У преамбулі ухваленої Верховною Радою 28 червня 1996 року Конституції України зазначається, що Основний Закон спирається на багатовікову історію українського державотворення. Бо в її основі державно-конституційні традиції, що сягають корінням княжої Руси-України, коли Ярослав Мудрий написав «Руську правду» і з’явилося «Повчання...» Володимира Мономаха, подальший їх розвиток у козацьку добу (згадаймо «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» гетьмана Пилипа Орлика), Конституція Української Народної Республіки 1918 року, що свідчить про спадковість ідей та устремлінь українського народу. Тяглість політичної думки, прагнення збудувати власну українську державу на засадах християнської справедливості, рівності і свободи зафіксовано в низці історико-правових документів. 

Колаж Олексія КУСТОВСЬКОГО.

 

19 червня 1996 року. Мітинг біля Верховної Ради України на підтримку нової Конституції.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.

 

28 червня 1996 року. Конституцію України прийнято!

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

 

Ще однією важливою складовою конституційної традиції нашого народу є право українців на самовизначення, свою державу та необхідність прямих виборів керівника держави й органів державної влади. Як і вагома роль територіальної громади і місцевого самоврядування, їх участь у державотворчих процесах починаючи з княжих часів, що відображає ідеологічний та світоглядний характер нації.

— У Конституції України записано, що Верховна Рада прийняла її, «спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, всім українським народом права на самовизначення» та «прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу». Ці само принципи було закладено і в Конституцію Української Народної Республіки, яка називалася «Статут про державний устрій, права і вольності УНР», — розповідає директор Музею Української революції 1917—1921 років, кандидат історичних наук Олександр Кучерук. — Це надзвичайно важливий історико-правовий документ, що складався з 85 статей і 8 розділів, зокрема, й таких, як «Права громадян України», «Органи влади Української Народної Республіки», «Всенародні збори Української Народної Республіки». В її першому розділі констатується, що УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною».
Треба зазначити, що в Конституції Пилипа Орлика, яка є фактично першою європейською конституцією в сучасному розумінні, було викладено історію Війська Запорозького, усього козацького народу. Спеціальний розділ Конституції, яку ще називають Договором між гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та старшиною, полковниками й військом, прийнятим «публічною ухвалою обох сторін» і підтвердженим «на вільних зборах публічною присягою» 5 квітня 1710 року, визначав права і привілеї Війська Запорозького, що мало свої історичні землі на Дніпрі й інших обширах. У документі, який чітко окреслював кордони держави, визначені Зборівським договором 1649 року й затверджені «угодами Польської Речі Посполитої, славетної Порти Оттоманської і Московського Царства», йшлося про території, що належали козакам «за давнім правом власності» — Трахтемирів «з усіма прилеглими землями і переправою», іншу частину течії Дніпра «починаючи від Переволочанської переправи», Кодацьку фортецю (нині місто Дніпро), Полтавщину, а також території в Дикому Полі, причорноморські степи до Сіверського Дінця і Дону. «Особливо ж річки в Дикому Полі, протоки і всі відомі місця аж до Очакова повинні перебувати в користуванні і володінні нікого іншого, ніж Війська Запорозького» — зафіксовано в «Пактах...». Тут також знаходимо й відомості про експансію Московського царства на козацькі землі, яке «вдалося до різних засобів, щоб його (Військо Запорозьке. — Авт.) пригнобити і пограбувати», і те царство почало споруджувати на чужих землях свої «то укріплення, то фортецю» та перетворило «на руїну столицю війська — Січ». Таку агресивну політику сусідня держава здійснює й нині.
Головні постулати двох документів — «Пакти й конституції...» та «Статут про державний устрій, права і вольності УНР» — від самостійності, незалежності, неподільності території до широкого самоврядування, як бачимо, залишаються актуальними й сьогодні та потребують сучасного прочитання.
— Непересічне значення Конституції УНР 1918 року в тому, що вона закріпила державну незалежність і територіальну цілісність України, основні права та демократичні свободи громадян, — продовжує розмову Олександр Кучерук. — Один з її авторів — голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський, який ще в 1905 році написав знамениту програмну статтю «Конституційне питання і українство в Росії». Ідеї, закладені в цій роботі, було розвинуто в Основному Законі 1918 року.
Вибори до Установчих зборів, відкриття яких було призначено на 22 січня 1918 року, перенесли на іншу дату через воєнні події, відбулися вони лише у квітні. Над проектом Конституції працювала спеціальна конституційна комісія (майже 30 людей), яку очолював Михайло Грушевський і яка вивчала та узагальнювала досвід конституційного законодавства, суспільний та державний устрій, основні права й обов’язки громадян, принципи діяльності державних органів влади різних країн світу. «Статут про державний устрій...» готувався на зразок демократичних конституцій Європи та США. Один із головних його принципів — влада належить народу, наголошує історик.
Для розгляду проекту Конституції було призначено надзвичайне засідання Малої Ради. Свою роботу її члени розпочали 29 квітня рівно о 17-й годині. Після заяви Михайла Грушевського від комісії доповідав Аркадій Степаненко. Мала Рада за першим загальним читанням почала читання та обговорення закону по пунктах. І нарешті голосування.
— Голосування було персональним. Кожен вставав і казав, він за чи проти, — зазначає Олександр Кучерук. — Проголосували загалом «за», лише четверо були «проти», семеро утрималися, один із членів Малої Ради втік із зали, певно, боявся взяти на себе відповідальність.
Основний Закон визнавав за громадянами всі конституційні свободи, національні меншини отримували право національно-персональної автономії. Загалом Конституція, як і правові документи княжої та козацької доби, була пронизана ідеями демократизму і гуманізму. Дослідники стверджують, що це відповідало характеру, ментальності народу, що проживав у різні часи на території України. В «Повчанні...» Володимира Мономаха читаємо: «...А найголовніше — убогих не забувайте, а скільки зможете по змозі годуйте і подайте сироті, а вдовицю оправдуйте...». У «Пактах...» Пилипа Орлика — «Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або ж на якихось військових службах, не притягуватимуться до жодних обов’язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків». У кращих традиціях гуманізму Конституція УНР гарантувала своїм громадянам рівність, свободу, захист, недоторканність житла тощо.
«Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.
З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми бажаємо жити в згоді й приязни, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки».
«Не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації.
Напрям УНР дає право на впорядкування своїх культурних прав в національних межах».
— Дуже важливий сам факт прийняття Конституції УНР, — підкреслює Олександр Кучерук. — Вона стала доброю правовою базою для всього іншого законодавства України. Думаю, якби не було Української Народної Республіки з її високим рівнем конституційної думки, міжнародними угодами тощо, не було б УРСР, а можливо, і нинішньої незалежної України, а сто років тому в результаті російської агресії була б створена малоросійська область чи автономія у складі Російської імперії.
Основний Закон доби Української Національної революції початку минулого століття заклав організаційні та правові засади української державності і демонструє приклад державотворчого мислення на переломних етапах розвитку нашої країни.

Із Конституції УНР

«Громадяни УНР рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, податкування не дають ніяких привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві вживатися не можуть».

За ініціативи Музею Української революції 1917—1921 років Конституцію УНР (її два примірники не так давно вдалося знайти в одному зі столичних архівних управлінь) перевидано і сьогодні вона серед інших важливих історико-правових документів представлена у Верховній Раді.

Світлана ЧОРНА.

 

ДОСЛІВНО

У ст. 1 Конституції УНР наголошувалося: «Відновивши своє державне право, яко Українська Народна Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян, проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною».

 

ФАКТ

Необхідність прийняття Конституції обгрунтовано в IV Універсалі, яким 22 січня 1918 року УЦР проголосила самостійність та незалежність України. У документі зазначалося: «Ми поручаємо усім нашим громадянам провести вибори якнайбільш енергійно, підняти усі зусилля, щоб підрахунок голосів був закінчений якнайскоріше, щоб за пару тижнів зібралися наші Установчі збори — найвищий господар і управитель нашої землі, й Конституцією нашої незалежної Української Народної Республіки закріпили свободу, порядок і добробут на добро усього трудового народу на тепер і на будучі часи».