(Ще раз про запропоновані МОН зміни до оцінювання дисертацій)

Дискусія навколо винесеного на громадське обговорення проекту наказу МОН України «Про затвердження змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 17 жовтня 2012 року № 1112 «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук» зусиллями науковців-природничників поступово повертається в лекала вічної суперечки «фізиків та ліриків». При цьому методи ведення дискусії, обрані шановними «фізиками», не є ні коректними, ні обґрунтованими і фактично являють собою перелік маніпулятивних звинувачень, висновком з яких є твердження про ненауковість соціального та гуманітарного знання загалом та про «неповноцінну науковість» українських соціогуманітаріїв. Власне, такий висновок можна зробити після ознайомлення з текстом члена Наукового комітету Романа Черніги, в якому автор спробував обґрунтувати необхідність змін у вимогах до опублікування дисертацій, виходячи з певних числових даних — кількості дисертацій, захищених представниками різних наукових спеціальностей.

Сам підхід до інтерпретації даних, наведених у таблиці даних про динаміку захищених докторських дисертацій протягом 2012—2017 років, є повністю маніпулятивним і з таким самим успіхом може проілюструвати й інші, навіть протилежні твердження, наприклад: «посилення контролю над роботою спеціалізованих вчених рад у галузі економічних наук призвело до значного зменшення валу докторських дисертацій, захищених у цих радах. Так, якщо в 2013 році було захищено 225 докторських дисертацій, у 2015 році — 196, у 2016 році — 182, то в 2017 році — лише 166»; «дані свідчать про потребу значного зменшення валу дисертацій в галузі фізико-математичних наук, представники яких у 2017 році захистили у 5 разів більше докторських дисертацій, ніж політологи»; «війна, що триває в Україні з 2014 року, ніяк не зменшила прагнення окремих наближених до Міністерства оборони скористатися можливістю підвищення свого статусу шляхом захисту докторських дисертацій у військовій галузі, кількість яких у 2017 році відповідає кількості захищених робіт у довоєнні 2012 та 2013 роки».
Маніпулювати цифрами можна і з іншими не менш промовистими даними, наприклад, користуючись відомостями про фінансування Національної академії наук України:
— «відповідно до Постанови Президії НАН України від 27 грудня 2017 року № 369 у 2018 році секції фізико-технічних і математичних наук та хімічних і біологічних наук отримають фінансування в обсязі 1 мільярд 980 мільйонів 519 тисяч гривень, в той час як секція суспільних і гуманітарних наук — лише 310 мільйонів 544 тисячі гривень, в той час як, за даними Романа Черніги, 60 % усіх захищених дисертацій належать до гуманітарних та соціальних спеціальностей»;
— «на перше січня 2018 року чисельність наукових співробітників Інституту математики НАН України становила 149 осіб. При цьому на 2018 рік Інститут отримав фінансування на суму 24 мільйони 191 тисячу 513 гривень, що становить 162 тисячі 359 гривень на наукового співробітника на рік. При цьому Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України при 83 наукових співробітниках отримав на 2018 рік фінансування на суму 8 мільйонів 885 тисяч 112 гривень, що становить 107 тисяч 049 гривень на наукового співробітника на рік. Тобто «середньозважений правознавець» з НАН України отримує 65 % фінансування «середньозваженого математика», але при цьому, як свідчить статистика, наведена в статті Романа Черніги, працює значно ефективніше».
Ми можемо вправлятися у статистичних маніпуляціях і надалі. Але це не змінює суті. Суть претензій до запропонованих змін до вимог щодо опублікування результатів наукових досліджень полягає у тому, що зазначені зміни, які штучно обмежують місця, де ці результати можуть бути опубліковані, не вирішують головного завдання — зменшення валу неякісних дисертацій.
Принцип посилення вимог до опублікування результатів дисертацій за часів незалежності України застосовувався уже тричі: шляхом збільшення необхідної кількості статей; шляхом вимоги до опублікування статей у фахових виданнях; шляхом вимоги до опублікування статей у виданнях, що індексуються у наукометричних базах. Результатом цих новацій стала відповідна дискредитація фахових видань, а згодом — низки наукометричних баз (згадаємо тут хоча б Index Copernicus). При цьому сама кількість захищених робіт неухильно збільшувалася.
У нас немає підстав вважати, що Scopus та Web of Science Core Collection є якимись винятковими наукометричними базами в цьому контексті. Принаймні Джеффрі Білл аргументовано це довів. Вже сьогодні база Emerging Sources Citation Index (ESCI), що є складовою частиною Web of Science, дає вітчизняним ділкам від науки просто неймовірні можливості для заробляння грошей на спраглих наукового ступеня. Думаємо, що вони з нетерпінням чухають долоні в очікуванні прийняття Міністерством освіти і науки обговорюваного наказу. Тож наші заперечення щодо запропонованих змін до проекту наказу не ґрунтуються на нашій «науковій неповноцінності». Ми просто закликаємо колег перестати танцювати на граблях.

Михайло ХОДАКІВСЬКИЙ,
кандидат політичних наук.