Ігор ЮХНОВСЬКИЙ: «Перш за все ми повинні побудувати націю»
Ігор Юхновський не лише знаний учений, фізик-теоретик, який створив відому у світі Львівську наукову школу статистичної фізики. Також він відомий державний та політичний діяч, який усім серцем вболіває за Україну.
Червень 1990 року. Ігор Юхновський і Лесь Танюк під час засідання Верховної Ради.
Сьогодні Ігор Юхновський ділиться з читачами «Голосу України» подробицями прийняття Декларації про державний суверенітет України, адже у Верховній Раді першого демократичного скликання очолював націонал-демократичну «Народну Раду», яка послідовно виступала за незалежність України.
— 16 липня 1990 року Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Ігорю Рафаїловичу, розкажіть, як усе відбувалося та хто був ініціатором.
— Мусимо згадати трохи історії. Україна 1939 року і 1946-го — це зовсім різні республіки. У 1946 році українці повернулися з фронтів переможцями. Вони пішли на адміністративні посади, заселяли міста, стали готовими до створення нації. І ця нація все-таки створювалася за радянських часів, не дивлячись на політичні переслідування. Створювалася вона і в середовищі комуністичної партії України. Згадайте, першим секретарем компартії України був Петро Шелест, який проводив проукраїнську політику. Саме тому його змінили на Володимира Щербицького, який був гнучкішим щодо московської влади. А в 1989 році генеральним секретарем компартії СРСР був Михайло Горбачов, який сприяв об’єднанню двох Німеччин. Тобто зміни, які відбувалися у Радянському Союзі і в союзних республіках, підготували ґрунт до Декларації про державний суверенітет. Коли я прийшов у Верховну Раду і виникли питання про Декларацію, то з’ясувалося, що її проект вже написано. Її підготували за наказом того самого політбюро компартії України під керівництвом першого секретаря компартії України Володимира Івашка — і ми фактично цю Декларацію тільки редагували та удосконалювали, маючи вже готовий документ. Івашко був справжнім українцем, тому думати, що незалежну Україну почали тільки «націоналісти» чи «реформатори», — не об’єктивно.
— Чи був опір під час прийняття Декларації?
— Радянський Союз був державою з помилковою ідеологією. Марксизм-ленінізм, на основі якого Ленін, а потім і Сталін намагалися побудувати державу, виявився неспроможною ідеологією для будівництва держави. Неспроможною і в економічному плані, бо не існувало конкуренції. Тому підприємства були зацікавлені робити якнайбільше, але не зацікавлені були робити якісно. Маючи держплан, вони завжди мали реалізацію. СРСР — абсурдне, створене штучно суспільство. Держава, яка поступалась оточуючому капіталістичному світові від «а» до «я» — від голки до супутника. Абсолютна більшість депутатів парламенту усвідомлювали, що держава, у якій вони жили, недієздатна і її треба змінити. Одна група — комуністи, яких тоді була більшість, — вважала, що повинен бути збережений комуністичний лад, держплан тощо. Інша група переконувала, що має бути зовсім інший лад. Щодо того, які риси цього іншого ладу, група націонал-демократів вважала, що найважливіше — ввести побільше демократії і свободи для людей. Тому коли Декларація розглядалася, не було питання про те, щоб її не приймати.
— Проте в суспільстві не всі однозначно сприйняли цю Декларацію. Були ж люди, які виступали проти?
— Я не думаю, що було багато таких людей. Просто люди не розуміли, проти чого вони. Для того щоб бути проти якогось документа, потрібно створити кращий документ. Але цей документ був кращий ніж усе те, що існувало. Він давав якийсь порядок, якісь зміни, які були кращі від того, що існувало на той час.
— Того дня, коли було ухвалено Декларацію, було прийнято й постанову, якою пропонувалося вважати 16 липня днем незалежності України. Чому знадобився ще цілий рік, щоб Верховна Рада 24 серпня 1991 року ухвалила Акт проголошення незалежності України?
— Декларація не була офіційним юридичним документом до виконання. Тобто це Декларація, а не закон дії. Одразу після прийняття Декларації було ухвалено закон про економічну самостійність України. Про нього мало говорять і згадують, але саме після прийняття цього закону Україна стала незалежною державою. Тому закон про економічну самостійність України є не менш важливий, ніж Декларація про державний суверенітет України. Цей закон закладав економічні основи держави, яких не було у Декларації. Тобто як першооснову незалежності України потрібно розглядати і Декларацію про державний суверенітет України, і закон про економічну самостійність України.
— Ігорю Рафаїловичу, а чи були якісь підводні течії під час прийняття Декларації?
— Державний устрій Радянського Союзу з точки зору адміністрації, а не партії, яка керувала, полягав у тому, що була Верховна Рада і була Президія Верховної Ради. Президія складалася з 26 членів, які були одночасно і народними депутатами. Тож фактично головним керівником держави була Президія Верховної Ради. Все, що розглядалося на сесіях парламенту, спочатку розглядалось на Президії Верховної Ради. Якщо Президія вирішувала, що цей закон треба прийняти, то члени Президії розходились по своїх депутатських групах і ставили їх до відома, що цей закон треба прийняти. Групи голосували «за», навіть якщо у них були люди, які були проти цього закону. Тож ухвалення постанови чи закону у Верховній Раді не було таким простим. Ухвалення рішення про незалежність було спочатку обговорено на Президії Верховної Ради, тоді у групах, а тоді вже на самій Верховній Раді. Тобто процес розгляду рішення пройшов три ретельні етапи розгляду.
— Ми стартували разом з країнами Балтики. Чому ж ми так сильно від них відстали?
— По-перше, вони менші. По-друге, їхні компартії на чолі з секретарями одразу влилися у державне будівництво. У нас цього не відбулося. У нас було багатство, але Україна фактично не володіла своїм багатством. Багатством України володів Радянський Союз — тобто фактично Російська Федерація. Щодо країн Балтії, то вони ще за Радянського Союзу мали значну автономію, тому що їхні компартії були ближчі до народу, і вони становили певні цілісності. Економічно Україна була частиною Радянського Союзу. Ми брали участь у створенні проміжних продуктів фактично всієї продукції, що виготовлялася в СРСР. Але кінцеві продукти у переважній більшості виготовлялись у РРФСР. У СРСР Україна розглядалася як область з точки зору економіки і була зав’язана в основному на РРФСР. Коли цей зв’язок зник, залишились підприємства, які виготовляли продукцію, що не була ні початковим, ні кінцевим продуктом. Тобто була проміжною. Обірвалось постачання початкового і кінцевого продуктів, і стало невідомо, що робити з виготовленим. Це призвело до того, що продукція, яку виготовляла Україна, ставши незалежною, була низької якості, кінцеві споживачі відмовлялися купувати таку продукцію за гроші. Як результат — наша економіка обвалилася. А країни Балтії здебільшого були замкнені на собі. По-перше, вони були замкнені на своїй сільгосп-продукції, яка в СРСР не була знищена. По-друге, прибалти повернули своїх сільських господарів (куркулів), які були вивезені у Сибір, і віддали їм їхні землі. В Україні це все було знищено.
— То що в ідеалі потрібно зробити? Як нам стати економічно стабільними?
— Перш за все ми повинні побудувати націю. Окрім цього, ми повинні бути слухняні відносно уряду і закону. Тобто уряд має бути слухняний відносно закону, а ми повинні бути слухняні відносно уряду. Починаючи від Президента до найнижчого керівника району чи громади — всіх потрібно слухатися. Звичайно, можна сказати: «Він дурень, навіщо його слухатися» — і це основна наша помилка. Щоб там не було, він є обраним, і якщо ви його вибрали — то повинні його підтримувати і допомагати. Інакше чому ми брали участь у виборах? А ще є людська гідність по відношенню до суспільства. Тобто ви не можете дозволити кому-небудь чужому лаяти Україну, через те що в ній безлад. Ви самі між собою можете лаятись скільки завгодно, а чужий не має права цього робити. Тобто ми маємо послідовно створити націю, яка складається з доброго уряду, доброї законодавчої і виконавчої влади, а також народу, який їх слухає.
— Український народ після виборів завжди незадоволений владою. Чому?
— Так у всьому світі. Усі незадоволені владою, яка б вона розумна і красива не була. Але поряд з тим ви маєте виконувати накази влади і закони. Має виробитися внутрішня дисципліна щодо держави. Це ваша держава. Ви — українець чи українка, і в тому ваша гідність. Бо дуже просто сказати: «Я гідна людина». Усі ми гідні. А от сказати: «Я гідний українець», — вищий рівень.
— Поговоримо трохи про політику.
— Нині ми маємо надзвичайно вигідну ситуацію, щоб виправити все у державі. Але виправити скоро ми не зможемо. По-перше, і Президент, і Верховна Рада, і вся система влади — виборна і виконавча, і народ повинні мати певні гасла, певний рецепт, за яким повинні жити. Цим найпростішим гаслом є Конституція України. Ми маємо створити нову Конституцію, в якій будуть враховані всі недоліки попередньої. І ми маємо знати, яку державу на основі цієї Конституції ми побудуємо: президентську чи парламентську. Я вважаю, що Україна має бути парламентською республікою. Ми не мали вождів упродовж 1000 років. Попри велику кількість завойовників, які пройшли по нашій землі, ми збереглись як народ. Це означає, що ми і далі збережемо себе як народ. Тому серед завдань цієї Верховної Ради — створення нової держави на основі нової Конституції. Завдання Президента — таке саме.
— Порадьте, на що треба звертати увагу, коли йдемо голосувати.
— Це дуже просто. Людина повинна показати, що вона грамотна в тому, до чого себе готує. Якщо вона готує себе на депутата, вона повинна написати програму особисто — своє бачення держави. Щоб стати депутатом, я цілий місяць готував програму. Тобто я прийшов у Верховну Раду підготовленим з точки зору економічного стану України і з точки зору необхідності зміни радянського суспільного ладу як такого, що не витримав випробування історією. Сьогоднішні кандидати повинні показати себе у ЗМІ. Вони повинні друкувати свої програми у газетах, давати інтерв’ю, показати свій розум і свою думку. Наші медіа відповідальні за це. Вони повинні розпитати всіх, хто претендує на владу, не один раз, а багато. І повинні вони робити це так, щоб одразу було видно, чи це розумна людина, чи ні. А народ має читати і дивитися. І тоді робити свої висновки.
Розмовляла Наталія ВОЙТОВИЧ.
Фото Віталія ШЕВЧЕНКА.
Львів.
