У селі Пузирі Семенівського району, що на Полтавщині, відзначили День хуторів. Звісно, не всіх, а саме тих, які вгніздилися поблизу. Ініціатором нової традиції та головним організатором небуденного дійства став місцевий фермер із хутора Василяки Володимир Ярошенко.
Про давні хутори ще пам’ятає сива ковила...
Свого часу він започаткував екологічний фестиваль «Лель», який збирає митців і народних майстрів зі всієї України. Нове дітище пана Володимира, звісно, не таке «гучне». Воно більш камерне, майже родинне, та не менш значуще. Адже на своєрідні «посиденьки» з яскравою концертною програмою, невимушеним спілкуванням і частуванням на заклик організаторів зійшлися та з’їхалися ті, хто жив у довколишніх хуторах Василяки, Гринівка, Маньківка, Черевки, Якови та інших, а також їхні нащадки, котрі не забули свого коріння. Деякі з тих «цяток на мапі» давно «розчинились» у більших населених пунктах. Від окремих уже, як то кажуть, і сліду не залишилося...
Та, на переконання Володимира Ярошенка, забувати навіть про найменші й найдавніші хутори чи обмежуватися пам’ятними знаками-нагадуваннями про них у вигляді величезних каменів (така «мода» побутує сьогодні на Полтавщині) не можна. Пам’ять повинна бути живою... Адже йдеться про невеличкі поселення, зазвичай засновані нашими козаками — лицарями волі — та працьовитими, енергійними господарями, котрі прагнули хазяйнувати на своїй землі.
Вони не тільки будували житло та облаштовували садиби для родин десь, як то кажуть, «на відшибі», освоювали нові території, а й створювали довкола себе особливий світ гармонії «сродної» праці, народних традицій, духовного вдосконалення. Тож хутори перетворювалися на сімейні гнізда селян, нерідко народжували видатних особистостей — борців за волю й незалежну державу, вчених, митців, письменників — і водночас ставали колискою нації. У країнах, де не було такого жорстокого національного поневолення, розкуркулень і голодоморів, малі осідки господарів землі плекали багато поколінь фермерів.
Останнім у наших реаліях зовсім недавно доводилося починати все спочатку, продовжуючи справу своїх прадідів. Тож закономірним є тепер їхнє прагнення відродити історичну пам’ять свого роду й народу. Про це, звісно, без пафосу говорили учасники «посиденьок». Водночас вони згадували своїх близьких і далеких родичів, сусідів, знайомих, які жили у довколишніх хуторах. Не обійшлося, зрозуміло, й без поминання тих, хто відійшов за вічну межу. Особливо хвилюючим було відвідування «хутірських» місць. До них присутні на Дні хуторів обіцяли повертатися ще не раз. І приводити туди своїх дітей, онуків. Аби нитка пам’яті й шани предків уже ніколи не переривалася.
Фото автора.
Підготував власкор «Голосу України» Василь НЕЇЖМАК.
