У березні минулого року у Диканьці Полтавської області небайдужі до власної історії патріоти-українці відновили історичну справедливість. Через 100 літ знову посадили дуб Мазепи, який знищили комуністи, захопивши владу.
На урочистостях згадали активістів, які у 1917 році ініціювали посадку двох дубів, присвячених Шевченку і Мазепі. Та комуністи знищили не тільки Мазепин дуб, а й активістів, що його посадили. Пізніше їх у складі групи з 19 осіб звинуватили у підготовці збройного повстання проти радянської влади. Звичайно, ця справа була сфабрикованою. Розстріляли комуністи диканців 9 травня 1938-го.
У березні 2017-го до Диканьки приїхали родичі невинно розстріляних. Саме тому, що чоловіки з цієї групи ініціювали посадку дуба Мазепи тоді, й виникла ідея вшанувати їх пам’ятником. На святі вирішили зібрати на це кошти. Треба сказати, що адміністрація району і співробітники музею відмежувалися тоді принципово і на свято не прийшли. Мабуть, тому, що Мазепа для колишніх партійних функціонерів, як і московських попів, ніби червоний колір для бугая.
Ініціативна група підготувала лист-звернення до селищної ради з проханням виділити землю для встановлення пам’ятного знака. Перше засідання селищної ради відбулося у грудні 2017-го. Тоді розглянули ескізний проект пам’ятника і проект прив’язки до місцевості поряд з дубом Мазепи, а також заслухали звіт про збір коштів.
Пам’ятник виконав відомий в Україні і далеко за її межами скульптор, член Національної спілки художників України Микола Посполітак. Мабуть, найвищу і найбільш влучну характеристику пам’ятнику дав доктор філологічних наук, ректор Полтавського педагогічного університету Микола Степаненко, який сказав, що кращого символу декомунізації він не бачив: на гранітному камені закріплена плита зі списком жертв терору за алфавітним порядком з датами народження і одною датою смерті — 9 травня 1938 року. Верхню ліву частину плити розтинає нижніми кутами радянська зірка, а по контуру великого каменя проглядається частина тюремних ґрат.
Друге засідання районної ради відбулося у березні цього року. На ньому ухвалили рішення провести громадське слухання про визначення місця встановлення пам’ятного знака «Жертвам репресій». Це точна цитата рішення. Прошу, запам’ятайте! Щоб залучити до обговорення якомога більше диканців та знайти більше родичів загиблих, у місцевій газеті «Трудова слава» було надруковано статтю «Пам’ятаймо, щоб не повторилося». На неї відгукнулися диканські музейники публікацією «Реабілітовані історією» і колективно її підписали.
Оскільки районна рада закликала до обговорення цього питання, до районної газети було подано та поширено в Інтернеті публікацію під назвою: «Знову про пам’ятник диканцям «організаторам збройного повстання проти радянської влади». Хоч ми і перебуваємо в форматі обговорення, районна газета з невідомих причин її не опублікувала, а там ішлося про те, що в пересічного читача, який прочитав статтю «Реабілітовані історією» у «Трудовій славі» від 30 березня 2018 року, може скластися уявлення, що 19 розстріляних диканців, імена яких уже закарбовані на пам’ятному знаку разом, випадковий збіг. Принаймні так це звучить у публікації, яку підписали музейники з Диканьки.
Незрозумілим також є твердження авторів, що розстріляні були борцями за «світле майбутнє», обіцяне комуністами. Дивні борці, які не вступали до колгоспу, більше того, агітували проти новітнього рабства пересічне селянство. До слова, мабуть, некоректно взагалі озвучувати якесь конкретне число репресованих, як у музейників: 938 чоловік. Чому говорю про це? Через те, що досі не реабілітований голова Чернечеярського колгоспу Григорій Іванченко, а його знищила комуністична влада лише за те, що він посмів роздати продукти помираючим від голоду селянам. Їхні ж продукти! Може, і про нього треба згадувати «взагалі»? Разом з іншими. Як на мій погляд, ця людина теж заслуговує на персональний пам’ятник у Чернечому Ярі. Хочу вірити, що прийде ще час і на це!
Дивує, чому автори статті обходили словосполучення «комуністична влада», а сором’язливо вживали: «тодішня влада»? Питання, звісно, риторичне. Опоненти взагалі пропонували поставити символічний пам’ятник — без персоналій. Хрест чи щось інше.
Він ніби і є, і його немає. Їхня мотивація одна: якщо поставити пам’ятник окремо 19 чоловікам, то родичі інших 938 репресованих образяться! Чи не нагадує вам це історію пам’ятника Мазепі в Полтаві? А може, й справді: підпільний райком діє?
Григорій ТИТАРЕНКО, краєзнавець, журналіст.
Полтавська область.
