Приватизація великих підприємств енергетичної галузі повинна зберігати баланс національних інтересів.
Угода про асоціацію між Україною та ЄС поглиблює та розширює рамки співробітництва в енергетичній сфері, передбачає розвиток енергоефективності та енергозбереження, підтримку відновлювальної енергетики, розширення науково-технічного співробітництва та обмін інформацією з метою розвитку технологій, транспортування, розподілу та споживання електроенергії.

Ігор Лапін, член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя.

Обсяги залучення іноземних інвестицій в оновлення та модернізацію підприємств енергетичного сектору свідчать про те, що рівень енергетичної безпеки нашої країни є незадовільним.
Загалом проблемні процеси, які відбуваються в енергетичному секторі та які впливають на процес приватизації енергооб’єктів, зокрема ПАТ «Центренерго», можна окреслити так:
— відбувається штучне обмеження виробництва дешевого струму на АЕС та гальмування постачання саме ядерного палива для них;
— діяльність окремих структур, яка спрямована на зрив нарощування внутрішнього видобутку газу, що створює посилення залежності країни саме від російського газу;
— якщо раніше ми бачили зведення до мінімуму імпорту антрациту з підконтрольних ворогу територій, то останнім часом спостерігаємо кроки назад у цьому напрямку, відбувається штучне нарощування виробництва електроенергії на ТЕС, які працюють на імпортованому антрациті;
— гальмування переведення окремих ТЕС на газове вугілля.
Все це формує небезпечну суміш, яка руйнуватиме будь-які дії влади, спрямовані на розвиток країни. Дедалі більше основні доходи держави забезпечуються пільговими кредитами міжнародних фінансових організацій та переказами заробітчан, що замикає коло деградації країни та стимулів для її внутрішнього розвитку.
Продаж державного підприємства «Центренерго» має розпочати процес «великої приватизації». На торги пропонується виставити 78,289% акцій компанії. До складу ПАТ «Центренерго» входять три теплові електростанції — Вуглегірська, Зміївська та Трипільська. Це друга найбільша енергогенеруюча компанія України. Сумарна проектна потужність станцій становить 7690 МВт, що дорівнює майже 14% від загальної потужності електростанцій України.
Перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі М. Нефьодов заявив, що «Центренерго» може стати першим прецедентом, за яким підуть всі інші об’єкти. За словами в. о. голови Фонду державного майна В. Трубарова, слідом за «Центренерго», скоріш за все, підуть інші енергокомпанії.
Вважаю, що актив можна вдало продати восени — перед початком опалювального сезону. Проте для цього, перш за все, потрібна політична воля. Ми всі пам’ятаємо, як у 2005 році відбувався продаж «Криворіжсталі». Тоді був чіткий курс на продаж. Щоправда, нині питання продажу «Центренерго» вирішують за допомогою залученого радника — аудиторської компанії Ernst & Young (Польща). Саме польська дочірня компанія Ernst & Young організовує та вивчає зацікавленість інвесторів у купівлі 78,289% пакета акцій «Центренерго», а також здійснює всі необхідні аудити, приведення документообігу до міжнародного зразка та пошук інвесторів. Гадаю, що вже у липні уряд матиме уявлення чи вдасться цього разу залучити іноземного інвестора.
Проблема «Центренерго» ускладнюється і тим, що держава намагається вже третій рік поспіль безуспішно приватизувати найбільшу державну електроенергетичну компанію. Це якщо не рахувати спроби організувати продаж із 2011 року.
Шанси на реальний продаж акцій «Центренерго» підвищили події кінця минулого року, коли відбувся переділ контролю над сферою поставок вугільного концентрату на станції компанії. Так, якщо до цих подій паливо ПАТ поставляло мінімум два гравці («ДТЕК» Ріната Ахметова і група державних шахт), то з грудня відносини з «Центренерго» зберегли тільки останні, та й то з нюансом: поставки концентрату на ТЕС «Центренерго» держшахти здійснюють тільки за паперами. Насправді відвантаження ведеться з фабрик групи «Укрдонінвест» Віталія Кропачова, де державне вугілля проходить процедуру збагачення. Нині ТЕС «Центренерго» переорієнтувалися із закупівель вугілля марки «Г» у «ДТЕК» на контрактні відносини з ТОВ «Краснолиманське», яке належить т. зв. «групі Кропачова», яка, будучи головним постачальником палива на «Центренерго», зацікавлена у купівлі державної компанії.
Виникає запитання, хто з іноземних інвесторів готовий придбати «Центренерго», адже саме на іноземного інвестора потрібно орієнтуватися в приватизаційному процесі державного підприємства. Практичний досвід довів, що вітчизняні інвестори виявляються не готовими конкурувати з досвідченими іноземними компаніями на відкритих конкурсних аукціонах. Натомість приватизація енергоактивів здійснюється через механізм банкрутства та/або рейдерських захоплень. У контексті цього, хочу зазначити, що окрім багатьох фактів «відлякуючим» фактором покупки енергетичної компанії є й спекуляції довкола формули «Роттердам +», особливо в зв’язку із розслідуванням НАБУ. Це розслідування не принесло жодних результатів, окрім додаткових ризиків для іноземних інвесторів. Прозоре ціноутворення, за допомогою формули, дозволяє великим компаніям, зацікавленим в покупці українських енергетичних активів, прогнозувати свій прибуток та розробляти бізнес-стратегії. Іноземний покупець не вкладатиме гроші, не розуміючи, який прибуток отримає.
Окрім того, група народних депутатів України звернулася до Окружного адміністративного суду Києва з позовом щодо рішення Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг України, про підвищення ціни на електроенергію на підставі формули «Роттердам +». Виникають великі сумніви щодо задоволення позову судом, адже це не перший такий позов.
Затягування із розслідуванням НАБУ збільшує ризики для потенційних покупців, але що більший ризик, то меншою буде ціна. В цій ситуації все грає не «на руку» приватизації.
Якщо іноземний інвестор все-таки вирішить купити ПАТ «Центренерго», то його можна продати за 350—400 млн. доларів. Якщо доведеться продавати компанію українському покупцю, то бюджет отримає не більш як 150 млн. доларів, при тому, що поточна оцінка вартості активів становить 200—250 млн. доларів. Окрім того, малоймовірно, що українські інвестори вкладатимуть кошти саме в розвиток підприємства. Звичайно, що ця сума не може зрівнятися із коштами, які планували отримати від приватизації «Центренерго» декілька років тому, адже тоді початкова ціна стартувала на рівні 600 млн. доларів.
Якщо цього разу приватизацію «Центренерго» буде зірвано, то це підприємство може очікувати навіть закриття, а у нас з’явиться ОПЗ № 2. Потрібна модернізація та забезпечення постійних поставок вугілля на ТЕС. Для цього потрібні достатні фінансові ресурси, які на сьогодні є саме в іноземних інвесторів. Проте варто зауважити, що приватизація буде ефективною і виправданою у разі прив’язки її до питань національної безпеки, стратегії довгострокового розвитку галузі та створення стимулюючого законодавчого і відповідного регуляторного середовища.