Автору цих рядків випала нагода 2007 року відвідати Польщу в складі делегації депутатів обласної ради та керівників органів місцевого самоврядування Полтавщини. Метою поїздки було вивчення досвіду масштабних перетворень у сфері державного управління та самоврядування територій сусідньої країни. Хоча, пригадується, більшість представників нашої делегації сприймали її як таку собі екскурсійно-ознайомчу. Мовляв, польські реформи це добре, та для нас вони — ще не на часі... При цьому запам’яталася прискіпливість у вивченні деталей закордонного досвіду тодішнього голови Пирятинської районної ради Олексія Рябоконя. Зрештою, сьогодні за прикладами позитивних змін не обов’язково їхати до Польщі. Можна зупинитись у Пирятині, яким уже понад семи років керує Олексій Рябоконь.
У басейні Пирятинського ліцею дитячі голоси почули після понад двадцятирічного затишшя.
Жінки із Заріччя задоволені змінами в їхньому невеличкому селі.
Реформи і зміни — «це класно». Хоча й не для всіх
Міський голова Пирятина й очільник однойменної об’єднаної територіальної громади не вважає, що відоме китайське побажання жити в епоху перемін треба сприймати з точністю до навпаки. Бо реформи і зміни, за словами Олексія Рябоконя, «це класно». Саме вони не дають «застоятися» ні йому, ні однодумцям та соратникам, ні, власне, громаді. Пирятинську ОТГ створили 2015 року. В районі вона досі залишається єдиною, а за кількістю мешканців — однією з найбільших в області.
Хоча увійшли до неї тільки дві ради — Пирятинська міська та Олександрівська сільська. Водночас мали наміри згуртувати довкола міста-райцентру до півдесятка сільрад. Масштабнішому об’єднанню, на переконання Олексія Рябоконя, завадила політика. Бо ні для кого не секрет, що на Пирятинщині головним опонентом змін на користь децентралізації та реального самоврядування стала районна рада, де найвпливовішими залишаються представники однієї з опозиційних партій...
Не тонші палиці в колеса реформування вставляють і деякі впливові «кити» аграрного бізнесу. Насамперед ті з них, хто встиг «про все домовитися» з головами сільрад. Зокрема, й про застосування різноманітних «тіньових» схем із обробітком необлікованої землі, уникненням сплати податків тощо...
Фінансове підгрунтя міцнішає
Розташований біля стратегічної автомагістралі Київ — Харків райцентр і раніше не пас задніх. Адже мав і потужні підприємства, і досить розвинену інфраструктуру. Після входження до складу ОТГ його фінансове підґрунтя істотно зміцнилося. Скажімо, 2015 року доходи міського бюджету становили 24,2 млн грн із часткою власних надходжень у розмірі 17,7 млн грн. Минулоріч у скарбницю громади «капнуло» вже 110,2 млн грн при власних надходженнях на суму 74,3 млн грн. Нинішнього року очікують іще понад 122 млн грн.
За таких обставин стала можливою реалізація справді масштабних проектів. Таких, скажімо, як докорінна реконструкція та, власне, відновлення функціонування басейну Пирятинського ліцею, що свого часу «пересох» на понад два десятиліття. Чи таке само капітальне оновлення приміщення загальною площею майже 190 квадратних метрів із облаштуванням у ньому справді сучасного Центру надання адміністративних послуг європейського зразка.
«Столиця» старостату — без ознак депресивності
Але чи не перетягує у такий спосіб центр громади — Пирятин — фінансову ковдру на себе? Щоб з’ясувати це, разом із заступниками міського голови Ігорем Шикеринцем та Максимом Варавою їдемо в Олександрівку, що донедавна була центром тепер уже колишньої сільради, а нині перетворилася на «столицю» старостату.
Свого часу тут функціонував потужний радгосп, який наказав довго жити. Тож сьогодні виробничих підрозділів сільгосппідприємства в селі немає. Довколишні землі обробляють заїжджі господарі. Серед мешканців переважають пенсіонери. Водночас їхні молодші земляки змушені їздити на роботу в Пирятин і далі, зокрема й за кордон. Тож маємо всі ознаки депресивності населеного пункту. Та принаймні зовні їх не помітно.
Бо вже по селу рухаємося досить пристойними асфальтованими дорогами зі слідами не лише «ямкового» ремонту. Староста Іван Тарасовський зустрічає нас поблизу оновленої водонапірної башти. Розповідає, що саме після об’єднання в ОТГ з Пирятином з’явилася можливість капітально відремонтувати не лише згадану башту та свердловину, а й найпроблемнішу ділянку водогону, введеного в експлуатацію ще 1968 року. Замінили вже майже кілометр труб. Повністю оновили також застарілу запірну арматуру.
Перший крок до об’єднання зробили зі... сміття
Тепер міський водоканал надає послуги і селянам. Тож зникли проблеми надмірного використання необлікованої води та боргів за неї. У садибах поставили лічильники, провели роз’яснювальну роботу з людьми. На вулицях Олександрівки встановили також 84 світильники, майже половина з яких — найекономніші. Це, за словами старости, забезпечує стовідсоткове вуличне освітлення села в нічний час.
Звертаємо увагу на ще одну прикмету цивілізованої «комуналки» — контейнери для твердих побутових відходів із облаштованими для них майданчиками. До речі, перший крок до об’єднання в одну громаду з Пирятином для Олександрівки почався саме зі... сміття. Бо ще раніше шість сільських рад згуртувалися довкола райцентру для реалізації одного з перших у державі проектів міжмуніципального співробітництва, який передбачав цивілізоване вивезення на полігон твердих побутових відходів.
Для пирятинського комунального підприємства «Каштан» із залученням коштів міжнародних доброчинців придбали потужний спецавтомобіль-сміттєвоз. Сільради за власні кошти купили контейнери, а майданчики для них допомогли облаштувати місцеві підприємці. Термін реалізації проекту закінчився, та налагоджена завдяки йому система продовжує працювати. У місті й у населених пунктах згаданих сільрад, які уклали відповідні угоди з комунальниками. Водночас Олександрівка в цій реальній «змичці» з райцентром пішла ще далі...
Сумні пророцтва «касандр» не справдилися
Чи не захоче вона згодом «розлучитися» з Пирятином? «Упевнений, що такого бажання у моїх односельців не виникає, — відповідає Іван Тарасовський. — Адже таких обсягів зробленого для поліпшення соціальної інфраструктури та благоустрою сіл старостату люди в наші часи ще не бачили. Хоча попереду також чимало роботи».
Не справдились в Олександрівці й сумні пророцтва місцевих і заїжджих «касандр» стосовно того, нібито після ліквідації сільради тамтешнім бабусям навіть за «дріб’язковою» довідкою доведеться вирушати до райцентру. Згаданий пирятинський ЦНАП створив тут віддалене робоче місце для адміністратора, котрий безпосередньо в селі надає 103 види (!) адмінпослуг. З його допомогою на місці вирішуються й питання субсидій, комунальних платежів тощо.
До речі, саме в Олександрівці діє найменша в ОТГ за кількістю учнів школа. Їх тут усього 22. Школа початкова, хоча раніше була восьмирічкою. Учнів старших класів шкільним автобусом підвозять до одного з кращих загальноосвітніх навчальних закладів Пирятина, який віднедавна став опорним. Чи не завелика розкіш при такій «опорі» тримати в селі школу на два десятки учнів? «Ні, не завелика, — переконаний керівник громади Олексій Рябоконь. — Ми врахували, що в цьому селі є ще й дитсадок, у якому 24 вихованці. Це зберігає перспективи і для школи. Водночас щодня возити шестирічних школяриків у місто, погодьтеся, варіант не найкращий».
Крапля з нового водогону точить не лише камінь...
Є на території ОТГ і ще менші села. При цьому розташовані поруч Заріччя та Голобородька (у першому з них мешкають менш як 300 осіб, у другому — взагалі кілька десятків) і раніше підпорядковувалися Пирятинській міськраді. Та тоді руки до їхньої найпекучішої проблеми, як то кажуть, не доходили... Згадані населені пункти вгніздились у болотистій місцині. Тож вода з верхніх горизонтів, яка потрапляє до звичайних колодязів, тут дуже несмачна й неякісна. Водночас централізованого водопостачання у цих селах ніколи не було. Заможніші селяни «пробивали» на своїх обійстях артезіанські свердловини, та й вони не вирішували проблеми...
Зрештою, крига скресла. Головним стимулом для цього, за словами заступника міського голови Максима Варави, стала передбачена для підтримки ОТГ державна субвенція на розвиток інфраструктури. До 785 тис. гривень із держбюджету долучили 345 тис. грн із міської скарбниці. Саме за ці кошти збудували у Заріччі й Голобородьці водогін завдовжки 3,5 кілометра та встановили водонапірну башту місткістю 34 кубометри. Водночас, беручи участь у реалізації обласного проекту «Питна вода», залучили ще 384 тис. грн. Додавши до них 212 тис. грн із міської казни, отримали необхідну суму на буріння й облаштування свердловини завглибшки 110 метрів і потужністю 144 куби води на добу. Нею дістали справді якісну воду для селян із глибинного горизонту.
Все те дало змогу запустити водогін у дію буквально за лічені дні до нашого приїзду в Заріччя. У центрі села зустрічаємо кількох жіночок різного віку. Вони присіли на лавку погомоніти про життя, обмінятися новинами й водночас приглянути за хлопчаками, котрі бавляться на також нещодавно спорудженому дитячому майданчику. Звісно, що новина № 1 для їхнього села — запуск водогону. Навіть не новина — довгоочікувана подія багатьох років!
«І ми, і діти наші, які тепер мають свій майданчик, дуже задоволені останніми змінами на краще, — каже 29-річна Анна Пилаєва. — Тепер хочемо, щоб на той майданчик поставили ще й спортивні тренажери. Та особлива подяка за водичку з нового водогону. Вже пробували її — справді смачна, хороша! Раніше, щоб напитися чи зварити їсти, доводилося возити воду з міста». До слів подяки керівникам громади приєднується й пенсіонерка Любов Бих. «Побільше було б у нас таких приємних змін», — зауважує вона.
І спробуйте тепер переконати цих жінок у тому, що реформа децентралізації не потрібна, бо вона, мовляв, «проковтне» їхні далеко не «центрові» населені пункти. Ставлення простих селян і містян до такого реформування змінюється буквально на очах. Щоб розворушити громаду, активізувати її, тут іще раніше за прикладом польських партнерів створили Клуб громадського діалогу. Він допомагає не лише «випускати пару» у політичних та інших суперечках, а й підштовхувати депутатів, підприємців до прийняття рішень і дій на користь громади.
Казками та фейками від політиків ситий не будеш
Олексій Рябоконь пригадує, як довелося відвойовувати в судах понад десяток гектарів землі біля траси Київ — Харків, що їх свого часу ОДА передала ділкам нібито під будівництво об’єктів до Євро-2012. Потім з’ясувалося, що ніхто нічого там будувати не збирався...
Не легше нейтралізувати й усілякі казки та фейки від політиків. Не без їхніх підказок, скажімо, реформування ланки первинної медицини в об’єднаній громаді загальмувалось. Адже районна рада відмовляється передавати на міський, тобто базовий (!) рівень об’єкти тієї «первинки». Перемовини тривають. А значить, втрачається найцінніший капітал — час. Зрештою, за підрахунками команди міського голови, через штучне стримування райрадою об’єднавчого процесу Пирятинський район не отримав тільки у вигляді субвенцій із державного бюджету на розвиток інфраструктури майже 36 млн грн...
Та, як і тоді, під час поїздки до Польщі 11 років тому, Олексію Рябоконю доводиться чути від політиків і своїх колег — керівників органів місцевого самоврядування — твердження про те, що децентралізація у нас усе ще «не на часі». А якщо й на часі, то в Пирятині чи деінде — тільки не в їхніх вотчинах. За логікою таких «непоспішайків», час змінювати щось реально в їхніх містах і селах настане, мабуть, лише тоді, коли остання працездатна особа виїде звідти на пошуки роботи до Польщі чи інших країн...
На Полтавщині базисом регіональної економіки залишається промисловий комплекс, який формує майже половину (45%) валової доданої вартості та забезпечує понад 7% загальнодержавного обсягу реалізованої промислової продукції. За цим показником область посідає шосте місце серед регіонів країни.
Нафтогазодобувна галузь краю — одна з найпотужніших у державі. Вона забезпечує видобуток 66% вітчизняного газового конденсату, 43% природного газу та 12% нафти.
В області за минулий рік загальний обсяг виробництва валової сільськогосподарської продукції в грошовому еквіваленті сягнув 14,3 мільярда гривень, тобто 6% від загальнодержавного. За цим показником Полтавщина — п’ята в країні, а в розрахунку на особу — четверта.
За майже три роки впровадження реформи децентралізації в області створено 43 об’єднані територіальні громади. Вони об’єднали 155 місцевих рад, тобто 31% від загальної кількості останніх.
Фото автора.
Підготував власкор «Голосу України» Василь НЕЇЖМАК.
