Волинські краєвиди змінюються. На жаль, не завжди на краще. Ще років двадцять тому ранкові пейзажі доповнювали череди корів на пасовищах, сьогодні ж їх побачиш тут рідко. Ріпак, соя, пшениця, а останніми роками ще й соняшник витісняють із краю тваринництво. Так простіше, не так затратно і клопітно.
Керівнику СТОВ «Зоря» Володимиру Потапчуку є про що розповісти журналістам.
Ось такі череди волинської м’ясної худоби ще має господарство.
Але ж волинська земля не така родюча, як на Полтавщині або Черкащині. Традиційно корова була тут не лише годувальницею, а й гарантом майбутніх урожаїв. Не покладеш у місцеві супіски органіки, не чекай на щедру віддачу. На щастя, збереглися в регіоні ще ентузіасти, які не уявляють свого життя без розвитку тваринництва. Одним із таких є заслужений працівник сільського господарства України, директор СТОВ «Зоря» Ковельського району Володимир Потапчук.
— Володимире Юхимовичу, ви були одним із творців волинської м’ясної породи рогатої худоби. Не дивно, що ваше господарство спеціалізується на її вирощуванні, має найбільше в Україні її поголів’я.
— На базі нашого господарства, колишнього колгоспу імені Кірова, виводили волинську м’ясну породу. Ми як були базовим господарством-племзаводом, так ним і залишилися. Почали роботу над створенням цієї породи ще в 1974-му, а вже через двадцять років вона була апробована. Відтоді нею і займаюся.
На сьогодні утримуємо дві тисячі голів, із них — 600 корів. Жодних дотацій на утримання м’ясних корів немає. Але все одно виживаємо. Звичайно, буває важко, коли ціна на худобу падає. На Волині жоден м’ясокомбінат не купує великої рогатої худоби. Продаємо, де можемо: і підприємцям, і на приватні бойні. Беруть також м’ясокомбінати з інших областей, якщо потрібні великі партії худоби. А так переважно продаємо бички із відлучки на відгодівельники в Черкаську або Київську області. Рентабельність низька, але хочеться тримати. Тим паче що я безпосередньо причетний до виведення цієї породи. Син нині працює головним зоотехніком. Сподіваємося, що згодом настануть кращі часи для розвитку тваринництва в Україні. Тепер у районі залишилося всього два господарства, де утримують волинську м’ясну худобу: це в нас та СТОВ «Пісочне». А двадцять років тому, коли головою райдержадміністрації був Віталій Карпюк, її мали всі господарства району.
— Які переваги дає вирощування волинської м’ясної породи?
— Волинська порода має чудову якість м’яса. Вона при правильній годівлі швидко набирає вагу, невибаглива до кормів, умов утримування. Ми влітку все поголів’я випасаємо, на фермі не тримаємо. Також це зайнятість людей роботою. Бо там, де худоба, там більше потрібно працівників. Пастухи мусять бути. Електропастухів не використовуємо. В середньому в нас зайнято 70 чоловік. Це здебільшого механізатори, тваринники, спеціалісти.
Усе-таки весь світ тримає більше м’ясних корів, ніж молочних. Людям треба м’ясо. З трибун часто чути, що немає яловичини. То створіть умови, щоб вона була! У Польщі, Німеччині, Франції, Канаді, США м’ясна худоба дотується державою, а в нас про це залишається тільки мріяти. Треба, щоб фермер був зацікавлений.
— Володимире Юхимовичу, це правда, що ви у Велицьку лише другий керівник господарства за всю його 70-річну історію?
— У повоєнний період з 1948-го до 1983-го керівником був Іван Халамай, а я очолюю це ж господарство вже з 1983 року.
— Як працюється нині? Ви маєте змогу порівняти, адже стільки років біля керма господарства.
— Тяжко, звичайно. Навкруги всі землі розібрали, вже таких випасів, як раніше, немає. Однак зарплату щомісяця регулярно платимо, з податками так само проблем не маємо. Люди всі оформлені офіційно, заробляють пенсію.
З весни всіх механізаторів, пастухів, які працюють поруч, безплатно харчуємо: обід, підвечірок. На поле кухня виїжджає. Скажу так: не знаю, що без тваринництва і робили б. Посіяв — і чекай жнив. А так люди зайняті цілий рік.
— І ваша поліська бідна на гумус земля потребує органічних добрив.
— Маємо 1500 гектарів ріллі, понад 700 гектарів випасів. І майже на кожен гектар утримується одна голова худоби. Завдяки цьому 350—400 гектарів удобрюємо кожного року. Ось нині вивозимо гній уже під урожай 2019-го. Ми кукурудзу ніякими азотними добривами не підживлюємо. Гній і центнер на гектар амофоски при посіві — ось і все. Ніякого аміаку, ніяких рідких добрив не даємо. Нам вистачає 350—400 центнерів кукурудзи з гектара. Я знаю, що на четвертий рік поле отримує під просапні культури органіку. Так і худоба ходить по випасах, також добрива залишаються.
— Усе-таки хотілося б більшої уваги держави до проблем тваринництва?
— Найбільша підтримка була в часи, коли головою ОДА працював Борис Клімчук. Можливо, і грошей особливих не було, але вже його увага до галузі додавала нам настрою і бажання працювати. Людей націлював, що потрібно займатися м’ясним скотарством, особливо поліські райони. Ще років п’ять тому Волинь утримувала 20—22 відсотків усього м’ясного поголів’я великої рогатої худоби України, сьогодні, на жаль, область не може похвалитися такими показниками.
Підготував власкор «Голосу України» Максим СОЛОНЕНКО.
