Палкому патріотові України Івану Коршинському — 90 літ
Ювілейний 90-й день народження відзначив 5 червня народний депутат України другого скликання, почесний громадянин міста Ужгорода, доцент Ужгородського національного університету, заслужений лікар України, голова Закарпатської крайової організації політичних в’язнів і репресованих Іван Коршинський. А ще шановний Іван Юрійович — давній автор і передплатник «Голосу України».
ІЗ ДОВІДКИ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»
Іван Коршинський — незаперечний моральний авторитет, з когорти інтелігентів-закарпатців старшого покоління, котрі й досі активно впливають на суспільні процеси, бо таке їхнє кредо патріотів, бо, живучи на своїй рідній землі, але за іноземних режимів, усі сили віддавали за те, аби Україна постала як незалежна соборна держава.
Уже в десятирічному віці в школі рідного села Буштине Тячівського району очолював «вовченят» — майбутніх пластунів. Вважав себе переконаним українцем ще з 30-х років минулого століття — величних і трагічних часів Карпатської України, коли наш край після демократичної Чехословаччини був окупований угорсько-фашистським режимом Міклоша Горті. У другій половині 1940-х — першій половині 1950-х років зазнав нелюдських знущань та поневірянь по сталінсько-беріївських таборах за свої політичні погляди. Однак, попри все, вистояв.
На знімку: Іван Коршинський у день свого 90-річчя.
Фото надано прес-службою міськради.
Серед численних гостей, які вітали ювіляра, були ужгородський міський голова Богдан Андріїв, його заступники Ігор Фартушок та Олександр Білак. Керівники міста побажали Івану Юрійовичу міцного здоров’я ще на багато років, щоб у такому ж родинному затишку відсвяткувати і сторіччя.
Іван Коршинський коротко розповів, що довелося йому пережити: як уперше був заарештований за любов до України, про дев’ять тижнів в’язниці, із яких — п’ять тижнів карцеру, про знущання та катування, другий арешт, коли був студентом 2-го курсу медичного факультету, і роки у таборі навіть не суворого режиму, а особливого призначення. Лише після хрущовської «відлиги» у 1955 році отримав «умовно-дострокове звільнення з поразкою у правах», а повну реабілітацію — аж у 1991 році.
Ділився спогадами ювіляр і про те, як вдалося повернутися до навчання, стати лікарем, вилікувати тисячі хворих, згадав роботу у Верховній Раді — саме те скликання, до складу якого його обрали, ухвалило Конституцію України.
«Голосу України» ювіляр розповів, як у далекому 1945-му, у підпіллі, співали пісню про Український прапор.
У Хустській гімназії, де він навчався, а також принаймні у двох тодішніх округах (районах) — Хустському й Тячівському — діяла очолювана Дмитром Бандусяком ОУН (Організація українських націоналістів). Звичайно, у підпіллі, оскільки на той час край уже визволили від угорських і німецьких фашистів радянські війська. Владу взяли в руки народні комітети Закарпатської України, а Смерш й інші спецоргани виловлювали всіх, хто міг заважати встановленню радянської влади.
— Але юні й безстрашні закарпатці разом із старшими побратимами мріяли про вільну й незалежну Україну, — продовжує І. Коршинський, — і ми співали таку пісню про Український прапор:
Жовто-блакитний стяг над нами має.
Високо лине він до ясних зір.
На ньому тризуб золотом сіяє,
Що нас єднає всіх з долин і гір.
Хто живий, вставайте
в бій до перемоги
За Україну-неньку, за народний стяг!
О, краю наш рідний,
мов сонце погідний,
Ми — твої невтомні молоді борці!
Також ювіляр викладав хірургічні дисципліни в УжНУ, 15 років керував доцентським курсом дитячої хірургії, написав майже 100 наукових робіт і дослідження про історію хвороби Тараса Шевченка.
Історію свого життя Іван Коршинський детально описав у книзі «Скальпелем і пером».
Ужгород.
