Тернопільщина — одна з тих областей, яка може пишатися справжніми дивами природи — своїми печерами. Їх у краї понад сотня. Найпротяжніша — гіпсова печера Оптимістична (довжина розвіданих ходів 214 кілометрів). Озерна ж зачарує вас підземними плесами. Досить відома широкому загалу і найвідвідуваніша ще одна підземна казка Кришталева.

Але наш журналістський маршрут цього разу проліг до Вертеби. Розташована вона в селі Більче-Золоте Борщівського району, а унікальність її в тому, що саме в ній науковці з Борщівського краєзнавчого музею на базі своїх розкопок створили експозицію Трипільської цивілізації, яка тут була відома ще до її відкриття на землях Київщини Вікентієм Хвойкою. Щоправда, назвали її тоді культурою мальованої кераміки.
Чому Вертеба? Як пояснив працівник музею і наш безпосередній гід Мирослав Бойко, у багатьох селах Західного Поділля, зокрема і Більче-Золотому, місцеві жителі карстові провалля на земній поверхні завжди називали вертебами. Тож назва походить від старослов’янського «вертеб», що означає «печера, важкодоступна яруга, балка».
Отже, за писемними згадками, ще на початку 1820 року (зауважте, задовго до виявлення зразків Трипільської культури), у цій печері було знайдено сліди вогнищ, людські кістки, залишки глиняного посуду. Натрапили на це випадково, коли копали ставки. А вже пізніше місцевий магнат Леон Сапіга разом із працівником антропологічної комісії Краківської академії пройшов підземними коридорами перших 800 метрів.
Знайдене тоді вражало — понад 300 цілих посудин, більш як 35 тисяч глиняних та керамічних фрагментів, майже 120 людських глиняних фігурок, 200 знарядь із кісток та рогів, 300 виробів з кісток і каменю. І це далеко не все, захоплено розповідає пан Мирослав.
Щоб усе це десь розмістити, було вивільнено величезні приміщення: заповнили комори, винні погреби, оранжерею тощо. Тепер тут скрізь містилися ще недосліджені артефакти. Мало того, Сапіга з допомогою челяді взявся склеювати побиті посудини, звів над входом до печери спеціальну будівлю, щоб туди ніхто непрошений не міг потрапити.
На жаль, через деякий час, коли Леон Сапіга помер, його вдова згідно із заповітом передала всі знахідки у Краків та Відень. Це був період, коли територія нинішньої Тернопільщини належала Австро-Угорщині. Ось так дев’яносто запряжених кіньми возів з артефактами Тернопілля поїхали до Кракова і Відня! Можна лише уявити, скільки це дорогоцінного скарбу. Там навіть не знали, куди ж усе це помістити. І поляки вчинили логічно — на основі трипільських знахідок заснували археологічний музей, який й досі діє у Кракові. Більше того, емблемою музею обрано голову бика — точнісіньку копію амулета, знайденого у Вертебі. Між іншим цей унікальний екземпляр тривалий час був одним-єдиним. А не так давно у «Вертебі» знайдено аналогічний. Його копію також помістили в одному з лабіринтів печери серед інших музейних експонатів.
Якщо ж говорити загалом про знахідки, каже наш гід, то жодна експедиція не обходиться без чогось унікального. А все завдяки тому, що гіпсова печера має своєрідний мікроклімат та стійку вологість, і це вберегло чимало артефактів, які могли зруйнуватися в поверхневих шарах землі.
— Маємо унікальну колекцію жіночих прикрас. Приміром, намисто з 27 мушель річкових равликів. Нитка згнила, а мушлі так і залишилися лежати кілечком. Знаходимо мідні намиста. З рогів трипільці також робили підвіски. Не кажучи вже про посуд. Його тут сила-силенна. Знайти горщик часів Київської Русі — то велика розкіш, а тут п’ять тисяч років — і в ідеальному стані. Випал був дуже досконалий, от і збереглися.
Часто знаходять речі, призначення яких важко пояснити. Приміром, дві спарені ємності без дна. Вчені припускають, що це певна культова річ, яких тут насправді багато. Приміром, жіноча фігура — культ богині-матері. В її середині знаходили зернину — символ початку життя. Часто на місці грудей богинь накреслювалася подвійна спіраль. На животі або на лоні малювався ромб, перехрещений на чотири долі. Поєднання обох символів означає шлюб стихій Неба і Землі.
Бували й справжні подарунки долі. Так, у 2002 році, розповідає працівник музею Мирослав Бойко, проводили розкопки, і тут картина — все стоїть, як залишили трипільці, в непорушному стані. Речі ці фактично довелося так і залишити для огляду відвідувачів підземного музею, бо всі вони обросли окаменілим нашаруванням. «Але тепер ми знаємо, як і за скільки часу ростуть сталагміти, — зауважив науковець. — 2 см за кілька тисяч років».
— До речі, знайшли в печері навіть екземпляри Баденської культури, це південь сучасної Німеччини. Мабуть, ходили в гості, — віджартовується пан Мирослав.
Часто натрапляють і на кістки тварин. Зокрема оленів. Їх знаходять дуже багато. Є людські останки. А ще припускають, що в печері або поблизу могли відбуватися бойові дії, бо серед знахідок — бойові молоти і кремнієві ножі.
Що ж змусило трипільців жити в печері? Справді, досі археології не було відомо жодного схожого факту, коли житло цієї древньої цивілізації розміщувалося під землею. По суті то були свого роду спелеологи. Учені пояснюють це тим, що мабуть, зазнаючи якихось загроз від сусідніх племен, трипільці змушені були залишити свої добротні селища і перебратися у підземні катакомби, які в гіпсах створила природа ще мільйони років тому. Тому тут і було виявлено стільки трипільських речей — свідоцтв їхнього перебування. І хоч завісу трохи привідкрили, загадок залишається не менше, ніж відкриттів. Тож учені над цим працюють.
Є свідчення того, що в печері Вертеба трипільці перебували упродовж щонайменше 500—700 років. Тому тут так багато доказів їхнього життя-буття. Розкопки були б ще багатшими, якби їх проводили інтенсивніше, а розпочали раніше. Адже за радянських часів уперто замовчувалися часи Трипільської культури як пращурів українців. Ба більше. Тоді тут, на вході до печери, був скотомогильник. А все тому, каже наш гід, що потрібно було знищити нашу історію. І веде далі: адже тут у 1946—1947 роках перебував загін УПА. У дальній частині є місце, де був тир, де повстанці вправлялися в стрільбі. Є так звана бандерівська яма. В неї можна потрапити лише на колінах. Тут вони переховувалися у разі облави. Тож не дивно, що все це підлягало знищенню. Звісно ж, не без втрат загалом для історії.
Та часи змінилися, і тепер маємо музей. Єдиний у світі підземний музей Трипільської культури.
А роботи тим часом тривають. Тривають розкопки, розчищаються підземні ходи-лабіринти. І хоча Вертеба ще міцно тримає свої підземні таємниці, завіса потрохи відкривається. І вже ні в кого не виникає сумнівів, що саме наші далекі предки опанували культуру землеробства, виплавляли й обробляли метали, мали гончарне ремесло, будували житла у складній кліматичній зоні — за тисячу років до появи Шумерської цивілізації. А ще вони вміли користуватися місячним календарем. Тож, досягнення Трипільської цивілізації, беззаперечно, відіграли величезну роль у розвитку людства.
Може тому наші культурні нашарування так приваблюють учених з усього світу. Так, у Вертебі свого часу працювали фахівці-антропологи з США, а нині залюбки приїздять студенти антропологічного факультету Вісконсінського університету із штату Мічиган. Це неабияк допомагає музейникам.
Після екскурсії лабіринтами печери покидаєш її з почуттям гордості. Бо, по суті, це є наш генетичний код, у якому сконцентрована безцінна інформація. І хоч ця цивілізація давно зникла, та як стверджують біоенергетики і генетики, зі смертю людини генетичний код не зникає. Він зберігається у генофонді нащадків. А, як відомо, без минулого немає майбутнього, і, може, саме дослідження, що їх проводять у печері Вертеба, подарують нам ключ до пізнання себе. Принаймні хочеться в це вірити.

Марина КРИВДА.
Фото автора.