Розмова з головою Хустської райдержадміністрації Назарієм Павлієм

З ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Назарій Павлій (на знімку) народився 6 січня 1987 року в селі Рокосово Хустського району. Після 9-го класу тутешньої школи навчався в Ужгородському політехнічному ліцеї-інтернаті, потім — на юридичному факультеті Львівського університету ім. І. Франка. Працювати почав у Хустському райсуді — судовий розпорядник, помічник судді. 2015 р. розпочав приватну адвокатську практику. У вересні 2015-го, у 28-років, призначений головою РДА (тоді був чи не наймолодшим керівником району в державі). Одружений. Дружина за фахом правник, приватний підприємець.

Доходи й витрати, як і обов’язки, слід ділити з міськрадою

— Назарію Івановичу, почнімо з головного в роботі керівника адмінодиниці — з економіки. Так склалося, що очолюваний вами район був дотаційний на понад 90 відсотків!.. І це один із найбільших районів області, багатий, як то мовиться, на землі й ліси, мінеральні й термальні води та на роботящих людей… Тож перед вами перше й невідкладне завдання — підняти економіку й знизити дотаційність. Так?
— Безумовно. Коли був призначений, дотація становила 93 відсотки, нині — 88—89. Намітилася позитивна тенденція, оскільки за три роки вдалося залучити декілька інвестиційних проектів. Та коли з січня минулого року багато видатків соціальної сфери лягли на районну казну — енергоносії у медзакладах, оплата праці адміністративно-технічного персоналу шкіл тощо — район опинився в складній ситуації. Не зміг самостійно забезпечити всі виплати — дефіцит бюджету становив понад 30 млн грн. Довелося шукати альтернативних шляхів.
Річ ще й у тім, що Хуст — місто обласного підпорядкування. І цей статус породжує той парадокс, що Хустський район — один із найбідніших в області. Чому? Відповідь — на поверхні. Податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), який є нині, фактично, головним наповнювачем казни, спрямовується до міського бюджету, оскільки основні підприємства району, а також такі установи, як райлікарня, поліклініка і стоматклініка, органи управління районом тощо, розташовані, зрозуміло, в місті. Всі відрахування, отже, надходять до міської казни (а це, ні мало ні багато, а понад 8 млн грн).
Райдержадміністрація неодноразово зверталася до міської ради з пропозицією брати участь хоча б у співфінансуванні перелічених об’єктів, тобто у спільному утриманні. Ми доводили: справа не лише в тому, що податки пливуть від нас, а й у тому, що, до прикладу, майже 50 відсотків пацієнтів райлікарні — це міські жителі, у поліклініці — понад 60 відсотків, у стоматклініці — за 70! Я вважаю, що район справедливо ставить вимогу спільного утримання медзакладів. Але, на жаль, нам на зустріч не пішли… І залишили РДА наодинці з цією проблемою.
Після цього ми ухвалили рішення переєреструвати Хустську райлікарню із міста Хуста до селища Вишково, де розташоване її відділення. Це було зроблено з єдиною метою — щоб надходження з ПДФО ішли до районної казни. Такий крок, можливо, викликав певне обурення в наших колег із міської ради. Але він адекватний ситуації, яка склалася…
— Що маєте на сьогодні?
— Перше: з січня і до кінця цього року райбюджет додатково отримає майже 5 млн грн. Друге: нині Хустський порівняно з іншими районами Закарпаття має чи не найкращі показники виконання бюджету — понад 140 відсотків, тобто перевиконання становить 40 відсотків!

Час «підтягнути» платню до рівня ЄС

— Хустщина — це 25 великих і не дуже сіл та одне селище, в яких проживає понад 95 тисяч підприємливого населення. А безробіття подекуди сягає такої самої цифри — 95 відсотків. Тому люди змушені масово виїжджати на заробітки. Ця соціальна проблема вже традиційно морально терзає майже кожну сім’ю — молоду й старшу. Чи намічається якийсь промінчик світла?
— Нині на сторінках районної газети, на електронних носіях, на відміну від 1990-х років, вміщується достатньо пропозицій для тих, хто шукає роботу. Але наш роботодавець не може конкурувати із закордонним щодо платні. Тому люди їдуть. Молодь, фахівці, до прикладу, там заробляють у рази більше. Я впевнений: питання часу, аби «підтягнути» нашу зарплату до рівня європейської.
Маємо робити все, щоб молода людина, працюючи вдома, біля сім’ї, створюючи вітчизняний продукт, могла заробити хоча б приблизно стільки, як за кордоном. Іншого виходу немає.
Та, попри все, слід визнати, що масовому виїзду сприяв і безвіз з ЄС. Але це непогано. Ми маємо багато чого повчитися у європейців, і кожен із нас, хто хоч якийсь період залишатиметься там, певною мірою змінить свої бачення та життєві погляди стосовно того, як необхідно робити свою громаду та країну кращими, успішнішими, і що справа залежить від кожного з нас. Далі, щоб мати достойну платню, держава повинна на законодавчому рівні встановити правила гри — чітко прописати умови ведення бізнесу і його оподаткування, здійснити максимальну дерегуляцію бізнесу, коли б чиновник не заважав працювати інвесторам та підприємливим людям. Адже одне з основних завдань кожного чиновника та посадовця — створювати не робочі місця, а сприятливі умови для ведення бізнесу.
Маємо виключити найбільш дратівливе: «зняти» тиск і втручання держави, в тому числі й правоохоронних органів, у справи бізнесу загалом та інвесторів — особливо з іноземним капіталом, зокрема. До прикладу, незважаючи на ухвалення закону про «маски-шоу стоп», тиск не припиняється.
Будь-чия заява все ще підлягає реєстрації в Єдиному держреєстрі досудових розслідувань, в рамках якого правоохоронець уже має право вживати заходів, передбачених чинним кримінально-процесуальним законодавством, — на свій розсуд. І як наслідок — створювати негативне тло і небажання підприємця працювати чесно.
— Як мало де, у районі створено вже відомі сироварні, діють буйволяча й оленяча ферми, потроху розвивається вівчарство, закладаються нові сади, малий бізнес освоює виробництво вкрай потрібних будівельних та інших товарів. У який спосіб влада підтримує ініціативу підприємливих людей?
— Сироварні, ферми, садівництво за останні роки отримали серйозний розвиток і стали, на моє переконання, «родзинкою» регіону і забезпечили додаткові робочі місця. По-друге, дають поштовх широкому розвитку сільського господарства, що здавна притаманне нашому краю; по-третє, є тим чинником, який приваблює туристів. Адже ресторани і готелі є скрізь в Україні, але де ще надибаєте оленячу, буйволячу, страусину, равликову ферми, унікальну сироварню? А в нас усе це є!..
У районі діє програма підтримки малого підприємництва. І разом із засновниками ферм РДА є учасником виставок в Україні та за кордоном, максимально рекламуємо наші можливості й готову продукцію, таланти і вміння господарників Хустщини. Нашими коштами, передбаченими, зокрема, програмою з розвитку туризму, за нашою ініціативою замовлено рекламні ролики та інформацію з усіх цікавинок, які повинні максимально популяризувати район.

Туризм — серед пріоритетів

— Отже, зі сказаного випливає, що туристичній і курортній сферам відводите, як і область загалом, пріоритетну роль. І це логічно, бо ж Хустщина щедро наділена природними благами, є чимало старовинних церков і монастирів, руїни замків…
— Справді, так. Тож готуємо туристичні ролики. Замовили виробництво телекомпаніям, які оприлюднюватимуть їх щоденно. Прагнемо, щоб інформацію мандрівник отримував практично цілий 2018 рік, усі 365 днів. Аби постійно були в ефірі. Щоб туристи з усієї України бачили принади району як навесні, влітку, так і восени та взимку. Власне, як в онлайн-режимі. Крім того, за моєї ініціативи розроблено туристичну рекламу, яка за сприяння колег з інших областей буде розміщена на білбордах в багатьох регіонах нашої держави.
Вважаю, що ця галузь справді може стати провідною, але маємо всіма способами сприяти і не заважати тим, хто її 
розвиває.
— Ліси займають понад сорок відсотків території району. Що приносять казні?
— Це зелене золото і легені Карпат та всієї України, які, до того ж поновлюються! Але за останні десятиліття фактично втрачено всі потужності деревообробних підприємств і меблевих фабрик. Галузь перетворено на сировинний придаток і спосіб заробітку окремих осіб. Тому я цілком підтримую заборону вивезення деревини за кордон. Маємо максимально налагодити переробку кругляка в районі, області й загалом у державі.
Спонукає до цього і той факт, що в районі працює одне лісове дослідне господарство, лише кілька невеликих деревообробних підприємств і малих цехів. Хустське ЛДГ має своєю функцією догляд за лісом, його засадження, займається заготівлею дров для населення і бюджетних установ. Лісгосп торік переказав до держказни 8,7 млн грн. Водночас 600 тис. грн -до місцевих бюджетів, стільки ж за збір ягід, грибів тощо. Це дуже мало! Галузь може і повинна значно збільшити доходи до бюджету.
— Під будівництво малих ГЕС, про які так палко сперечаються — щодо шкоди довкіллю і зиску місцевій казні — екологи й бізнесмени, обрано й хустські села. Ваш погляд на це, адже район, як жоден інший, має тривалий досвід із даного питання, бо ж з 1950-х років діє Теребле-Ріцька ГЕС?
— Моя позиція тут чітка і послідовна: я — за залучення інвестицій у район у рамках чинного законодавства та у повній співпраці з громадами. Тому мною, як це і передбачено чинним законодавством, було ухвалено розпорядження на розробку детального плану, після чого інвестор мав отримати згоду на реалізацію проектів на території тієї чи іншої громади. Інвестори мали намір збудувати малі ГЕС у п’яти селах, і загальна сума капіталовкладень могла сягнути понад мільярд гривень. Додам, що я як любитель активного відпочинку акцентував увагу на тому, щоб впровадження проектів якнайменше впливало на довкілля. Насамперед я б не погодив такий проект, який був у попередні роки втілений в селі Нижній Бистрий чи на Теребле-Ріцькій ГЕС у 1950-х роках. Бо там повністю перегородили течію річок Ріка і Теребля.
Проект, який мав намір реалізувати інвестор, передбачав частковий забір води; мало бути повністю відновлене берегоукріплення в усіх селах, яке фактично відсутнє в тому регіоні, що, у свою чергу, виливається нам у сезонні паводки та завдання шкоди місцевому населенню. Всі деталі мають бути узгоджені з громадами… До прикладу: за пропозицією інвестора лише одне Березово мало б щомісяця отримувати 500 тис. грн на розвиток інфраструктури села. І це не у формі податків, а прямих грошових переказів на рахунок громади. Але, на жаль, громада не підтримала план інвестора. Це рішення людей. І я його поважаю.
Але від себе хотів би зауважити: прагнемо розвитку, надходжень до бюджетів, заможного життя і водночас блокуємо, не підтримуємо, відмовляємося від пропозицій та будь-яких ініціатив. Чи то стосується міні-ГЕС, чи асфальтного або сміттєпереробного заводу, чи вітрової або сонячної електростанції. Тобто, ми за колгосп, але в чужому селі. Це неправильно, і так не повинно бути.
— Водночас питання переробки побутових відходів постає щодалі гостріше…
— Це надто гостра й пекуча проблема в цілій державі, яка незабаром може вилитися в серйозну екологічну біду. На Хустщині також. Ліси, узбіччя доріг, уздовж потоків і річок — скрізь сміття, утилізувати яке, згідно з євростандартами, немає об’єктивної можливості. І це залежить не від якогось конкретного посадовця, а від усіх нас. У районі немає жодного села, де б я не побував із пропозицією виділити земельну ділянку для будівництва сучасного сміттєпереробного заводу, але жителі жодного не підтримали спорудження такого підприємства…
— Дуже важливо, аби місто обласного значення і район працювали злагоджено. Як у вас складаються стосунки з міською владою Хуста?
— (Хвильку-другу розмірковує). Є порозуміння. Але різне бачення у вирішенні проблемних питань.
— Чим би хотіли, Назарію Івановичу, завершити нашу розмову?
— Нам усім у цей не-простий час слід бути більш згуртованими, конструктивними й кожному добре знати й пам’ятати не тільки свої права, а й виконувати та дотримуватися обов’язків громадянина.

Вів розмову Василь НИТКА.
Фото автора.

Хуст Закарпатської області.