пригадує недалеке минуле один із двох сімейних лікарів Добрянської амбулаторії Леонід Василенко. — На практиці вийшло інакше. Уникли скорочення два лікарі, я в тім числі, чотири сімейні медсестри, санітарка, водій. Не знайшли собі нового трудового колективу дві санітарки, обидві поварихи тепер годують смачними борщами хіба що свою рідню. Медсестра Наталя залишилася працювати, але на півставки. Стоїть без діла фізкабінет, бо за відсутності фахівця ніхто не має права користуватися його обладнанням. Стаціонарних ліжко-місць теж уже немає. Тепер лікарня працює як завод — «від гудка до гудка». Але ж людям стає зле і в вечірні та нічні години. Тому я тепер фактично сплю з медикаментозною сумкою. Хтось відпрацював вісім годин і спокійно відпочиває... А я ж присягав, давав клятву Гіппократа»...
«Від того, що реформували лікарню, люди менше хворіти не стали, — підтримує Леоніда Миколайовича медсестра Тетяна Ємельянова. — Приміром, нині в нас п’ятнадцятеро людей лікуються на стаціонарі вдома. Це хворі на цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка, пієлонефрит... Ми цілком спроможні надати якісну першу допомогу, зробити кардіограму, поставити крапельницю (щодня по цю послугу звертаються сім-вісім пацієнтів. — Авт.), зробити загальний аналіз крові, дати раду пацієнтам із переломами, різаними ранами тощо. У лікарні працює аптека. Але...».
Самі мешканці Добрянки (в минулому — районного центру) дуже пишаються своєю амбулаторією, вірять у талант своїх лікарів.
«У нас знаменита лікарня. Лікар Василенко — гарний спеціаліст і хороша людина, — хвалить своїх земляків-медиків Ольга Величко. Віримо, що вона (колись лікарня, а нині вже амбулаторія) не зазнає подальших ущемлень (бо є загроза, що плановим скороченням до кінця року «зачеплять» іще дві сестринські посади. — Авт.), інакше — куди нам звертатися по першу допомогу? Особливо, коли автобус на Вільшанку ходить отак, як тепер. То їздив по середах, п’ятницях і неділях, а це вже два місяці, як не було»...
«...Та з такими дорогами, як наші, — додає Анастасія Трайстор. — спробуй дістанься до лікарні: хоч у Добровеличківку, хоч у Вільшанку!».
Чомусь на сільському тирлі селянська думка йде врозріз із державною. Тож постає запитання: це люди на селі мислять недержавно чи посадовцям у Києві, котрим не треба здавати по чотири гривні за літр молоко (такий розбійницький нині в Добрянці тариф), щоб лікуватися та виживати на «домашньому» стаціонарі, видніше, як селу жити правильно?!
Олег ШВЕРНЕНКО.
Фото Івана КОРЗУНА.
