Понад сто рідкісних порід дерев та чагарників росте в дендропарку Горохівського лісомисливського господарства.
Чимало з цих екзотів можна побачити і в його лісових масивах.
Лісничий Олег Галтман біля одного з дубів-красенів,
посаджених ще у 1920-х роках біля Холонева.
Лісничий Микола Романюк на ділянці лісу,
де росте бархат амурський.
Таємниця буків-велетнів
Лісівники з Горохова здавна люблять експериментувати. Ще в шістдесятих роках в одному з лісових масивів вони посадили плантацію волоського горіха. І використовували з нього не лише ядра, а й зелені плоди для виготовлення різноманітних настоянок, фруктових вод тощо. Торік уже їхні теперішні колеги засадили в Коритницькому лісництві 17 гектарів волоським горіхом. І хоча шлях до першого збору плодів буде довгий, щонайменше десять років, він значно коротший від того, який доводиться проходити кільком поколінням лісівників, допоки виросте дуб чи сосна. У горіха, між іншим, деревина не менш цінна, ніж у цих аборигенів волинських лісів. Особливо цінуються виготовлені з нього меблі, приклади мисливських рушниць.
Лісничий Коритницького лісництва Петро Завадський показав нам цю найбільшу поки що на Волині горіхову плантацію. Маленькі, посаджені минулорічної весни, деревця ледь видно на тлі довколишнього лісу. Не всі пережили засушливе літо, весняні заморозки. Але Петро Віталійович упевнений: горіховому саду тут бути. А ті деревця, які випали, замінять іншими.
Ще один лісовий екзот завдяки Петру Завадському ми побачили у великому лісовому масиві біля села Садівські Дубини Локачинського району. Ареал розповсюдження бука розташований щонайменше на сто кілометрів південніше. Але лісівники вирішили спробувати, а чи не приживеться ця цінна порода й на Волині, і в 2000 році на двох гектарах посадили тут бук. Сьогодні вони вже сягнули у висоту восьми метрів і мають діаметр 8—12 сантиметрів.
Щоправда, сказати, що теперішні лісівники перші звернули увагу на бук, не можна. 90 років тому, коли Волинь належала Польщі, поблизу села Озеряни Луцького району теж посадили букові деревця. Сьогодні вони мають у діаметрі 50—60 сантиметрів. Але що цікаво, під ними годі шукати молоді деревця. Тобто природного поповнення бук не дає.
Понад те, у Бужанівській дачі Ново-Зборишівського лісництва росте бук-патріарх, якому 215 років, і бук-велетень, вік якого налічує 155 років. Хто їх тут посадив, ніхто не знає. Чи, може, вони є залишками тих прадавніх лісів, які були прихистком для наших далеких предків? Але це свідчить про те, що у південних районах Волині бук може рости.
Коркове дерево добре прижилося на Волині
У Ново-Зборишівському лісництві є ботанічна пам’ятка природи місцевого значення — «Ділянка лісу «Бархат амурський».
— Цей ботанічний заказник було створено відповідно до рішення облвиконкому ще 11 липня 1972 року для збереження рідкісної для Волині ділянки бархату амурського, більш відомого нам як коркове дерево, — розповідає лісничий Микола Романюк. — Ділянка займає два квартали і має загальну площу 1,6 гектара. Вік насаджень — 62 роки, середній діаметр стовбурів — 30—32 сантиметри, висота — 25—28 метрів. Хоча може виростати до 30 метрів і мати діаметр стовбура до 60 сантиметрів. Він походить з Далекого Сходу Росії. Хабаровський край — його батьківщина, росте також у Китаї, Кореї та навіть Японії. Тут неоднорідні насадження. Поруч із бархатом амурським ростуть також дуб, граб, сосна, липа, клен. Хоча домінуючою культурою є все-таки бархат амурський. Невідомо, як би він поводився при однорідних насадженнях, а таке розмаїття підганяє його. Бархат амурський дуже цінний тим, що з нього виготовляють хороші меблі. У нього дуже товста кора, з якої вирізають корки. Він має рідкісний луб, який одразу йде під корою — його своєрідні судини. Його жовтий колір використовується для фарбування льону, бавовни. Також має антисептичні властивості і своєрідний запах. У Китаї виготовляють різні антисептичні ліки. У молодому віці олені полюбляють поїдати його листя. Кажуть, що якщо його з’їсть корова, то її молоко тиждень не скисатиме. Оскільки це заповідна територія, то тут заборонено всі види рубок та інші види господарської діяльності. Дерево квітує в кінці червня — на початку липня. У суцвітті буває 4—5 насінин. А сам плід достигає у вересні. З одного дерева можна зібрати від восьми до десяти кілограмів насіння. Але ми такого ще не практикували.
Разом із Миколою Романюком оглядаємо незвичні для нас дерева. Їх листя чимось нагадує ясеневе. У підліску молодих деревець коркового дерева майже немає. Можливо, тому, що листя смакує лісовим тваринам. Хоча поодинокі деревця ми все-таки побачили.
І про тополю не можна забувати
Здавалося б, тополя біла — звичне для Волині дерево. Найчастіше його можна побачити на узбіччях шляхів. У лісові культури її колись пробував вводити в 1960-х роках тодішній начальник обласного управління лісового господарства Дмитро Телішевський. Потім за це дерево, яке швидко росте, забули. І ось знову лісівники звернули увагу на тополю як перспективну для нашого регіону породу, посадивши в 2013 році у Горохівському лісництві два гектари привезених із Балакліївського лісгоспу Харківської області живців. Вони настільки добре прижилися, що вже з дворічних саджанців брали живці на посадку.
— Тополя швидко росте, за п’ять років бачите, яка стала, окремі деревця вже шість метрів мають, — показує на молоду посадку лісничий Горохівського лісництва Олег Галтман. — Вік стиглості 40—45 років. Використовується для виробництва целюлози. Вона вважається м’якою породою. Перед цим тут була грабова ділянка колишнього колгоспного лісу. У 40 років тополю вже можна буде різати, сосну — у 80 років, дуб — у 100 років.
«Яке місце посідають незвичні для нашого регіону породи дерев і чи є перспективи їх розповсюдження?» — з таким запитанням звертаємося до директора Горохівського лісомисливського господарства Володимира Супруна.
— Дуб червоний, бархат амурський, бук лісовий теж незвичайні для наших лісів дерева. Заклали плантацію горіха волоського. Є плантація кедра на площі півтора гектара. Вводимо в культури таку породу, як тополя біла. Однак від традиційних культур відходити не можна, треба саджати ті дерева, які ростуть у нас віками. Якщо цього року ми засадили 100 гектарів, то на 60 з них — дуб звичайний, майже на 30 — дуб червоний, а на решті — модрина і сосна. Якщо взяти Горохівський район, то посадки сосни становлять майже 30 відсотків. На місці сосни, яку знищують шкідники в молодняках і пристигаючому лісі, переважно садимо дуб червоний і модрину звичайну.
У тому, що дуб залишається основною культурою для лісівників Горохівського лісомисливського господарства, переконалися, побувавши в заповідному масиві поблизу села Холонів Горохівського району.
— Ми перебуваємо на насіннєвій ділянці площею 19 гектарів, створеній для того, щоб збирати жолуді дуба черешчатого, — розповідає лісничий Горохівського лісництва Олег Галтман. — Тут будь-яка діяльність заборонена. Рік посадки — 1928-й. Польська графиня Возіновська колись великий маєток мала в селі Бужани. Це її посадка. Дуб черешчатий росте поволі. Але його деревина дуже цінна. Оці закільцьовані дуби занесено до Книги реєстру України. Це генетичні дерева. Дуб черешчатий дає жолуді раз на вісім-десять років. Уже років п’ять врожаю не було. Сіємо в розсаднику Берестечківського лісництва насіння дуба, потім садимо там, де є зруби. А це насіннєва ділянка дуба червоного, площа — 11 гектарів у 123-му кварталі. Посаджено її у 1926 році за наказом цієї ж графині. Червоний дуб завезено з Північної Америки, він швидко росте, але менш цінний, ніж дуб черешчатий. Щороку дає жолуді. Дерева під номерами також занесено до реєстру України. Це одна з найкращих ділянок на території Волині, своєрідний генетичний резерват.
Приємно, що у волинських лісів ще стільки таємниць і ми можемо розкривати їх.
Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.
Волинська область.
