Запрошення на роботу у дві престижні компанії — Гугл і Фейсбук — отримав випускник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Максим Бевза з Вінниччини. Подякував за визнання й... відмовився. Чому?

Поради Максима Бевзи можуть стати у пригоді не тільки тим, хто нині обирає свою майбутню професію...

Колись випускник Липовецької школи № 2 на Вінниччині Максим Бевза під час ЗНО набрав максимальні 200 балів із фізики й стільки ж із математики, а також 194 бали з української мови. Подав документи у два київські виші — Національні університети імені Тараса Шевченка і технічний «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Зарахували до обох. Вибір зупинив на університеті імені Шевченка. Навчався на факультеті кібернетики за спеціальністю «інформатика». Має два дипломи з відзнакою — бакалавра і магістра. Під час навчання двічі стажувався у компанії Гугл, раз — у Фейсбук. Його рішення відмовитися від запрошення працювати в Гугл і Фейсбук здивувало багатьох.

До чужої країни можна звикнути, але для чого витрачати час?

— Я не захотів залишитися за кордоном не тому, що там погано, — каже співрозмовник. — Просто мені в Україні добре (робить паузу), достатньо добре. Ті емоції, відчуття, що їх маю тут від своєї культури, традицій, своїх людей, не порівняти з тим, що було в Америці й Канаді. Я провів там загалом дев’ять місяців: шість у Штатах і три в Канаді. Цього достатньо, аби зрозуміти, де ти хотів би далі проживати і працювати. Звикнути можна, звичайно. Але для чого на це витрачати час?
— Можливо, хотілося ближче до батьків, брата?
— Із Києва не часто приїжджаю в Липовець. А батьки в мене ще взагалі не були. Під час перебування за океаном майже щодня спілкувалися по Skype. Звісно, мої рідні раді з того, що я поруч. Та вибір був за мною.
— Яка з компаній першою запропонувала працювати?
— Фейсбук. Після третього курсу я стажувався у них. Суть стажування полягає в тому, що за цей час ти маєш написати програму — від початку і до кінця. Стажерам дають здебільшого експериментальні програми. Закріплюють інженера — з постійних працівників. Ти з ним радишся, консультуєшся. Раз на тиждень ми обов’язково зустрічалися. Я розповідав про те, що зробив. Говорив про проблеми, які виникли. Пропонував, як їх можна розв’язати. Він підказував, що саме найреальніше. Через півтора місяці відбувався детальний аналіз. Коли закінчився час стажування, мені вручили запрошення на роботу.
— Чому відмовився?
— Хотів іще навчатися, отримати диплом магістра. Хоча навіть у таких відомих компаніях на дипломи мало звертають увагу. Важливіше, як ти працюєш. Відповів письмово, електронною поштою. Повідомив, що хочу продовжити навчання. Сказали «ok», запропонували повернутися до цієї розмови після закінчення університету. Так само було з компанією Гугл. У них стажуються тисячі, є з кого вибирати.

Найбільше здивували усміхнені обличчя

— Мандрівка в США — перша моя подорож за кордон, — ділиться враженнями Максим. — Стажувався у Кремнієвій долині. Літаком дістався до Сан-Франциско. Вразив аеропорт, дорога у три поверхи. Але коли від’їхали від аеропорту, то, не повірите (усміхається), дорога, як і в нас, проходить по землі. Далі добрався до міста Сан-Хосе. Там мешкав. Зі мною ще три стажери. По двоє у кімнаті 
2-кімнатної квартири. Працювати треба було в сусідньому місті. Нас постійно підвозив виділений для цього транспорт. Вразила чистота на вулицях. Чи не найбільше дивували усміхнені обличчя людей. Все інше не так, як у нас чи Європі. Інша культура, менталітет. Навіть кухня. Не дуже сподобалася, хоча я невибагливий у харчах.
— Чи не кожен айтішник мріє побувати в Кремнієвій долині?
— Можливо, на перший погляд, Кремнієва долина — рай земний. Але помиляється той, хто так вважає. Бо скрізь є свої плюси і мінуси. Для прикладу, взяти ціни на житло. Тут зосереджено високотехнологічні компанії. Через те, що у їхніх працівників висока зарплата, відповідно, дороге житло. Аби заробити на нього, дехто працює по 10—12 годин.
— Ти ж не працював стільки?
— Звичайно, ні. Робочий день стажера — вісім годин. Що приємно, до нас, стажерів, ставлення було таке само, як і до інженерів. Зрозуміло, платили менше, ніж штатним працівникам, але ж платили. Забезпечили соціальним пакетом, медичним страхуванням.
— Зате який досвід!
— Це правда, досвід значний. Відчув, як це — працювати в компанії на бізнес. Бо ж в університеті давали тільки теорію, а тут...

Перевіряйте англійську за нашою програмою

— Хто може поїхати на стажування?
— Той, хто подає заявку і проходить відбір. Уперше нас їхало всього четверо чи п’ятеро. З усього факультету. Маю на увазі компанії Фейсбук і Гугл, бо ж їдуть і в інші компанії. Потім уже десятеро. Тепер — приблизно 15 студентів.
— А як це поєднується з навчанням?
— Два місяці літніх канікул, плюс дострокове складання іспитів. Так, це непросто. Але якщо дуже захотіти — то зможеш...
— Роботу в Києві як вдалося знайти?
— Компанію підказав однокурсник. Подав резюме, пройшов відбір, отримав позитивну відповідь
— Чим безпосередньо займаєшся?
— Як каже один мій знайомий, у тебе робота — набирати на клавіатурі циферки і буковки (усміхається). У нашої компанії — найкрутіша програма з перевірки граматики англійської мови. Не дивно, що вона має поширене використання. Постійно вдосконалюємо її.
— Платять менше, ніж отримував би у Фейсбуку чи Гуглі?
— Менше, але і роботою, і зарплатою я задоволений. Працюю собі на втіху. Гарний колектив. Демократичні методи управління. У компанії американський менеджмент. Два офіси у США, один — у Києві. Одне слово, в Україні теж можна знайти своє місце під сонцем. Не завжди це легко дається, але треба прагнути. Кожен обирає своє.

У п’ятому класі подарували комп’ютер

Саме батькам найперше завдячує Максим своїми успіхами. Це вони, пані Тетяна і пан Володимир, випускники фізико-математичного факультету Вінницького педуніверситету, зацікавили сина математикою. У п’ятому класі подарували комп’ютер. Згодом батько допоміг написати першу програму. У восьмому класі Максим здобув друге місце на обласній олімпіаді з інформатики, у дев’ятому — третє. У 10—11-му класах виборював перші місця. У випускному класі став призером всеукраїнської олімпіади, здобувши почесне друге місце. Це додало балів при зарахуванні в університет.

 Як досягти успіху?

— Я вбачаю декілька пунктів на шляху до успіху, — каже Максим. — З найбільш важливих назву такі:
1. Шукати можливості професійного зростання за обставин, що склалися. Це може бути спілкування із вмотивованими студентами-одногрупниками, гарними викладачами, співпраця з ними.
2. Завжди потрібно шукати середовище, що мотивує до розвитку. Чи то мова про роботу, чи то про університет, чи про будь-що інше. І в цьому середовищі намагатися стати кращим. Ліпше бути посереднім серед кращих, ніж кращим серед посередніх. Настане час, і ви станете кращим!
3. Завжди ставити перед собою нові цілі для зростання, щоб ніколи не зупинятися. Звісно, відпочивати можна, але відпочинок — це всього лиш перерва між роботою, яку ми любимо.

Віктор СКРИПНИК.
Фото надано Максимом БЕВЗОЮ.

Вінницька область.