Цього тижня може справдитися сподівання на ухвалення законопроекту про Антикорупційний суд. Це один з тих випадків, коли очікування перевищують за значенням саму мету. Цей суд не стане панацеєю. Можливо, до нього навіть удасться відібрати чесних і непідкупних суддів, але ж розглядати їм справи, які готують слідчі НАБУ, представляють прокурори САП, а їхні докази часто бувають непереконливими й некоректними. А протистояти їм будуть найдорожчі адвокати, готові вхопитися за найменшу юридичну неточність. Ми ризикуємо зазнати розчарування.
Але Антикорупційний суд уже став частиною міжнародних зобов’язань і часточкою нашої віри в майбутнє, вільне від корупції суспільство. Віру не можна зрізати ще молодим пагоном. Хай навіть потім не все піде гладко. Рада наблизилася до ухвалення рішення. От тільки треба пройти пару дилем та віднайти компроміс із зарубіжними партнерами, без чого закон із перших днів або втратить довіру, або опиниться під загрозою визнання неконституційним. Якщо оперативно подолаємо цей етап законотворення, можна очікувати ще низку важливих законопроектів. Але поки вони в тіні найрезонанснішого.
А найголовнішою подією минулого тижня стала спецоперація СБУ й ГПУ для упередження терористичного акту проти опозиційного російського журналіста Аркадія Бабченка. Сама операція пройшла майже бездоганно, кілька дрібних неузгодженостей не вплинули на результат. А він безумовний: людське життя врятоване, російські спецслужб зазнали колосального приниження. А якщо вдасться зібрати достатні для міжнародних інстанцій докази замовлення з Росії, то це вже прямий, хоча й тривалий, шлях до визнання РФ терористичною державою. Тому, здавалося б, про завдання мінімум навіть дискутувати зайве, а про максимум поки говорити зарано. Схоже, що за добу, коли всі ми переживали через загибель хорошої людини, спецслужби таки зуміли зібрати деякі факти, які виводять на Москву.
Та сталося абсолютно несподіване — замість гордості й захоплення вибухнули найбрудніші інсинуації. Ті, хто першу добу обливали брудом владу, що «не вберегли», в одну мить почали кричати про «піар на крові», фейкові вбивства та що завгодно, окрім згадки про те зло, яке сидить у Кремлі й стало причиною цих обставин. Подія набула такого розголосу, що завдяки їй почали масово розкриватися «кремлівські консерви» — жодного слова про Путіна та його ФСБ, усіма силами переключати увагу на своїх «винуватців». Хоча були й ті, для кого життя людини важить менше, ніж потреба виправити статтю чи визнати свою недалекоглядність. Не беруся сказати, хто несе більше зла країні — підгодована з Москви агентура чи свої «корисні ідіоти»?
Минулий тиждень справедливо можна назвати «німецьким» — два знакові візити: федерального президента й міністра закордонних справ. Німеччина немов хоче виправити безтактність згоди на «Північний потік-2». Президент Штайнмаєр узгоджував питання євроінтеграції, відносин із ЄС та гарантії у зв’язку зі злощасним «ПП-2». Показово, що завершував візит у Львові. А міністр Гайко Маас зосередився на питаннях безпеки, миротворцях, напрацюванні спільної політики тиску на Росію. Символічно, що його візит завершився в Маріуполі.
Припущення, що одіозний газопровід може бути заблокований, починають набирати зримих рис. І це ще без прямого втручання США. Успішна перемога «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі й накладені мільярдні санкції проти «Газпрому» почали давати зримий ефект — рахунки деяких структур російського монополіста арештовані.
Вдала зовнішня політика принесла ще кілька позитивних плодів. Рада ЄС ухвалила рішення про надання Україні мільярда євро макрофінансової допомоги. Дуже жорстко стосовно Росії висловилися на міжнародному рівні лідери сусідньої Польщі. Президент Дуда назвав Росію найбільшою загрозою для світу, а прем’єр Моравецький заявив, що «Північний потік-2» — це інструмент агресії проти ЄС і НАТО. Як добре, що ми не піддалися емоціям і не «побили горшки» зі сусідами на історичній тематиці. Росію все щільніше обкладають зусібіч звинуваченнями за збитий Боїнг рейсу МН17.
Також можемо записати в актив успішний візит Голови Верховної Ради Андрія Парубія до Ізраїлю, спілкування Президента з держсекретарем США Майком Помпео та його візит до Іспанії. Південь Європи завжди був складним регіоном для нашої дипломатії, тому сподіваємося на зрушення. Але справжній перелом намітився в Угорщині — після місяців ультиматумів і жорсткого небажання шукати компроміс, сусіди раптом висловили готовність до переговорів. Розуміємо, що тут не обійшлося без американців, але напрацювати компромісну угоду маємо таки ми з угорцями. Вихід цілком реальний — міжнародні договори мають вищу силу, ніж внутрішні закони.
Джерелом драматичних і трагічних новин звично залишається держава-агресор. Минулого тижня після чергової ротації окупаційних військ їм захотілося «просалютувати» своєму начальству.
Відзначилися — руйнування приватних осель і трагічна загибель 15-річної школярки. Путінський режим таки впевнено прямує до Гаазького трибуналу. Продовжується голодовка наших в’язнів московського режиму Олега Сенцова й Володимира Балуха, до них приєднався Олександр Кольченко. Після авантюр Савченко дуже важко підняти хвилю міжнародної підтримки, але цього разу вона таки знову наростає. На жаль, не було прогресу й у роботі тристоронньої групи в Мінську.
Внутрішня політика, окрім успіху силовиків, «потішила» сумнівними «досягненнями». Оприлюднено рейтинг голосувань лідерів парламентських фракцій. Враження жахливе: що більше гучних заяв, то менше праці. А показник в 1% ефективності в парламенті зареєстровано вперше за всю його історію! Не добавили авторитету країні кляузи на своїх колег, які дехто з урядовців пише до послів G-7, замість за належністю звертатися до парламенту. Ну й зовсім на цирк стараються перетворити майбутні президентські вибори деякі амбіційні, але несамокритичні претенденти. Надіюся, що конструктивні новини цього тижня знімуть частину оскомини від недоречностей попереднього — перспективи для цього цілком реальні.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
