Співпраця України з МВФ в тому форматі, в якому вона відбувається, приносить нашій економіці більше негативу, ніж користі. Тимчасова підтримка цієї організації є своєрідним «рятівним колом», яким можна скористатись на дуже короткій дистанції, але збиратись на ньому в далеку й успішну подорож — безглуздя. Чуже рятівне коло ніколи не замінить власний човен.

Співпраця з МВФ дає змогу «придбати час» для проведення радикальних системних реформ. Якщо ж їх не проводити, продовжуючи «купувати час», як це робить українська влада, то таке «придбання», додатково обтяжене невигідними умовами, врешті-решт виявляється не лише фінансово непідсильним, а й безсенсовним марнотратством.

Співпраця з МВФ — це плата українського народу не так за об’єктивно складні зовнішні умови, як за відсутність у влади «українського плану», за її небажання позбутися старих корупційних схем, контрабанди, за неготовність реально змінювати «правила гри» і проводити власні радикальні реформи, розвиваючи виробництво та економіку.

По-перше, це НЕ ДОПОМОГА на безповоротній основі, як та, яку щорічно надає Євросоюз таким країнам, як Польща, Чехія чи Румунія, це — валютний КРЕДИТ, який потрібно буде повертати з відсотками.

По-друге, навіть якщо розцінювати такі кредити як «допомогу», то це ПАЛІАТИВНА «ДОПОМОГА». Вона не може використовуватись на цілі розвитку (будівництво інфраструктури, розвиток виробництва, впровадження інновацій, створення робочих місць).

Транші МВФ ідуть на погашення попередніх боргів, штучну підтримку золотовалютних резервів чи банальне латання бюджетних дірок.

По-третє, СУМИ ФІНАНСУВАННЯ ПРОСТО МІЗЕРНІ. Чотирирічна програма співпраці МВФ з Україною передбачає надання нам протягом 2015—2018 років 17,5 млрд доларів США, тобто майже 4,4 млрд доларів США в середньорічному вимірі. Ця сума зіставна з річним дефіцитом торговельного балансу України й удвічі-втричі менша за середньорічну суму виведення коштів з України в офшори. Просто порівняйте: Польща на постійній основі отримує від ЄС понад 10 млрд євро на рік, і це не кредити, а кошти на будівництво доріг, підтримку малого бізнесу, створення нових робочих місць, регіональний розвиток тощо. У 2007—2013 роках Польща за програмою європейської політики згуртування отримала майже 70 млрд євро, а на 2014—2020 роки заплановано понад 80 млрд євро, і, повторююсь, це не кредити!

По-четверте, в пакеті з позиковим фінансуванням від МВФ йде такий ПАКЕТ УМОВ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ для України, який ставить під сумнів не тільки наше економічне майбутнє та конкурентоспроможність країни в середньостроковій перспективі, а й суб’єктність та суверенітет у довгостроковій.

По-п’яте, історія інших країн наочно демонструє, що метою має бути НЕ ПРОДОВЖЕННЯ СПІВПРАЦІ З МВФ, а, в кінцевому підсумку, ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ цій поважній установі та ЗДОРОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК.

Для прикладу погляньмо на Польщу, яка з 1990-го до 1994 року отримала від МВФ майже 1,8 млрд доларів США. Останній долар з цих коштів було повернуто в 1995 році. За даними МВФ, середньорічне зростання ВВП Польщі за період фінансування з 1990-го до 1994 року становило 2,6%. Упродовж наступного десятиліття, коли Польща вже не позичала у МВФ, середньорічний приріст ВВП країни становив понад 4,5%.

Не варто забувати й про Аргентину, якій, незважаючи на виконання всіх вимог МВФ, врешті в 2001 році було відмовлено у фінансуванні. Аргентина знову й знову набиралась нових боргів для погашення старих та фінансування бюджетного дефіциту. Як наслідок, країну спіткала економічна криза наприкінці 1990-х — початку 2000-х років.

Наприкінці 1997 року для виходу з азійської фінансової кризи Південній Кореї довелося залучати кошти МВФ. Філігранна робота уряду надала можливість, незважаючи на жорсткі позиції МВФ, домовитися про фінансування промисловості за рахунок емісії. Кошти пішли на нові пріоритети — в інновації. Після скорочення ВВП у 1998 році на 5,5% уже 1999 року економіка показала зростання в 11,3%. І того ж року країна повернула левову частку кредитного фінансування МВФ. У 2001 році Південна Корея повернула останній долар МВФ і донині не залучає кредитів цієї організації, демонструючи впевнене економічне зростання.

Головне — вчасно вирватись, як це зробила та ж Туреччина, яка 52 роки була боржником МВФ, а за Ердогана взяла чіткий курс на позбавлення боргової залежності й 2013 року повернула останній долар МВФ, ставши однією з 11 країн, які повністю погасили свої борги перед цією інституцією. І подивіться на країну сьогодні — як змінилось життя людей, освіта, медицина, як країна перетворилась на потужну індустріальну та економічну силу, як з Туреччиною вимушені рахуватись на міжнародній арені.

Віктор ГАЛАСЮК, голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва, заступник лідера РПЛ з економічної політики.