Нині питання захисту майнових прав професійних спілок є найбільш гострим для Федерації професійних спілок України та її членських організацій. І, власне, не тому, що існує якась проблема із законодавчою неврегульованістю статусу майна професійних спілок, а також утворених за їх участю суб’єктів господарювання. Навпаки, на думку профспілок, це питання повністю урегульовано відповідними актами законодавства. Але дехто вважає його остаточно не вирішеним, і це призводить до численних судових спорів, пов’язаним із захистом права власності та інших майнових прав профспілок.

 

Григорій Осовий.

 

Павло Кондик.

 

З радянських часів до сучасності

Структура та статус профспілкових організацій СРСР та УРСР мали такий вигляд:

професійні спілки СРСР та Центральна рада по туризму та екскурсіях мали загальносоюзний статус;

професійні спілки УРСР, Українська республіканська рада професійних спілок (до 1948 р. — Всеукраїнська рада професійних спілок), Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях, республіканські органи управління виробничо-галузевих професійних спілок та галузеві республіканські комітети мали республіканський статус;

республіканські, краєві (обласні) ради профспілок, краєві, обласні, дорожні, територіальні, басейнові, окружні, міській і районні комітети та Київська міська рада профспілок мали регіональний статус;

первинні профспілкові організації, фабричні, заводські місцеві комітети та профорганізатори мали місцевий статус.

Тобто, загальносоюзний статус мали лише професійні спілки СРСР та їх органи управління. Профспілки УРСР мали статус республіканський та не належали до загальносоюзних громадських організацій.

У жовтні 1990 року XV з’їзд профспілок УРСР за рішенням делегатів був перетворений на I установчий з’їзд незалежних профспілок України, на якому було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголошено незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. На з’їзді також було визначено, що Рада Федерації незалежних профспілок України є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді, становлять власність Федерації і охороняються законом.

Володіння, користування і розпорядження майном підтверджено

27 жовтня 1990 р. XIX з’їздом профспілок СРСР було ухвалено постанову, згідно з якою профспілкові об’єкти є єдиною власністю профспілок СРСР, правонаступником власності якої є Всезагальна конфедерація профспілок СРСР. В подальшому Президія Ради Всезагальної конфедерації профспілок СРСР 18 листопада 1990 р. прийняла постанову «Про затвердження Договору про закріплення прав з володіння, користування і розпорядження профспілковим майном», згідно з якою Федерації незалежних профспілок України було передано права з володіння, користування і розпорядження профспілковим майном, яке перебувало на території України і належало ВЦРПС та її правонаступнику — Загальній конфедерації праці (ЗКП).

Постановою Ради Фонду профспілкового майна ЗКП від 16 січня 1992 р. права Федерації незалежних профспілок України з володіння, користування і розпорядження профспілковим майном були підтверджені.

21 листопада 1992 р. Федерацію незалежних профспілок України було перейменовано в нинішню Федерацію професійних спілок України. 

Отже, на початок 1992 р. — до прийняття Верховною Радою України відповідних постанов та створення Фонду державного майна України — фактично відбулося остаточне юридичне врегулювання статусу та розмежування належності майна профспілкових організацій, а саме: все майно, яке розташовувалося на території України, незалежно від перебування його у віданні профспілкових органів СРСР або Української СРСР чи інших союзних республік, перейшло у власність профспілок України.

Про долю майна СРСР

Оскільки до моменту проголошення державної незалежності України існувала загальна проблема необхідності врегулювання статусу майна, розташованого на території України, в тому числі центрального підпорядкування державним органам колишнього СРСР, постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 р. № 506-XII «Про захист суверенних прав власності Української РСР» було встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади й управління. Тобто мораторій стосувався лише державного майна, а обмеження на прийняття рішень поширювалося на органи державної влади і управління.

Із проголошенням незалежності України весь економічний, науковий і технічний потенціал, розміщений на її території, став державною власністю України. Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 р. № 1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни (тобто тих, які перебували у віданні міністерств та відомств СРСР), визнано державною власністю України. 

Дія зазначених актів законодавства України не була поширена на майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (спортивні товариства, творчі спілки, ДТСААФ та інші). Верховна Рада України, яка не мала повноважень щодо націоналізації або конфіскації майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, ухвалила такі рішення:

з метою збереження такого майна (до визначення відповідних правонаступників) передати тимчасово майно зазначених організацій, що перебувало у віданні їхніх центральних органів, Фонду державного майна (постанова від 10 квітня 1992 р. № 2268-XII);

у зв’язку із законодавчою невизначеністю (станом на лютий 1994 р.) правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій, тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна таких організацій, зазначене майно є загальнодержавною власністю (постанова від 4 лютого 1994 р. № 3943-XII). Пунктом 2 зазначеної постанови було доручено Кабінету Міністрів України визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників згаданого майна.

Відповідно до зазначених постанов Верховної Ради України держава в особі Фонду державного майна та Міносвіти, Міноборони, Мінмолодьспорту і Мінекономіки (постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 р. № 18) стала тимчасовим власником лише майна загальносоюзних громадських організацій, на яке поширювалася юрисдикція відповідних органів загальносоюзних громадських організацій.

Прийнята в подальшому постанова Верховної Ради України від 1 листопада 1996 р. № 461/96-ВР (в редакції постанови від 18 лютого 1997 р. № 71/97-ВР) «Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», яка доручала проведення інвентаризації майна загальносоюзних громадських організацій, не стосувалася майна профспілкових організацій. У розпорядженні Президента України від 24 травня 1996 р. № 123/96-рп порушувалося питання лише щодо необхідності законодавчого визначення суб’єктів права власності майна колишніх ДТСААФ СРСР і ДТСААФ Української РСР.

Отже, як фактично, так і юридично профспілки були і залишаються власниками майна, яке перебувало в їх віданні ще з радянських часів.

Судові баталії

Починаючи з 2011 року в провадженні господарських судів з’явилась нова категорія справ за позовами органів прокуратури в інтересах держави в особі Фонду держмайна до суб’єктів господарювання, створених за участі Федерації професійних спілок, про визнання права власності за державою на майнові профспілкові об’єкти, витребування майна із незаконного володіння. Антипрофспілкову кампанію розпочали тодішні високопосадовці — Прем’єр-міністр України М. Азаров та Генеральний прокурор України В. Пшонка.

Органами прокуратури різних рівнів було подано близько 200 позовів в різних регіонах України. За каденції зазначених осіб за державою в особі Фонду державного майна рішеннями господарських судів було визнано право власності на 40 майнових об’єктів, які належали профспілкам.

На жаль, не відбулося жодних змін і після Революції Гідності. Тиск на профспілки продовжувався на всіх рівнях. Тільки за період судової кампанії, ініційованої органами прокуратури, починаючи з 2011 року, в інтересах держави в особі Фонду державного майна України за рішенням відповідних судів профспілки були позбавлені права власності на понад 70 належних їм об’єктів.

Як свідчать результати аналізу відповідних судових справ, судами не брався до уваги історичний аспект формування незалежних професійних спілок України. Тоді як у рішенні Вищого господарського суду від 19 лютого 2015 р. було прямо вказано відповідним судам на необхідність ретроспективного дослідження питань реорганізації профспілкових організацій СРСР та утворення Федерації незалежних профспілок України. Однак це питання судами належним чином досліджено не було. Суди, які винесли відповідні рішення, не врахували, що майно, яке було у володінні загальносоюзних організацій, на підставі актів законодавства України стало державною власністю лише тимчасово. Тобто у рішеннях судів стосовно майна профспілкових організацій мало би зазначатися, що майно, яке вилучається або щодо якого приймається інше рішення, передається у державну власність до остаточного вирішення питання щодо його належного власника (в контексті законодавчого визначення відповідного правонаступника загальносоюзної громадської організації).

Необхідно зазначити, що позбавлення профспілок об’єктів майна, необхідних для здійснення статутної діяльності, є грубим порушенням норм міжнародного права, зокрема Конвенції Міжнародної організації праці 87 «Про свободу асоціації і право на об’єднання». До України, котра її ратифікувала, як держави можуть бути вжиті суворі санкції — аж до позбавлення торгівельних преференцій.

Через оновлення законодавства вирішується проблема

З огляду на те, що на сьогодні постанови Верховної Ради 1992 і 1994 рр. залишаються чинними, а стосовно майна професійних спілок у судах України перебуває значна кількість судових справ, має місце неоднозначність судової практики, є низка рішень судів, якими профспілки позбавлені права власності на належне їм майно, існує нагальна потреба остаточно законодавчо врегулювати питання визначення права власності та інших майнових прав на майно профспілкових організацій.

А саме, внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Такий законопроект нещодавно розроблений фахівцями Федерації професійних спілок України. Він ґрунтується на принципі забезпечення додержання рівних прав професійних спілок порівняно з деякими іншими громадськими організаціями в питанні врегулювання права власності на їхнє майно (що було зроблено в законодавчому або судовому порядку).

Так, статтею 21 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» передбачено, що джерелом формування майна і коштів творчих спілок є, зокрема, майно колишніх загальносоюзних творчих спілок Союзу РСР, до якого належать розташовані на території України будинки, споруди, матеріально-технічні засоби, котрі станом на 24 серпня 1991 р. згідно з правовстановлюючими документами перебували у віданні творчих спілок колишнього Союзу РСР або у володінні чи користуванні відповідних республіканських або територіальних структур. З урахуванням прикінцевих положень до цього закону, держава в особі Верховної Ради фактично погодилася з тим, що все майно, яке перебувало станом на 24 серпня 1991 р. у віданні творчих спілок, у тому числі колишнього Союзу РСР, є власністю відповідних творчих спілок України, яке було в їхньому користуванні на момент прийняття постанови від 10 квітня 1992 року «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України». Більше того, через процедуру офіційного тлумачення Конституційним Судом України відповідних статей Закону України «Про кооперацію» (справа № 1-30/2004) фактично визнано в повному обсязі право власності Укоопспілки, її органів і організацій на майно, в тому числі майно, яке було передано органами влади колишнього Союзу РСР і Української РСР та перебувало у віданні державних органів СРСР і УРСР, зокрема, так звані колгоспні ринки. Виходячи з цього, професійні спілки не можуть мати дискримінаційні умови порівняно з іншими громадськими організаціями, а отже, не повинні проходити процедури додаткової оцінки щодо наявності в них права власності на майно, зокрема в залежності від джерел фінансування відповідних об’єктів.

Завдання та зміст проекту акта

Проектом зазначеного закону пропонується доповнити статтю 34, якою передбачити, що профспілки, їх об’єднання є власниками майна профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, набутого до 24 серпня 1991 року за рахунок власних коштів, майна, розташованого на території України і переданого їм у власність, відання, володіння або користування за рішенням органів державної влади, інших державних органів колишнього Союзу РСР та Української РСР, а також майна юридичних осіб, створених відповідно до законодавства за участі профспілок, їх об’єднань.

Слід зауважити, що чинною редакцією статті 34 зазначеного закону передбачено можливість передачі державними органами і органами місцевого самоврядування у власність професійних спілок, їх об’єднань коштів та іншого майна. Крім того, частиною першою статті 24 Закону України «Про громадські об’єднання» встановлено, що громадське об’єднання зі статусом юридичної особи для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об’єднанню, у тому числі державою.

Таким чином, доповнення статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідними положеннями, з одного боку, узгоджується з чинними законодавчими актами України, з другого — забезпечує в повному обсязі реалізацію положень постанов Верховної Ради України 1992 і 1994 рр. Законопроектом також пропонується врегулювати питання подальшого використання майна, що належало профспілкам, їх об’єднанням, але за рішенням відповідних судів визнано державною власністю.

Залишається тільки сподіватись, що правові позиції і підходи, запропоновані профспілками, дадуть змогу цивілізовано вирішити наболіле питання. 

 

Григорій ОСОВИЙ,
голова Федерації професійних спілок України,
почесний доктор соціальних наук
Академії праці, соціальних відносин і туризму;

Павло КОНДИК,
заступник міністра Кабінету Міністрів України,
керівник юридичного підрозділу
Секретаріату Кабінету Міністрів України (2005—2015),
заслужений юрист України.