Нафтові вежі та качалки завжди були складовою бориславських пейзажів, а нафта і газ — особливою гордістю бориславців. Інтенсивний видобуток вуглеводнів на території Бориславського нафтового родовища триває більш як 160 років, проте коефіцієнт нафтовилучення вуглеводнів продовжує залишатися одним із найнижчих в Україні та не перевищує 14 %, що дає підстави говорити про великі перспективи Борислава.

Місто на вибуховій бочці

Про великі запаси нафти і газу у Бориславі вели мову у всі часи, а от про загазованість заговорили лише 1972 року після вибуху газу в підвалі будинку № 12 по вул. В. Великого, жертвами якого стали 18 чоловік. Державна комісія Ради Міністрів УРСР встановила, що причиною вибуху стало проникнення попутного вуглеводневого газу в підвал із розташованих на віддалі 150 м від будинку старих нафтових шурфів. Нафтовий газ вибухнув від іскри, що утворилася при включенні електровимикача на стіні підвалу чи запаленого сірника. Власне, тоді Державна комісія констатувала, що основною причиною загазованості міста є геогенна міграція вуглеводнів по тектонічних порушеннях і розломах, яку ліквідувати неможливо. Іншими словами, було винесено вердикт, що місто Борислав приречене жити на газовій бочці.
Природні особливості геологічної структури Бориславського нафтового родовища стали причинами значної перфорованості території міста. Унаслідок цього нафта безперешкодно може мігрувати в вертикальному і латеральному напрямах та виходити на поверхню землі в будь-якому місці родовища, забруднюючи ґрунти та водойми.
«Наказом №162 від 11 травня 1972 року, — розповідає старший інженер з охорони праці та пожежної безпеки НГВУ «Бориславнафтогаз» Михайло Данчишак, — у структурі НГВУ «Бориславнафтогаз» було створено робочу пошукову групу з виявлення шурфів на території Бориславського нафтового родовища. Ліквідаційні роботи на свердловинах та виявлених шурфах виконували працівники цеху капітального ремонту свердловин. Тоді ж при Бориславській конторі газового господарства було створено спеціалізовану лабораторію з контролю за станом загазованості підвалів житлових і громадських будинків, підземних споруд та комунікацій міста, а починаючи із 1973 року, інститутом «УкрНДІГРІ» проводяться роботи із вивчення будови та ступеня насичення вуглеводнями четвертинних відкладів території м. Борислава».
У вересні 1975 року наказом № 337 по НГВУ «Бориславнафтогаз» «Про забезпечення виконання тимчасових заходів з попередження можливої загазованості в місті на 1975 рік» при нафтогазовидобувному управлінні був створений Штаб загазованості, а 1978-го розроблена техніко-економічна доповідь (ТЕД) «Розробка першочергових комплексних заходів по максимально можливій ліквідації загазованості в м. Бориславі».
На основі ТЕДу і науково-дослідних робіт з вивчення причин загазованості при інституті УкрдіпроНДІнафта Розпорядженням Ради Міністрів України від 23 липня 1978 року наказом №101К від 21 серпня 1978 року на Прикарпатті було створено Спеціалізовану лабораторію науково-промислових досліджень, а в нафтогазовому управлінні «Бориславнафтогаз» — спеціалізований цех з дегазації.
Пан Михайло розповідає, що проблема загазованості Борислава постійно була і продовжує перебувати під контролем нафтовиків. Нині ПАТ «Укрнафта» — єдина структура, яка намагається подолати наслідки довготривалого видобутку вуглеводнів у Бориславі.
На території Борислава сьогодні майже 20 тисяч закинутих шурфів-колодязів, а також 2 260 нафтових, газових і пошуково-озокеритових свердловин. Щодо багатьох із них відсутня будь-яка документація, і в багатьох випадках їх неможливо знайти на місцевості. Саме ці свердловини є додатковими шляхами міграції вуглеводнів із глибин до поверхневих відкладів і створюють на території міста зони з підвищеним вмістом вуглеводневих газів. Більшість шурфів-колодязів є в центральній частині міста, найбільш забудованій житловими, громадськими та виробничими будинками.
«Як правило, — зазначає операційний менеджер НГВУ «Бориславнафтогаз» Андрій Барабаш, — приховані шурфи-колодязі виявляються переважно по просіданню ґрунту внаслідок гниття дерев’яного перекриття або при проведенні земляних робіт. Станом на 1 січня 2018 року на території гірничого відводу Бориславського родовища виявлено і герметизовано 360 шурфів-колодязів».
За його словами, нині виявлено 206 зон з аномально високим вмістом вуглеводневих газів (СН4) в ґрунті з концентрацією від 0,25 до більше 6,0 %. Результати геохімічних досліджень були нанесені на ситуаційну карту-схему Борислава, яка стала основою для подальших робіт з дегазації. Внаслідок проведеної роботи нині кількість таких зон скоротилася до 25—30.
У зонах загазованості на території м. Борислава станом на 01.01. 2018 року пробурено 462 дегазаційні свердловини, за рахунок яких сумарну площу загазованості значно знижено. Буріння дегазаційних свердловин не спричинило її повную ліквідацію. Основна проблема існування ділянок із підвищеною загазованістю на території міста полягає в геогенній міграції газу.
Операційний менеджер Бориславського НГВУ Андрій Барабаш наголошує, що ПАТ «Укрнафта» за відсутності державної підтримки і надалі основний тягар з дегазації території м. Борислава бере на себе та проводить фінансування природоохоронних робіт із дегазації території Борислава. У 2017 році при плані 24 952,9 тис. грн фактично для виконання робіт із дегазації використано 31 414,84 тис. грн. На 2018 рік на виконання «Заходів щодо ліквідації наслідків довготривалого видобування нафти і газу та зменшення загазованості навколишнього середовища м. Борислава» передбачено 32 178,5 тис. грн, а виконано станом на 1 лютого робіт на суму 9 128,8 тис. грн.

Куди ж без політичних спекуляцій?

Інженер виробничо-технічного відділу Бориславського НГВУ Віктор Дзяма з ентузіазмом розповідає про активізацію «Укрнафтою» у 2017 — 2018 роках робіт, пов’язаних із дегазацією території міста Борислава.
«Один із методів, — розповідає пан Віктор, — який застосовує НГВУ для зменшення екологічного навантаження на місто, це примусове відбирання газу з діючих, спостережних, жолонкових та дегазаційних свердловин за допомогою двох вакуумних компресорних станцій (ВКС). Загальна мережа вакуумопроводів на Бориславському нафтовому родовищі становить 102 км та експлуатується понад 60 років. Один із основних центральних колекторів ВКС №2 прокладений на вулиці Богдана Хмельницького та введений в експлуатацію у 1963 році. Ним відбирається нафтовий газ із свердловин, що розташовані в районі вулиць: Лугова, Гуцульська, Дорошенка, Нафтова, Гірна, Шкільна, Карпатська Брама. Під час проведення чергового експертного обстеження було виявлено понаднормовий знос стінок трубопроводу (виразкова корозія) та значні відшарування продукту корозії. Беручи до уваги важливість цього колектора для безпеки жителів Борислава, з метою уникнення виникнення аварійної ситуації було прийнято рішення якнайшвидше замінити зношену ділянку вакуумопроводу. 
Для проведення робіт ПАТ «Укрнафта» з резерву виділило 250 метрів погонної труби діаметром 273 мм, яку терміново доставили з м. Прилуки Чернігівської області. Під час проведення заміни труби аварійної ділянки центрального колектора довелося зупинити відбір нафтового газу із 120 свердловин Бориславського родовища. Роботи виконувались у складних технічних і погодних умовах, але наші нафтовики оперативно та якісно впоралися з цим завданням, і після завершення робіт відкачування газу із свердловин було відновлено».
Інженер-нафтовик розповідає, що друга вакуумно-компресорна станція, яка розташована на околиці Борислава у мікрорайоні Тустановичі, має близько 52 км вакуумопроводів. Перша ВКС розташована у другому кінці Борислава на горі Городище і користується сіткою вакуумопроводів загальною протяжністю трохи менше 49 км, через які відкачується нафтовий газ із свердловин, розташованих в районі вул. С. Бандери, Високої, Джерельної, Гірної, Потік та центральної частини міста. В сумі виходить десь майже 101 —102 км.
«На 2018 рік, — наголошує Віктор Дзяма, — заплановано провести діагностику всіх вакуумопроводів Бориславського нафтового родовища, тож отримаємо цілком конкретну інформацію про реальний стан труб та їх протяжність».
Водночас як фахового інженера-виробничника, Віктора Дзяму до певної міри дивують безвідповідальні висловлювання окремих бориславських депутатів, які більше нагадують фейк, аніж бодай поверхове розуміння ситуації.
«В українських реаліях, — наголошує пан Віктор, — щоб викопати траншею чи прокласти трубу потрібно «наплодити» гору документів: скласти та погодити план виконання робіт, отримати відповідні дозволи на їх проведення та виконання робіт з підвищеною небезпекою, а після їх виконання документально оформити завершення цих робіт. А ще необхідно повідомити відповідні державні контролюючі органи, адже до робіт, що виконуються нафтовиками на території Борислава, ставляться дуже жорсткі вимоги. Якщо, для прикладу, сталася аварія, пов’язана із поривом трубопроводу чи викидом нафти, то перед виїздом бригади на її ліквідацію, такі випадки обов’язково фіксуються на рівні «Укрнафти» із детальною вказівкою часу і дати виникнення аварійної ситуації та її ліквідації. Все це документально оформляється. Відповідно, говорити за таких обставин, що у Бориславі нафтовики нічого не роблять, є нічим іншим, як цілковитою необізнаністю із реальним станом справ щодо виконанню НГВУ робіт із дегазації території міста».
Нафтовики відверто кажуть, що рівень загазованості Борислава напряму залежить від роботи двох вакуумно-компресорних станцій, розташованих на двох протилежних околицях міста — Понерлі та Городищі. Начальник цеху видобутку нафти і газу №1 НГВУ «Бориславнафтогаз» Володимир Шахунов розповідає, що у 1982 році Борислав забезпечував добовий видобуток попутного нафтового газу на рівні 1 млн куб. метрів. Сьогодні добовий видобуток нафтового газу із Бориславського родовища коливається в межах 70—80 тис. куб. м, до якого додається ще попутний газ, відібраний із Новосхідницького родовища. Але цей, відібраний з нафтових свердловин, газ немає куди дівати, через що нафтовики вимушені періодично зупиняти вакуумно-компресорні станції, і нафтовий газ природним шляхом мігрує в атмосферу.
«Ми можемо видобувати 100 тис. м кубічних газу на добу, проте цей газ немає куди дівати. НПК «Галичина» бере 55 тис. м куб. Ще 20 тисяч кубів бере на власні потреби Бориславське виробництво Долинського ГПЗ. Разом це 75 тисяч кубів. Залишається, фактично, 30 тис. м куб нафтового газу, який не має споживача. Якщо б «Укрнафті» вдалося вирішити питання споживання цього незатребуваного надлишкового газу, то, відповідно, з порядку денного зникло б питання загазованості Борислава», — розповідає В. Шахунов.
Начальник ЦВНГ №1 Бориславського НГВУ пояснив, що проблеми реалізації попутного нафтового газу породжені надмірним насиченням його киснем, через що він не придатний для подачі побутовим споживачам, оскільки не відповідає чинним Державним стандартам. За словами фахівця, проблему відповідності нафтового газу існуючим стандартам можна розв’язати спеціальними установками, які здатні доводити газ до необхідних кондицій, визначених ДТСУ, щоб його можна було подавати до загальної газової мережі для споживання у побуті, але цей варіант розв’язання проблеми лежить поза межами компетенції «Укрнафти» і може бути вирішеним тільки на рівні держави.

Біду можна перетворити на товар

Про попутний нафтовий газ у Бориславі говорять багато. Вірніше, про необхідність його використання. Своєрідним каталізатором для загострення цієї проблеми стала поява у листопаді 2010 року на вул. Дрогобицькій неподалік Бориславського ГПЦ Долинського газопереробного заводу перших енергоблоків із переробки нафтового газу, які працювали на основі газо-поршневих двигунів німецької фірми MWM (Deutz Power System) і мали потужність 1985 кВт кожен. У цих установках проблема загазованості Борислава мала розв’язуватися шляхом перетворення попутного нафтового газу із свердловин Бориславського нафтового родовища на електричну енергію.
Проект будівництва нового у всіх відношеннях для Борислава виробництва, що мало здійснюватися у рамках програми ліквідації загазованості та запобігання загостренню екологічної та соціальної ситуації в м. Бориславі, пропагував на той час генеральний директор «Східно-Європейського Енергетичного Союзу» Василь Процишин. 
Підприємець із сусіднього Трускавця намагався реалізувати у Бориславі проект, який передбачав, окрім будівництва газотеплоелектростанції, створення тепличного господарства площею 10—12 гектарів. Реалізація цієї бізнес-ідеї передбачала створення 36 нових робочих місць на ГТЕС та ще майже 250 — для обслуговування тепличного господарства.
 Щорічно газогенераторна теплоелектростанція повинна була виробляти 100 млн кВт електроенергії та 86 тисяч Гкал. теплової енергії. Однак у 2010 році проект реалізувати не вдалося.
Ідею використання у котельнях міста попутного нафтового газу Бориславського нафтового родовища намагалася також реалізувати Бориславська міська рада, проте із реалізацією цього проекту також щось не склалося.
Провідні спеціалісти НГВУ «Бориславнафтогаз» кажуть, що декілька разів вели предметні розмови з зацікавленими особами про можливість використання попутного нафтового газу Бориславського родовища для спалювання у коогенераційних установках, утім справа далі розмов так і не просунулася. Жодна зацікавлена особа до «Укрнафти» так і не дійшла, хоч без вирішення питання умов, на яких товариство віддаватиме попутний нафтовий газ, відібраний із Бориславського нафтового родовища, для подальшої переробки, вести мову немає сенсу.
Міський голова Борислава Ігор Яворський вважає, що найефективніший шлях розв’язання проблем використання попутного нафтового газу, відібраного із Бориславського нафтового родовища, а також більшості екологічних проблем міста, які породжені тривалим видобутком вуглеводнів, лежить у площині ухвалення окремого закону по Бориславу, який би окреслював можливі шляхи розв’язання основних екологічних проблем і стимулював розвиток приватної ініціативи та підприємництва на території міста. Для цього потрібно у стінах Верховної Ради України сформувати потужне лобі, яке б переймалося інтересами міста нафтовиків. А сьогодні ситуація така, що 38-тисячне місто, на теренах якого творилася історія українського нафтовидобутку, не має навіть свого представника у Львівській обласній раді.

Петро МАГУР,
«Нафтовик Борислава».