У Верховній Раді відновлюються пленарні засідання. Завдань перед депутатами багато, але серед найбільш знакових — законопроекти про бюро фінансових розслідувань, яке має замінити репресивну податкову поліцію, та закон про національну безпеку. Прогресивні акти можуть затриматися в розгляді, оскільки серед депутатів тривають суперечки щодо ідеології обох документів. Очікуємо розгляду питання про зняття недоторканності з двох народних депутатів. Але після рішення Конституційного Суду нічого не заважає Раді ухвалити зміни до Конституції в частині недоторканності. Для цього ще потрібні два голосування на двох послідовних сесіях. Часу до кінця скликання залишилося не так уже й багато.

Президент підписав закони про дипломатичну службу та про Антикорупційний суд. Але тут почалася інтрига, яка може свідчити, що сам суд тим, хто про нього найбільше говорив, найменше потрібний, їм важливий сам політичний процес. Гучні й розкручені в ЗМІ заяви про «приховану» поправку насправді важать не більше мильної бульки. Саме логіка завершення старих корупційних справ у судах загальної юрисдикції була закладена в закон і підтримана висновками Венеційській комісії. Була ця поправка під протокол зафіксована й у рішенні комітету, яке голосували в Раді. Тому «глибоке обурення» явно спричинене політичними мотивами. Адже сам новий суд запрацює лише наступного року, а процесуальні строки щодо апеляційного оскарження чітко виписані в кодексах. Порушення їх трактуватиметься в ЄСПЛ як позбавлення права на справедливе правосуддя. Тому топ-корупціонери взагалі могли б «вийти сухими з води» завдяки процесуальним порушенням їхніх прав. Надто вже часто за гучними заявами криється діаметрально протилежний зміст.
Звично в інформпросторі домінували міжнародні повідомлення, але більшість із них так чи інакше стосувалися свавілля й агресії путінського режиму. Триває голодовка наших політв’язнів у Росії: Олега Сенцова, Володимира Балуха, Олександра Шумкова, Станіслава Клиха. Обумовлений у розмові двох президентів обмін візитів омбудсменів до в’язнів зірвався через позицію російської влади — Людмилу Денисову не допустили ні до Олега Сенцова, ні до Миколи Карп’юка. Брутальність відмови та відверта брехня російського омбудсмена викликають боязнь за стан наших в’язнів сумління. Сподівання, що Путін до чемпіонату піде на поступки, тане. Але наростає обурення в цивілізованих країнах. Услід за рішенням Європарламенту відповідну відозву ухвалив Сейм Польщі, а акції протесту ширяться світом.
На жаль, майже безрезультатно завершилися зустрічі «нормандської четвірки» на рівні міністрів і Тристоронньої групи в Мінську. Явним став регрес у позиції РФ. Лавров заперечує навіть ті позиції, які ще рік тому в нього сумнівів не викликали. Схоже, що впевненості кремлівським керівникам додає тенденція зростання ціни на нафту, коли Москва звично починає поводитися зухвало й непоступливо. Протидією такому великодержавному хамству може бути лише посилення політики санкцій та неминучість юридичної відповідальності. Україна передала до Міжнародного суду ООН у Гаазі Меморандум з 17,5 тисячі сторінок документів, які підтверджують підтримку Росією тероризму. А основним мотором політики санкцій поступово стає прем’єр Великої Британії Тереза Мей.
Також цього тижня Європарламент ухвалив рішення про виділення Україні мільярда євро макрофінансової допомоги. В Туреччині за участі Президента Порошенка відкрито новий газопровід ТАNAP, який руйнує російську монополію на південному напрямку, а Україна долучається до цього проекту. Під час своєї поїздки до Франції та Великої Британії Голова Верховної Ради Андрій Парубій також закликав західних лідерів протистояти політичному проекту «Північний потік-2».
Натомість, дисонансом пролунали деякі заяви Дональда Трампа, який, окрилений передчуттям переговорів з Кім Чен Ином, наговорив чимало дурниць та пересварився зі всіма давніми союзниками. Однак, уже за кілька днів стало зрозуміло, що висловлювання про «російський Крим», найімовірніше, є фейком, а пропозиція щодо повернення Росії до G-8 пролунала дуже неоднозначно. Зате маємо підстави задуматися, чому цю «новину» з таким слабо приховуваним задоволенням розганяли деякі наші ЗМІ.
Подібні приклади натхненних пошуків «зради» бачимо й у рутинних подіях внутрішнього життя країни. Прохання про відставку голови Донецької облВЦА Павла Жебрівського вмить перетворили на прелюдію «брудних майбутніх виборів із застосуванням адмінресурсу». А ми самі собі задаймо питання: скільки я зміг би пропрацювати на цій посаді в таких умовах у чужому регіоні? Навряд чи хто-небудь погодився більше, ніж на рік, а Жебрівський відбув там три роки. Просто настав час закономірної ротації.
За пошуками всяких «зрад» не помітили нарешті реального вироку провіднику тітушок Крисіну, хоча навіть 5 років для таких злочинів — це надто ліберально. А в справі замаху на Аркадія Бабченка вже є новий затриманий та чимало свідчень про замовлення з Росії. Ой не дарма ж так пробували дискредитувати цю спецоперацію численні «кремлівські консерви».
Минулий тиждень став найкращою ілюстрацією приповідки «Гора народила мишу». Тисячі білбордів по всій країні, мега-дорога рекламна кампанія й доволі нудний та еклектичний захід — усе те, на що перетворився «Новий курс України». Політтехнологи не дарма радять остерігатися фальстартів та надмірного вливання грошей у виборчу кампанію, коли за формою губиться зміст.
Тиждень завершили скандальний марш прихильників ЛГТБ та акції їх противників. Іноді виникає враження, що одні й інші змовилися, щоб умисно зашкодити іміджу України. І для такої оцінки є достатньо підстав. А в цей же час у Києві від вибуху в закинутій машині постраждали діти, а ще було викрито жахливий злочин про втягнення батьками в порноіндустрію своєї маленької доньки. Чомусь мені здається, що саме проблеми дітей, сиріт, людей з інвалідністю сьогодні є основним викликом для суспільства, а не бажання групи дорослих і успішних дядьків і тіток публічно утверджуватися в тому, «які вони інші».

Тарас ЧОРНОВІЛ, 
політолог і незалежний експерт.