Розмова з начальником Чопського прикордонного загону підполковником Юрієм Михайлюком

ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Юрій Михайлюк (на знімку) народився 26 вересня 1984 року в місті Полонне на Хмельниччині. Національну академію Державної прикордонної служби України закінчив 2005-го. Офіцерську кар’єру розпочав у Мостиському прикордонному загоні. Проходив службу на керівних посадах у прикордонних загонах Західного, Східного та Південного регіональних управлінь Держприкордонслужби. Перед призначенням у червні 2017 року начальником Чопського прикордонного загону займав посаду першого заступника начальника загону — начальника штабу Чернівецького прикордонного загону.
Одружений, виховує двох доньок.

— Юрію Олександровичу, розпочнімо розмову з нового штриха в сучасному розвитку українського суспільства — щойно минув рік, як українці користуються безвізовим режимом з країнами Євросоюзу. Наскільки це нововведення вплинуло на роботу очолюваного вами загону?
— Запровадження безвізового режиму з країнами Євросоюзу не вплинуло на здійснення контрольних операцій у пунктах пропуску, оскільки не передбачає зміни в технології пропуску осіб через державний кордон. Але за останній рік дещо збільшився пасажиропотік. Причиною цього, насамперед, є можливість виїзду наших співвітчизників до країн Європи без наявності візи та змоги перебувати в ЄС до 90 днів протягом 180 діб. Звісно, ми готувались до цього й вжили належних заходів. По-перше, персонал, пройшов відповідну допідготовку. Також збільшено кількість прикордонних нарядів та за необхідності застосовуємо рухомий комплекс прикордонного контролю «Гарт-1/П». Встановлений на базі мікроавтобуса «Фіат Дукато», він має три автономні робочі місця і може використовуватись у будь-якому з пунктів пропуску. Додам також, що при підготовці до безвізу з ЄС пункти пропуску було оснащено сучасними засобами біометричного контролю, які дають змогу зчитувати та автоматично перевіряти всі типи біометричних документів. До того ж з 1 січня цього року в рамках посилення контролю за в’їздом в Україну іноземців прикордонники здійснюють фіксацію відбитків пальців. Це стосується передусім громадян 70 країн ризику (зокрема Росії), а також осіб, які підпадають під наявні профілі ризиків.
— Чопський загін, як, мабуть, жоден інший у Держприкордонслужбі, несе відповідальність за охорону державного рубежу України аж із трьома європейськими сусідами. Чи спостерігається певна різниця в тому, на якій ділянці — з Польщею, Словаччиною чи Угорщиною — «зелені берети» несуть службу?
— У прикордонному відомстві існують єдині підходи до охорони держрубежів. Тому різниці, на якій ділянці кордону — з Польщею, Словаччиною чи Угорщиною — військовослужбовці несуть службу, бути не може. Відмінності в порядку охорони кордону обумовлені лише специфікою рельєфу місцевості (рівнинна, гірська чи річкова ділянки) та наявністю певних загроз на окремих напрямках.
— Наскільки відомо, загін обслуговує цілу низку контрольно-пропускних пунктів: залізничних, автомобільних і по одному пішохідному й повітряному.
— Так, на ділянці відповідальності Чопського прикордонного загону функціонують дев’ять пунктів пропуску. З них: чотири залізничні («Павлово», «Саловка», «Чоп (Страж)» та «Чоп (Дружба)»), три автомобільні («Чоп (Тиса)», «Ужгород», «Малий Березний»), один повітряний («Ужгород») і один пішохідний («Малі Селменці»). Усі вони відкриті для міжнародного сполучення та, окрім пункту пропуску «Малі Селменці», працюють цілодобово. «Малі Селменці», до слова, і «наймолодший» з усіх: його було побудовано наприкінці 2005 року.
— Нелегальні мігранти завдають, очевидно, найбільше клопоту вашим підлеглим — їх затримуєте майже щодоби... І вже є, кажуть знавці, «шукачі кращого життя в Європі» зі стажем — їх прикордонники ловлять по кілька разів і повертають назад туди, звідки приїхали, а ті знову рвуться на Захід...
— Так, лише минулого року підрозділами Чопського прикордонного загону затримано у 55 випадках 160 незаконних мігрантів, а від початку 2018 року нам вдалося перекрити шлях на Захід ще 54 нелегалам. Звісно, трапляються випадки, коли іноземців, які сподіваються на краще життя в країнах Європи, затримуємо на кордоні по декілька разів. У такому разі згідно з нормами законодавства їх притягають до суворішої адміністративної відповідальності та повертають у країни постійного проживання.
— Щойно урядовою постановою зобов’язано всі правоохоронні відомства вести нещадну боротьбу з контрабандою на кордоні. Мета благородна — відчутно поповнити казну. Отже на КПП, окрім митників і прикордонників, прийшли службовці, яким не притаманний такий вид діяльності... Мало того, чинним законодавством, статтями відповідних кодексів тощо навряд чи передбачена така «гуртівня» правоохоронців у місцях перетину держкордону... З цього приводу вже звучать різні думки. Тим паче, що «видовжилися» й черги. Це геть не викликає схвалення простих людей. На ваш погляд як досвідченого керівника, чи стане це одним з заходів, який принесе реальну користь?
— По-перше, згаданий проект спрямований на запобігання ухиленню від сплати митних платежів, що апріорі не є функцією чи повноваженнями Державної прикордонної служби. Компетенцію здійснювати таку діяльність у пунктах пропуску має виключно Державна фіскальна служба, співробітники якої виконують свої обов’язки в зоні митного контролю. Відповідно, лише там мають право перебувати співробітники поліції. По-друге, заходи, які вживаються урядом щодо посилення протидії контрабанді, є експериментальними. Тож пересвідчитись, наскільки вони ефективні, можна буде з часом, адже наразі зарано про це говорити.
— Загін періодично підсилюється новим поповненням — випускниками військових вишів, молодими офіцерами, для яких служити в Карпатах — сама романтика. Як довго вона триває і скільки часу треба, щоб молодий службовець набув необхідного досвіду?
— Цього року для подальшого проходження служби в Чопський прикордонний загін прибули вісім офіцерів-випускників Національної академії Держприкордонслужби. Протягом чотирьох років вони проходили базову теоретичну підготовку та стажування в підрозділах охорони кордону. До речі, деякі з молодих лейтенантів до вступу в академію вже проходили військову службу за контрактом у лавах ДПСУ, тож знайомі з її специфікою. Саме тому як хлопці, так і дівчата розуміють, що на них чекає не романтика, а відповідальна і складна робота. Про романтику ж скоріш за все можуть мріяти юнаки, які приходять зі складу цивільної молоді. Та й то — до перших пошукових заходів та затримань.
Щодо набуття молодими випускниками досвіду як керівників, то на це підуть роки — не менше. Наразі вони проходять піврічний курс «втягування» у посаду, після якого стануть до виконання обов’язків у повному обсязі.
— На сході, де триває збройний конфлікт, службу несуть і чопські прикордонники. Які уроки виносять звідти?
— Наразі в нашому відомстві прикордонників для подальшого проходження служби направляють на схід лише за їхнім бажанням та їхньою згодою. Нещодавно в складі ДПСУ створено Донецько-Луганське регіональне управління з власним штатом, тож потреби в нашому персоналі більше немає. Тож про жодні посилення чи відрядження не йдеться. Ті самі колеги, що повернулись із зони ООС, користуються всіма перевагами та пільгами учасників бойових дій. Щодо уроків, то зі сходу кожен виносить своє, але однозначно всі без винятків набагато більше цінують мир, життя, сім’ю та час, проведений з рідними.
— Хотів би попросити розповісти про співпрацю зі своїми колегами-прикордонниками із суміжних країн. Адже вона необхідна й взаємокорисна, чи не так?
— Звісно, у своїй діяльності ми тісно співпрацюємо з європейськими колегами. Для посилення протидії протиправній діяльності на державному кордоні беремо участь у спільних заходах, проводимо спільні операції, обмінюємося інформацією. Періодично на охорону кордону виходять спільні з угорськими, словацькими та польськими прикордонниками патрулі. З метою поліпшення взаємообміну інформацією минулого року ми відкрили спільний контактний пункт «Загонь», який функціонує на угорському боці. Аналогічний контактний пункт у майбутньому працюватиме і на українсько-словацькому кордоні.
Також ми систематично організовуємо спільні навчання та тренінги, у ході яких ділимося з європейськими колегами набутим досвідом. Варто зауважити, що коли, наприклад, ми впроваджували в дію систему біометричного контролю іноземців, персонал пунктів пропуску проходив додаткові навчання на суміжній стороні. Там словацькі прикордонники, які практикують такий контроль уже давно, допомагали нашим співробітникам опанувати нові технології. Безперечно, така тісна взаємодія приносить гарні результати і суттєво допомагає у справі охорони спільного кордону.
— Юрію Олександровичу, скажіть, будь ласка, у загоні служить більше строковиків чи контрактників? І який вигляд має ця картина протягом останнього десятиліття?
— Переважна більшість персоналу Чопського прикордонного загону — це кваліфіковані військовослужбовці за контрактом. У минулому ми на деякий час відмовились від строковиків, проте умови сьогодення вимагають збільшення кількості співробітників відомства і залучення військовослужбовців строкової служби. Наразі в підрозділах загону маємо понад сотню строковиків, які вже пройшли первинну підготовку в навчальних центрах ДПСУ. Перед цим ми протягом року охороняли кордон виключно силами військовослужбовців за контрактом.
— На завершення просив би торкнутися доволі делікатної теми: яка атмосфера панує в середовищі рядового складу, чи мають місце прояви дідівщини?
— Такого ганебного явища як «дідівщина» у нашому відомстві однозначно немає і не може бути. По-перше, якщо говорити про строковиків, то це військовослужбовці одного року призиву, що вже виключає саму суть «дідівщини». По-друге, знову ж таки справа в специфіці служби. А вона полягає передусім у тому, що військовослужбовці — чи то строковики, чи то контрактники — виходячи на кордон, повинні довіряти один одному та покладатись один на одного. Без такої довіри просто неможливо виконувати службові завдання, адже нерідко доводиться мати справу з правопорушниками і навіть злочинцями. Тому надійне плече товариша не лише допомагає в несенні служби, а й часто є запорукою безпеки кожного в прикордонному наряді.
Щодо атмосфери у військовому середовищі, то, звісно, буває по-різному. В основному це дружня атмосфера, адже прикордонники багато часу проводять разом, ходять у спільні наряди, допомагають один одному, часто стають друзями. Інколи юнаки та дівчата навіть створюють сім’ї. Проте буває і по-іншому: інколи людина, приходячи до нас, не розуміє усієї відповідальності прикордонної служби, не витримує фізичного чи психологічного навантаження, складнощів, які часом виникають у зв’язку з необхідністю підтримувати постійну бойову готовність підрозділу. Зазвичай такі в нас надовго не затримуються, адже кордон — не місце для слабких чи боягузів. Захист державних рубежів та територіальної цілісності нашої держави — це справа чесних, принципових, відповідальних і сильних духом. А таких у нас, на щастя, більшість.

Інтерв’ю вів Василь НИТКА.
Фото автора.

Чоп Закарпатської області.