Стало традицією на третій день по Святій Трійці збиратися біля могили-пам’ятника загиблим борцям за волю України на Ужинецькому перехресті на автотрасі Дубно — Луцьк, щоб схилити голови у молитві та пом’янути хлопців і дівчат, які поклали свої життя на вівтар незалежності Української держави в сорокові роки XX сторіччя. Підгаєцький сільський голова Жанна Голоюх зазначила, що ми їх називаємо Героями, хоча вони себе такими не вважали. Це були звичайні українці, які хотіли зовсім небагато: жити і працювати на рідній землі, розбудовувати свою країну, народжувати дітей, розмовляти рідною українською мовою. І лише сьогодні ми усвідомлюємо: у складне і трагічне післявоєння вони звершили справжній подвиг в ім’я України.
Священики Млинівського благочиння УПЦ Київського патріархату на чолі з благочинним о. Володимиром (Левандовським) за участю священиків УАПЦ відправили поминальне богослужіння. Скорботну промову виголосив о. Володимир Левандовський.
Навіки двадцятилітні
Під час поминального заходу патріот-краєзнавець Віталій Омельчук (на знімку) озвучив цікаву інформацію і водночас трагічну статистику. Річ у тім, що донедавна вважалося: у могилі на Ужинецькому перехресті поховані одинадцять повстанців, четверо із них — невідомі. Завдяки аналітичному мисленню і дослідницькому ентузіазму Олександра Ковальчука з Млинова і Віталія Омельчука з Озлієва вдалося з’ясувати прізвища невідомих героїв. Отож відтепер кожен із нас має знати і закарбувати в своєму серці їх імена:
1. Ананій Лук’янович Потапчук із Мошкова, псевдо «Недоля», 1923 р. н.; загинув у 21 рік;
2. Петро Лук’янович Потапчук із Мошкова, бунчужний, псевдо «Голуб», 1919 р. н., загинув у 25 років;
3. Степан Феодосійович Сацюк із Головчиць, псевдо «Шуляк», 1918 р. н.; загинув у 26 років;
4. Петро Григорович Антонович із Каролінки, псевдо «Сокіл», «Малий», 1925 р. н., загинув у 19 років.
А ще вдумаймося ось у цю скорботну статистику, яку оприлюднив Віталій Омельчук. Відійшли у безсмертя зовсім юні дівчата і хлопці, яким боліла Україна: Василь Савонюк — 19 років; Борис Лебідь — 18 років; Люба Лебідь — 18 років; Федір Походяй — 19 років; Петро Марцинкевич — 21 рік; Ганна Лесик — 20 років; Захар Шевчук — 23 роки; Яким Никитюк — 30 років. До речі, Яким Никитюк похований в іншому місці, а в Ужинці в нього символічна могила поряд із побратимами. Отже, середній вік повстанців, похованих на Ужинецькому перехресті, — 20,5 року.
Рокові сорокові...
Безцінними спогадами поділилася очевидець трагічних подій сорокових років 87-літня Ємілія Ярославівна Яремчук (на знімку ліворуч), якій у 1945-му було тринадцять:
— Жила поряд із місцем нинішнього поховання героїв-українців. Якось уранці сусіди заметушилися, забігали до тата, перешіптувалися, хвилювалися і були зажурені. На дорозі, що вела з Рівного, з’явився автомобіль — на той час рідкість у наших краях. Не доїжджаючи до перехрестя, автівка завернула праворуч і зупинилася біля черешень — саме тут нині могила-хрест борців за волю України. Люди у військовій формі відчинили борти і почали ногами та якимись прутами чи, може, прикладами, зіштовхувати тіла вбитих. Один, другий, п’ятий... Ціла купа тіл.
Автомобіль від’їхав, а вбитих повстанців так звана похоронна команда почала складати в ряд. Лежали хлопці, дві дівчини, а за ними — ще один хлопець. Хто проходив чи проїжджав повз, то члени «похоронної команди» завертали, спонукаючи подивитися на вбитих. Для чого? Настрахати чи для впізнання? Хтось придивлявся, хтось голову завертав.
Віталій ТАРАСЮК.
Фото автора.
Млинів Рівненської області.
