Медицина — це, безперечно, та галузь, яка стосується кожного з нас, бо від хвороби не застрахована жодна людина. На жаль, не завжди хворі можуть отримати в нас медичну допомогу належного рівня. Українці не з газет чи книжок знають, що таке реалії вітчизняного медичного обслуговування, починаючи від нестачі медикаментів і закінчуючи доволі сумнівними умовами перебування у лікарнях та шпиталях.

Народний депутат України Валерій Карпунцов.

Проте було б несправедливо казати, що все в нас так погано і безпросвітно. В Україні є чимало лікарів, для котрих клятва Гіппократа не формальні слова, а певний modus vivendi, тобто спосіб життя. І саме вони, незважаючи на спротив бюрократичної системи, нестачу фінансів, створюють сучасні лікувальні центри, розробляють нові методики, проводять унікальні операції.
До когорти таких ентузіастів належить доктор медичних наук, професор, Герой України, автор великої кількості наукових статей та монографій Володимир Ілліч Козявкін. Саме його іменем названо метод реабілітації дітей, котрі хворіють на дитячий церебральний параліч, який взяли на озброєння профільні медичні заклади в багатьох країнах.
Так, під його опікою і керівництвом уже багато років працюють Міжнародна клініка відновлювального лікування у курортному Трускавці, реабілітаційний центр «Еліта» у Львові. На основі методик Козявкіна лікують хворих на ДЦП та з проблемами опорно-рухового апарату в Міжнародній клініці медичної реабілітації у Лімасолі (Кіпр), Cambridge Medical & Rehabilitation Center у місті Ель-Айн (Об’єднані Арабські Емірати). На думку спеціалістів, метод українського професора входить до світової четвірки кращих реабілітаційних практик.
На жаль, на цьому приємна частина закінчується. Далі мусимо говорити про сумне, оскільки до написання цієї статті нас спонукала не успішна діяльність шановного Володимира Ілліча, а його поневіряння з новим надзвичайно амбітним проектом, який було розпочато в уже далекому 2005 році.
Наш герой як людина активна на лаврах cпочивати не любить. Ідей йому не бракує, а діяльна натура вимагає постійного екшена. І як результат народжується проект мрії — InterMedikalEcoCity, новий, не побоюсь цього слова, грандіозний реабілітаційний центр на Херсонщині, а точніше, на добре всім відомій Арабатській стрілці. Локація, без перебільшення, унікальна: степове повітря, напоєне ароматами духмяних трав, поєднується зі свіжим подихом Азовського моря, теплі води якого омивають цей благословенний шматочок суші, поряд є термальні джерела, цілющі грязі — кращого місця для лікування дітей, хворих на ДЦП, годі й шукати.
Спочатку все йшло добре: ідея лікаря знайшла підтримку. Під майбутню клініку виділили велику територію, було підготовлено проект цього комплексу, котрий передбачав зведення кількох лікувальних корпусів, готелів, медичного коледжу та цілої низки необхідних інфраструктурних об’єктів.
По державне фінансування пан Козявкін не звертався. По-перше, клініки, якими він опікувався, заробляли непогані кошти за рахунок прийому хворих іноземців, тому мали у своєму розпорядженні доволі значні суми грошей, які й вирішили інвестувати у розвиток відновлювальної медицини в Україні. По-друге, багато хто (й фізичні особи, й бізнесові структури) були готові вкладати в цей проект власні кошти, оскільки саме резюме відомого лікаря було найкращою рекомендацією для потенційних інвесторів. Крім того, ще одним джерелом фінансування став кредит у банку (на жаль, російському, проте зауважимо, що йдеться про 2005 рік, коли «ничто не предвещало»).
Робота розпочалася. Зводити будівлі вирішили в кілька етапів. На сьогодні перша черга завершена на 75 відсотків, проте вже кілька останніх років роботи не ведуться, бо на продовження будівництва банально немає грошей.
Події, що відбувалися в нашій країні починаючи з 2013 року (політична криза, війна з підступним ворогом, інфляція і падіння гривні), різко змінили ситуацію з будівництвом, яке просто зупинилося. До того ж банк-кредитор збанкрутував, зобов’язання за кредитом, який брали у валюті, тепер треба було виконувати перед іншим банком, а той висунув абсолютно неприйнятні умови…
Ситуація зайшла у глухий кут. Відмовитися від насправді потрібного країні проекту, спинитися на півдорозі? На це Володимир Ілліч і його команда піти не могли, тому почали шукати вихід. Насамперед звернулися до Міністерства охорони здоров’я, проте підтримки не знайшли. Потім був профільний комітет Верховної Ради України, спілкування з народними депутатами. І справа зрушила з місця.
Беручи до уваги важливість якісного медичного обслуговування, нестачу сучасних медичних центрів і те, що велика частина роботи вже виконана, народні депутати з багатьох фракцій (О. В. Ляшко, В. В. Карпунцов, А. В. Помазанов, С. В. Власенко, О. В. Співаковський  та інші) підготували законопроект № 4845 «Про розвиток в Україні лікувально-реабілітаційної медицини на основі системи інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації за методом В. І. Козявкіна», згідно з яким держава бере на себе зобов’язання підтримати добудову InterMedikalEcoCity.
Проект цього закону готували дуже ретельно. Він пройшов погодження в усіх комітетах Верховної Ради, більшість законотворців свідомо підтримує його внесення до порядку денного і висловлює готовність проголосувати. Проте вже майже два роки він лежить, припадаючи пилом, у якійсь дуже далекій і глибокій шухляді. Тобто законопроект є, а керівництво Верховної Ради вдає, що нічого про це не знає. Чому? Ну, як люблять висловлюватися наші високопосадовці, немає політичної волі. Я переконаний, що прийняття законопроекту № 4845 гальмується через кардинально іншу позицію в. о. міністра охорони здоров’я, яка займається не реформуванням української медицини, а експериментом над українським народом. Понад те, її позиція впливає і на точку зору Прем’єр-міністра. Тому Кабмін теж не підтримує ідею долучення держави до спорудження нового реабілітаційного центру.
Хоча резонів для підтримки цього прекрасного проекту чимало:
1) лікування пацієнтів з дитячим церебральним паралічем, остеохондрозом та наслідками травм і органічного ураження нервової системи;
2) реабілітація військовослужбовців, учасників АТО в умовах, що відповідають світовим стандартам;
3) медичні послуги світового рівня;
4) підготовка кадрів середньої ланки не лише для реабілітаційного центру, а й для всіх медичних закладів регіону;
5) створення робочих місць в області з доволі високим рівнем безробіття;
6) побудова сучасної інфраструктури;
7) створення умов для розвитку Арабатської стрілки та інших районів Херсонської області як бальнеологічної курортної зони, а отже, зростання туристичних потоків і наповнення місцевого бюджету;
8) розвиток фундаментальних та прикладних аспектів реабілітаційної медицини, більш широке впровадження їх у практику охорони здоров’я;
9) впровадження новітніх енергоощадних екологічних технологій, альтернативних джерел енергії, першочергово енергії вітру та сонця.

Переконливих аргументів можна навести ще цілу низку — головне, аби до них дослухалися ті, від кого залежить доля цієї новобудови. Проте й ми не збираємось сидіти склавши руки, бо, як казав великий Кобзар, «борітеся — поборете». Сподіваюсь, у нас вийде, і ми проб’ємо цю «чиновницьку стіну», адже ми ж усі рівняємося на Європу, а там для будь-якого інвестиційного проекту — податкові канікули, безвідсоткові кредити, окрема податкова ставка тощо. В нас нічого такого немає. Але я не сумніваюсь, що спільними зусиллями нам усе-таки вдасться зрушити це питання з мертвої точки. Надання державної підтримки вказаному проекту забезпечить виконання державою її обов’язків. Адже відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Валерій КАРПУНЦОВ,
народний депутат України, 
заслужений юрист України,
кандидат юридичних наук.