Познайомилася із Сніжаною Полянською кілька років тому як із координатором волонтерського руху «Підтримуй армію України». Згодом дізналася, що в мирному житті вона — засновник та тренер студії хіп-хоп танцю «Імпульс», національний суддя hip hop international Ukraine. Її вихованці перемогли в національних відбірних змаганнях, увійшли до складу першої збірної України на чемпіонаті світу в США в 2011 році, а потім ще три роки поспіль представляли там нашу країну, підкреслюючи цим, що Україна іде в ногу зі світом.

Волноваха Донецької області. Жовтень 2017 року. Хореографи Іван Величко, Олександр Прокопович, Сніжана Полянська разом із народним шоу-балетом «Андерграунд» з Волновахи.

Минулого року Сніжана завзято шукала кошти для участі в міжнародних змаганнях, надсилала листи до високих провладних кабінетів, але «чужі танці» мало цікавили наших чиновників. Чесно кажучи, я теж тоді не могла уявити, як зв‘язати хіп-хоп субкультуру, народжену в афроамериканських кварталах Бронкса та Нью-Йорка, з українськими реаліями — війною на сході, з одного боку, і національною ідентифікацією — з другого.
Проте вже в жовтні 2017-го Полянська, знайшовши однодумців, переконала всіх скептиків у тому, що хіп-хоп не тільки наш танець, а й ще він має потужну об’єднуючу силу. «Танці дають неймовірно позитивну атмосферу насиченості, повноти, ефективності життя. Всього того, що намагається забрати війна. Тому ми поїхали до наших дітей в прифронтові села й містечка з безплатними майстер-класами з хіп-хопу для всіх бажаючих. І довели: всі, без винятку, вміють танцювати і наповнюватися позитивною енергією», — пояснює головна натхненниця проекту.
Отож команда відомих хореографів та спортсменів, підтримавши ідею Сніжани, влаштувала у при-фронтовій Волновасі вибухові танці для півтисячі учасників. «На перших хвилинах діти були закритими. Дивилися із підозрою. Але танець їх змінював на очах, і згодом вже всі посміхалися! Для нас це було величезне досягнення!» — каже співрозмовниця.
Потім хлопці й дівчата ділилися враженнями: «Нам дуже страшно, але коли ми танцюємо, ми перестаємо боятися … коли ми танцюємо, ми забуваємо про війну … танці — це те, що допомагає бути таким, як я є … танці роблять нас вільними» … танці об’єднують…»
Сніжана згадує, з якою недовірою ставилися до її хіп-хопівської ідеї люди у провладних кабінетах, до котрих вона зверталася. Не раз доводилося чути, мовляв, в країні війна, а у вас танці в голові! То й справді героїзм та патріотизм якось не асоціюються у наших чиновників із танцями, тим більше з хіп-хопом. Натомість у світі вже давно використовують танцювально-рухову терапію для психологічного розвантаження, емоційного відновлення після стресу. Це елемент психофізичної реабілітації. Саме те, що зараз нам всім дуже потрібно. Будь-яке переживання людини, як позитивне, так і негативне, виражається в напрузі певної групи м’язів. Танці допомагають знизити м’язову напругу, збільшити рухливість людини, вивільнити частину емоцій, звільнитися від негативу.
…А далі були Сєвєродонецьк, Попасна, Золоте, де хіп-хопівська хвиля підхопила вже десь дві тисячі школярів та молоді.
«Ті діти знають, що таке війна, вони її чують і відчувають, — каже Полянська. — Ми привезли їм танець і спорт, позитивні емоції, які допомагають забути про страх. І це спрацювало. Танцювали всі! Бо хіп-хоп — сучасний, модний, і вже став частиною світової культури. Він не залишає байдужим нікого: люди залюбки танцюють, і в них загоряються очі, вмикається посмішка. Так було скрізь, куди ми приїжджали. Знаючи про магічний запальний ефект цього танцю, подібний результат був очікуваний.
А ось слова, що доводилося чути від дітлахів, вразили. Вони говорили «Дякуємо, що про нас не забули…» А ще розповідали, що, незважаючи на обстріли та вибухи, продовжують відвідувати свої танцювальні студії, бо це допомагає вижити. Відчувалося, що там, у прифронтовій зоні, дітям дуже бракує уваги всіх нас — громадян величної країни. Вони потребують, щоб ми були поруч, давали почуття єдності. Тому маємо продовжити цей проект».
Щоправда, ідею Сніжани швидко підхопили, як то кажуть, із повітря. Подібні танцювальні масові марафони вже з’явились на сході країни. Але хіп-хопівський таки став поштовхом! Полянська обіцяла дітям й у Волновасі, й у Папасній повернутися, аби через терапевтичний ефект вільних рухів допомогти маленьким громадянам країни, що мешкають на кордоні із війною, відчути себе щасливими і несамотніми, повірити в свої таланти та мрії.
Започаткувати проект допомогли друзі Сніжани Полянської як цивільні, так і військові. А зараз вона сподівається на відгук державних структур, органів місцевого самоврядування. Вона ще вірить знайти там людей із сучасним поглядом. Каже: системні інвестиції в дітей та молодь є найнадійнішими для країни.
«Хочеться, щоб і бізнес, і держава на всіх рівнях фінансували культурну дипломатію, яка, з одного боку, впливає на питання національної безпеки та міжнародного іміджу, а з другого — відкриває перспективи соціально-культурного та економічного розвитку держави. Країна та її громадяни, які дають можливості розвиватись здоровим успішним дітям тут і зараз, насправді будують сильну, вільну й щасливу країну, — вважає національний суддя hip hop international Ukraine. — Зараз шукаю тих, хто це розуміє і допоможе продовжити вибуховий хіп-хоп у прифронтовій зоні».

Ольга ВІТЕР.
Фото з архіву Сніжани ПОЛЯНСЬКОЇ.