У календарі визначних дат — День хрещення рівноапостольним київським князем Володимиром Руси-України. Цьогоріч 28 липня Україна відзначатиме 1030-ліття події, що змінила політичну карту світу та визначила вектор розвитку нашої держави. Як відомо з літописів, хрещення Руси, руського народу відбулося на річці Почайна, що впадала в Дніпро нижче урочища Хрещатик. Звідси, з берегів Дніпра, світло християнства поширилося на північ і схід, дійшло до Москви, яка з’являється на історичній мапі не раніше 1147 року як глухий уділ Володимиро-Суздальського князівства, заселений племенами меря, мещера, голядь, у XVIII—XX століттях — до Уралу, Сибіру і Далекого Сходу. В 1030-літній історії Київської митрополії було вимушене перенесення кафедри після зруйнування Києва татаро-монголами у Володимир на Клязьмі, згодом у Москву, а у 1448—1458 роках повернення на береги Дніпра після реорганізації Вселенським Патріархатом Київської кафедри і об’єднання Київської і Галицької митрополій. У середині XV століття Москва, яка чверть віку звинувачує УПЦ Київського Патріархату в неканонічності, розриває відносини з Константинополем і йде в розкол. 141 рік Московська церква, донька Київської, залишалась невизнаною, аж поки завдяки підкупу не отримала статус патріархату. У 1686 році Київська митрополія на ціле століття втрачає свою незалежність після анексії Лівобережної України Московією. Завдяки знову-таки підкупу та впливу на турецького султана її незаконно захоплює Московська церква. З розпадом Російської імперії у 1917 році Україна намагається відновити свою державу і свою церкву.
Міністр сповідань УНР Олександр Лотоцький тоді зазначав: «У самостійній державі повинна й бути самостійна церква». Проголошення автокефалії Української Церкви відбулося у 1921 році. Але захоплена більшовицькою Москвою Україна знову втрачає свою національну церкву. У 1991-му наша держава здобуває незалежність. Відтоді понад 25 років триває боротьба за єдину Помісну Українську Автокефальну Церкву, її відокремлення від Москви. Про роль церкви в державотворенні, підготовку до 1030-ліття хрещення Руси-України та надання Томосу Українській Церкві говоримо зі Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом.
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет
під час інтерв’ю газеті «Голос України».
— Роль церкви у становленні української державності важко переоцінити. Без Української Церкви не може бути української державності, — зазначає Патріарх Філарет. — Чому? Тому що церква є духовною основою держави. І якщо ми заглибимося в історію, то побачимо, що коли розпалась Оттоманська імперія і стали утворюватися на Балканах окремі держави, такі як Греція, Румунія, Болгарія, Сербія, то найактивнішу участь у цьому процесі брала церква. Коли утворилась Грецька держава, то найпершою вимогою влади і суспільства було відокремлення її від Константинопольського патріархату. Тому що керівники держави розуміли: якщо церква Греції перебуватиме під владою Константинопольського Патріарха, який у той час був в Оттоманській імперії, то Грецької держави не буде. І тому Грецька церква відокремилась, стала незалежною. Константинопольський Патріарх протестував проти відділення, не визнавав цю церкву автокефальною впродовж 18 років. Так само було з Румунською, Болгарською, Сербською церквами. Понад 70 років Константинопольський Патріархат не визнавав автокефалію Болгарської церкви, з 1872-го по 1945 рік. Попри те 70 років Болгарська церква існувала, утверджуючи Болгарську державу. Так само було із Сербією. Після розпаду імперій держави утворювалися за допомогою церкви. Без церкви вони не могли існувати.
Коли постала Українська держава (тоді я був обраний предстоятелем Української Православної Церкви), побачив, що держава відбудеться, якщо Українська Церква відокремиться від Московського Патріархату. Це багато хто розумів, Президент Кравчук розумів, але не всі наші державні мужі, бо були виховані на радянській ідеології, на безбожжі. Вважали, що церква не має значного суспільного значення, і тому не підтримали ні церкву, ні Президента.
На Помісному Соборі 1—3 листопада 1991 року одностайно було проголошено, що Україні потрібна автокефальна церква. Втім, те рішення не було підтримано на рівні державних інституцій. З того скористалася Москва. Під її впливом у Харкові був скликаний так званий собор. Незаконний і неканонічний. Згідно з церковними канонами собори, і Архієрейські, і Помісні, скликає предстоятель, а я Харківський собор не скликав, а скликав його під впливом Москви харківський архієрей. Цей собор підтримали деякі наші державні мужі. І в такий спосіб на догоду Москві розділили Українську Церкву. Відтоді, з 1992 року, й розпочалася боротьба за єдину церкву.
На превеликий жаль, ми маємо розділену Православну церкву. Якби Українська Церква не була розділена, то Крим сьогодні був би український і війни на сході не було б. Чому не було б війни і чому Крим залишався б українським? А тому, що Росія не мала б тут підґрунтя, не мала б на кого спиратись. Її підґрунтя — це не тільки проросійськи налаштовані населення і чиновники, яких багато, а сама церква, яка до цього часу підтримує Москву. Яскравий приклад: коли 8 травня 2015 року Президент Петро Порошенко у Верховній Раді на врочистому засіданні зачитував імена захисників нашої Батьківщини, удостоєних звання Героїв України, у тому числі й тих, хто віддав своє життя, захищаючи державу, то вся Верховна Рада, всі високоповажні гості вставали, вшанували героїв. А митрополит Онуфрій, предстоятель Московського Патріархату в Україні, сидів. І архієрей, який був поруч із ним, хотів встати, а він його посадив на місце. Коли журналісти запитали митрополита Онуфрія, чому він не встав, той відповів, що ми не можемо шанувати убивць. Для нас українські вояки — герої, а для нього вони — вбивці. Так ось на цю церкву і спирається сьогодні Москва і тому воює, продовжує війну на сході.
— У чинному статуті Російської Православної церкви статус УПЦ МП визначено як «самокерована церква» і зазначено, що центр її управління розміщується в Києві, а не в Москві. Ці поправки до статуту РПЦ Архієрейським собором внесено 30 листопада 2017 року за пропозицією митрополита Онуфрія, щоб, як він зазначив, «уникнути подальших спекуляцій, спрямованих на підрив авторитету УПЦ в очах мільйонів українців».
— Під час Богослужіння в усіх храмах УПЦ МП згідно з канонами згадується ім’я Московського Патріарха, глави всього Московського Патріархату, у тому числі і в Україні. Хоч УПЦ МП і називається незалежною, самостійною в управлінні, але без згоди Московського Патріарха, московського синоду, Архієрейського собору вона не може робити якихось кардинальних змін. І поминання Московського Патріарха під час Богослужіння є чіткою ознакою залежності від Москви.
— Москва, зокрема РПЦ, у боротьбі за збереження свого впливу в Україні часто використовує тезу про свою канонічність і неканонічність УПЦ Київського Патріархату.
— Київський князь Володимир, охрестившись, у 988 році хрестив Київ і Русь-Україну. Він був язичником, кланявся неіснуючим богам. З літопису відомо, що прийняв християнство, бо хотів одружитися з донькою візантійського імператора. Хрещення дало змогу Русі увійти в спілкування з Візантією, з якою Русь постійно воювала, були такі моменти, коли вона могла навіть захопити Константинополь, та з християнською Європою.
Русь прийняла християнство, почалося масове хрещення, і вже дочки Ярослава Мудрого, сина Володимира Великого, стали одна королевою Норвегії, друга — Угорщини, третя — Франції. Були в Ярослава родинні зв’язки з Польщею. Чому ми святкували тисячоліття хрещення Руси, а потім відзначали 1020-ліття, 1025-ліття, це ж не ювілеї. У цьому році відзначатимемо 1030-ліття. Для чого? Для того, щоб нагадувати про те, що наші предки в Європу хотіли увійти, і наше місце — в Європі. І щоб нам увійти в Європейський Союз повноправним членом. Ось ми й нагадуємо цими датами, що ми в Європі були ще за наших великих князів Володимира і Ярослава.
Коли Русь приймала християнство, то Московії як такої ще не було. А була Русь, і були окремі народи — меря, весь, чудь, мордва й інші, які Русь просвіщала. Навіть Новгород і той не був Руссю. У літописі сказано, що єпископ із Новгорода поїхав у Русь, до Києва. Якщо він у Русь поїхав із Новгорода, значить, Новгород Руссю не був. А тим паче Руссю не була Москва, тому що її як поселення ще не було. У 1997 році Москва святкувала своє 850-ліття, а Київ у 1982-му святкував своє 1500-ліття. У 1948 році відзначалося 500-ліття автокефалії Російської церкви, а не тисячоліття. Вони тоді самі визнали, що їх до Києва не було. Москва до хрещення Русі немає жодного стосунку. Вона є наслідком просвітницької діяльності Русі. Русь просвітила мокшан, ерзю і тому подібне, а не вони нас.
— Ваша Святосте, нині мільйони людей моляться за надання Томосу Українській Православній Церкві. Після зустрічі Президента Петра Порошенка із Вселенським Патріархом Варфоломієм I, звернення до нього Верховної Ради, вірян з’явилася надія на створення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви. І що важливо — незалежної від Москви.
— Якщо взяти всі православні парафії в Україні, то їх майже 18 тисяч. А в Росії їх 12 тисяч, і це з Білоруссю. За кількістю парафій Україна перевершує Росію. Тобто Українська Автокефальна Церква може бути більша за російську. Чому нині Москва веде боротьбу за Українську Церкву і за Україну? Бо без України Московська церква не буде найбільшою церквою у світовому православ’ї, такою церквою можемо бути ми. Слід зазначити, що в Росії, де населення 140 мільйонів, православних номінально більше, ніж в Україні. Але у нас церковна активність, релігійність значно вища. Доказом цього є такі факти. За роки незалежності в нашій державі побудовано майже чотири тисячі право-
славних храмів. Ніколи в історії жодна країна за такий період не будувала скільки храмів, як Україна! У тому числі й Росія. По-друге, за підрахунками поліції, і нашої, і російської, на Великдень в Україні до церкви прийшли 12 мільйонів людей, а в Росії — 8, хоча там населення втричі більше.
Без України Росія втратить основу для змагання з Константинопольським Патріархом за першість. Нині Московська церква претендує на перше місце у світовому православ’ї, бо вона найбільша. Тому нині, коли постало питання про надання Томосу Українській Церкві, Москва глибоко занепокоєна, бо може втратити статус найбільшої церкви, основу для боротьби з Константинопольським Патріархатом за першість. Ось чому кинуто всі сили на те, щоб не допустити надання нам Томосу.
Для Москви надзвичайно важливо зберегти вплив через церкву на Україну. І справа зовсім не в фінансах. Великого внеску Україна в Російську церкву не дає. УПЦ МП бере церковні товари в Москві, продає їх тут, оце і є її внесок в бюджет Російської Православної церкви. Це другорядне чи третьорядне. Головне — боротьба за першість у світовому православ’ї і вплив на Україну, за те, щоб Україна залишалася частиною Російської імперії. Не випадково пропагується «русский мир». Що це таке? Це — Російська імперія. Нині за допомогою Російської церкви точиться боротьба за створення нової Російської імперії. А те, що ця церква допомагає реанімувати імперію, всім добре відомо. За її сприяння в «русский мир» потрапила навіть Молдова. Імперськими ідеями хворіє не тільки Російська держава, а й церква.
Ми сподіваємося на те, що Українська Церква отримає Томос. Вірогідність цього — 99 відсотків. Велику роль тут відіграє Президент Петро Порошенко, він зумів переконати Вселенського Патріарха у необхідності такого рішення. Для надання Томосу необхідне рішення Синоду. Засідання Синоду призначено на першу половину липня у Стамбулі, у Константинопольській церкві. Патріарх Варфоломій хоче заручитися підтримкою інших церков, які братимуть участь у засіданні Синоду. Він створив комісію із трьох митрополитів, котрі зустрічаються з представниками різних церков, ведуть з ними переговори, розповідають про наміри Вселенського Патріарха.
Москва, дізнавшись про роботу над Томосом, задіяла всі можливості для того, щоб перешкодити процесу, послала своїх представників у ті само церкви, агітуючи їх не підтримувати Вселенського Патріарха. Російська держава одночасно задіяла дипломатичні канали. Московська церква і держава працюють в одному напрямі, вони хочуть, щоб Синод не схвалив Томос. Але він уже є, написаний богословами і обґрунтований. В основу покладено факт незаконного, неканонічного приєднання Київської митрополії до Московського Патріархату 1686 року. Через це Вселенський Патріарх і досі вважає Київську митрополію своєю канонічною територією. Це по-перше. По-друге. На цій само підставі Константинопольський Патріарх у 1924 році надав автокефалію Польській церкві, яка була частиною Київської митрополії. На той час Польща стала незалежною державою.
Так ось у Томосі, на який ми очікуємо, є посилання на те, що Українська Церква — це Київська митрополія, канонічна територія Константинопольського Патріархату. З другого боку, Україна у 1991 році стала незалежною державою. Як у 1924-му до Вселенського Патріарха звертався Пілсудський (перший глава відродженої Польщі. — Авт.), єпископат Польської церкви, так до Вселенського Патріарха, як до першого серед патріархів і глави Церкви-Матері, бо ми прийняли хрещення від Константинополя, з проханням про надання автокефалії звернулися Президент Петро Порошенко, Верховна Рада, єпископати Київського Патріархату та УАПЦ. Усе це в Томосі відзначено. Влада і віряни добре розуміють, що автокефалія має величезне значення для збереження української державності та національної безпеки.
— Томос буде один. Його отримає УПЦ КП і УАПЦ. А якщо Томосу не буде?
— Томос отримає Українська Церква Київського Патріархату і УАПЦ, це буде означати об’єднання цих церков. Московському Патріархату доведеться вирішувати, приєднуватися до канонічної, визнаної Вселенським Патріархатом й іншими церквами Української Церкви чи ні. Ми передбачаємо, що не всі парафії, священики та єпископи приєднаються до Помісної церкви. Робити це їх примушувати ніхто не стане. Однак ті, хто не приєднається, не матимуть права називатися Українською Православною Церквою, а будуть лише митрополією чи екзархатом Російської Православної церкви в Україні. Якщо вони хочуть молитися з Московським Патріархатом, хай моляться. Але якщо вестимуть антиукраїнську діяльність — зазнають покарання. Держава, якщо вона держава, має карати зло, інакше спокою не буде.
Якщо ж, припустимо, станеться так, що Томосу не буде, це означатиме, що Московська церква є реально найвпливовішою у православ’ї. Ми бачили поведінку Московського Патріархату під час підготовки до Всеправославного Собору. Тоді домовилися про скликання Собору у 2016 році, погодили документи, але Москва переконала своїх сателітів — Антіохійську, Грузинську та Болгарську церкви — не брати участі у Соборі. А потім заявила, мовляв, оскільки на Соборі будуть не всі, то і вони не приїдуть. Собор відбувся, але прийняті на ньому документи Москва не визнає. Утім, незважаючи на це, вони діють.
Я особисто впевнений, що шантаж Москви не вплине на рішення Вселенського Патріарха і Томос буде.
— Отримання Томоса буде рівнозначно набуттю незалежності Україною у 1991 році.
— Коли буде Томос, Верховна Рада має прийняти закон про перереєстрацію всіх парафій. Другий закон — про обрання релігійного центру. Щоб не було релігійної боротьби, приналежність храмів має визначати більшість вірян шляхом голосування. Якщо більшість виступить за Московський Патріархат, то храм належатиме йому, якщо за Київський — то Українській Церкві. Як і лаври. У нас їх дві — Києво-Печерська і Почаївська.
— А Святогірська?
— То творіння Януковича. Лаври — це народні святині, власність Української держави і мають належати Українській Православній Церкві. Готуючись до відзначення 1030-ліття хрещення, маємо пам’ятати, що саме ми є спадкоємцями Київської Русі. Після Томосу історія Російської церкви має починатися не з князя Володимира, бо Москва і Московська церква до хрещення Русі жодного стосунку не має, а з 1448 року, коли Московська митрополія відокремилася від Київської. Як ми вже зазначали, у Білокам’яній у 1948 році широко відзначали 500-ліття автокефалії Московської церкви. Тоді там чітко сказали, що існує тільки 500 років, а не з 988-го, як ми. Сподіваюся, що 1030-ліття хрещення Русі будемо святкувати як визнана Українська Автокефальна Церква.
— Ваша Святосте, щиро дякую за розмову.
Світлана ЧОРНА.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
