В останні півроку на багатоповерхівках і різних соціальних об’єктах Сєвєродонецька почали з’являтися дивні написи. Зазвичай люди не затримують на них своєї уваги з тієї причини, що вони не викликають у них інтересу. Щось незрозуміле, іноземне... Але запитайте в будь-якого старшокласника або студента, що означає цей короткий набір букв, і вони вам розкажуть. Чому інформовані? Бо вони більш просунуті в комп’ютерній грамоті, а, крім того, такі «послання», насамперед, адресуються молоді. На стінах будинків відкрито рекламується сайт, за допомогою якого можна придбати наркотик.
Десять замальовуємо — двадцять з’являється
Місяця чотири тому така реклама сайту з’явилася й на стіні багатоповерхівки навпроти будинку, де винаймає квартиру сержант поліції Олександр Биков (на знімку). Він луганчанин, служить у батальйоні поліції особливого призначення «Луганськ-1» і очолює громадську організацію «Арей», до складу якої входить чи не половина батальйону таких само переселенців, як і він. Побачивши це посилання на Telegram — популярний у вузьких колах мессенджер, Олександр не на жарт розхвилювався. Йому відомо, що означають «фен», «шишки», «закладки»... Це шифрована інформація. Хлопець вчиться в Києві, здобуває другу вищу освіту, і в кожен свій приїзд бачить, як розмальована такими написами столиця. Навіть саме її «серце» — Хрещатик, Майдан... У Сєвєродонецьку до певного часу такого не було, і раптом цей вірус досяг найсхіднішої території країни.
— Мені стало просто нестерпно бачити ці написи, — зізнається він. — Від них іде зло, вони народжують наркоманів. Ми ходимо вулицями, у дворах будинків гуляє багато дітей. Хто знає, що спаде на думку наркоманові, коли він стає неадекватним? Це дуже страшно.
Того дня Олександр вчинив так: купив балончик із фарбою і зафарбував той напис на сусідньому будинку. Потім почав шукати інші, знаходив і зафарбовував. Виклав у Фейсбук інформацію про це й запросив охочих до нього приєднатися. Почали надходити запитання: а що це за написи, навіщо з ними треба боротися? Як виявилося, багато хто не знав про такий спосіб поширення наркотиків, а коли одержали інформацію, приєдналися до Сашка. У деяких уже була історія, коли так до наркотиків пристрастилися діти родичів або знайомих, і вони не з чуток знали, яка це трагедія. Словом, у підсумку утворилася команда ентузіастів на чолі з Биковим — десь до 12 осіб. Переважно це були друзі, товариші по службі з батальйону. Ті, хто не міг ходити в так звані рейди, підтримував хлопців морально, а то й матеріально. Деякі мами підлітків надсилали на картку громадської організації 100—150 гривень на купівлю балончиків з фарбою. Але частіше телефонували й повідомляли координати написів, що з’явилися.
— А їх останнім часом стає дедалі більше, — розповідає Олександр. — Десять замалюємо — двадцять з’являється. Я спочатку хотів флешмоб організувати й про небезпеку таких написів розповісти саме людям старшого покоління, щоб вони були інформовані та підключилися до боротьби. Вони повинні розуміти, що це не просто невинні написи на кшталт «я люблю Олену», це — страшна річ. Думаю, що більше людей знатиме про те, що написане на фасаді його будинку, то більше буде охочих із цим злом боротися. А якщо на боротьбу виходить 10 осіб на 100 тис. населення, користі не буде... Я кілька разів звертався на канал Telegram: що робити, як боротися? І мені давали рекомендації, що треба робити в такому разі: зафарбувати напис, написати скаргу тощо. Я писав. І російською, і англійською мовами, додавав фото написів. Було ціле листування із самим розповсюджувачем. Я, якщо чесно, дурника включив... А що це, а навіщо? Ще цікавився, як оплатити товар. Надіслали всю інформацію..
От якби громадськість підключилася...
Починаючи з березня Сашко з товаришами зафарбували понад сто написів. Якось у свій вихідний день вони навіть встановили своєрідний рекорд — знищили сорок послань, які були практично біля кожної школи Сєвєродонецька. А ще Олександр помітив таку закономірність: як правило, написи з’являються біля номерів будинків. Він припускає, що, швидше за все, це робиться спеціально, на замовлення певних людей, які фіксують на фото для звітності.
— Піймати постачальника на гарячому важко. Як правило, з тими, хто пише на стінах. проведено інструктаж, і вони знають, що треба говорити в таких випадках. Зазвичай: так, писав, але я не знаю, що це. Мені сказали написати — і я це зробив. Винний? Заплачу штраф за порушення благоустрою. Треба шукати тих, хто замовляє таку роботу. Технічно зламати... не знаю, не чув поки що такого. Поліція в цьому напрямі, зрозуміло, працює. Але народ нахабний. Знаю такий випадок, коли напис зробили на самій будівлі, де проводиться слідство, — ділиться Сашко.
Звичайно, він хотів би, щоб до його справи приєдналася широка громадськість. Якщо навіть в одній багатоповерхівці знайдеться людина, якій не наплювати на такі речі, й вона організує своїх сусідів по будинку, тоді розповсюджувачі наркотиків підіжмуть свій хвіст. У цьому разі вияв байдужості населення з’являється від незнання. Тому ентузіасти, крім боротьби з написами, ведуть і пропагандистську роботу. У соцмережах, наприклад, розповідають, для чого треба боротися з написами, просять підтримки. 70 % користувачів Фейсбуку підтримують починання хлопців, 30 % вважають, що така робота нічого не дає.
— Приблизно раз на тиждень ми збираємося компанією і йдемо по Сєвєродонецьку. Інші дефілюють до озера, по освітлених вулицях, а ми — по дворах, шукаємо написи. Жартуємо, приколюємося... і працюємо балончиком. Сидять бабусі біля під’їзду, ми вітаємося, розповідаємо, чого прийшли, що робитимемо, запитуємо в них дозволу і повідомляємо, для чого цим займаємося і чим загрожує зашифрована інформація на стінах будинків. Іноді, коли ми зафарбовуємо написи, нас бачить хтось у вікно, вважає, що ми хулігани й кричить. Я думав про те, щоб поруч із цими написами писати свої або плакати вішати, з яких батьки повинні зрозуміти, чим загрожує їхнім дітям така інформація. Але на це потрібні кошти...
...Олександр дивиться на годинник і квапливо допиває каву. Стає очевидно, що часу на журналістів у нього вже немає. Втім, інтерв’ю можна продовжити за роботою. У рюкзаку Олександра знайшовся зайвий балончик із фарбою.
Павло ВОРОНЦОВ.
Фото автора.
Луганська область.
