Виставку картин земляка-учасника АТО і громадського діяча Олекси Коби у Полтавській галереї мистецтв відкрили дещо незвично. Експозиція, названа автором «Втечею з мряки», спочатку постала перед глядачами у суцільній темряві. Та ще й картини були завішені маскувальними сітками. Своєрідними промінчиками світла і звуку стали кадри фронтової хроніки та накладені на музичну композицію уривки з радіоперемовин Олекси із побратимами під час бою...
На знімку: Олекса Коба під час відкриття виставки.
А коли світло ввімкнули, він сам почав знімати зі своїх творів маскувальний «одяг» і розповідати про них детальніше. Такі пояснення були необхідні не лише тому, що йшлося про «абстрактні» сюжети та гру кольорів. Олекса — художник-початківець. Малюванням взагалі не займався до 2016 року, тобто до повернення з війни, на яку пішов добровольцем іще у травні 2014-го. Під час служби у батальйоні «Дніпро-1» вчорашній студент дістав два поранення й досвід, якого іншим вистачило б на кілька життів...
А ще раніше земляки запам’ятали його як одного з найактивніших учасників Революції Гідності та ініціатора й постійного «заводія» полтавського Майдану. Після повернення з фронту було не менш екстремальне випробовування у квітні 2017 року. Саме тоді кадри закривавленого Олекси Коби обійшли всі телеканали. Чисельні ножові поранення він отримав біля «кривавої арки» у центрі Полтави від бойовиків-охоронців майна знахабнілих місцевих скоробагатьків, які, проти волі мешканців багатоповерхівки, тулили там черговий генделик. Довелося робити «нетворчу паузу» на лікування... За пензлик уперше взявся після фронтових буднів, коли відчув разючу різницю між життям на передовій, у колі бойових побратимів, і в глибокому тилу, у рідній безтурботній Полтаві... Це, звісно, не могло не позначитися на відчуттях і настроях схильного до постійного самоаналізу молодого чоловіка. Свій тодішній стан він називає «внутрішньою мрякою». Вихід із неї, як сам каже, розпочався з непереборного бажання придбати фарби, полотно та інший інструментарій художника й малювати, малювати...
Спершу — тільки для себе. Годинами міг сидіти біля полотна з пензлем, не відчуваючи ні часу, ні простору. Свої роботи наважувався показати лише найближчим родичам і друзям. А ті вмовили Олексу поділитися з іншими. Організацією згаданої виставки у Галереї мистецтв найбільше опікувалася тутешня волонтерка, одна з фундаторок «Полтавського батальйону небайдужих» Олександра Сиротенко.
Вона вважає, що такий приклад занурення у мирне життя через образотворче мистецтво може знадобитися й іншим учасникам бойових дій. Звісно, зовсім не обов’язково всім учорашнім воїнам шикуватися біля мольбертів. Адже в кожного є своє захоплення, тож його варто плекати, розвивати. Передусім для того, щоб відчути багатобарвність світу, не зациклюватися на проблемах і кольорах мряки. Зрештою, сам Олекса також долучився до втілення в життя реабілітаційної програми громадської організації «Побратими».
На першу персональну виставку він подав понад три десятки картин, написаних олійними й акриловими фарбами. Кілька з них іще не завершені. Частину робіт молодий митець вважає експериментальними, такими, що відображають метафізику емоцій і пошук гармонії в собі. Вони спонукають до такого пошуку чи, принаймні, занурення у власний внутрішній світ кожного, хто їх споглядає. В деяких картинах відчутні трипільські та скандинавські мотиви. Хоча загалом за стильовим спрямуванням творчість Олекси Коби тяжіє до експресіонізму.
Утім, термінами автор переймається мало. Набагато важливіша для нього цілісна картина світу, яку намагається осягнути. Її він називає «рутиною» у багатьох виявах. Тож в окремому циклі робіт відображена рутина, здавалося б, незіставних речей і природних явищ — червоного кольору, світанку, шторму, лавандового поля. Та, певно, головним у творах Олекси Коби є те, що з манівців мряково-безколірних і затемнених переживань вони виводять на світло не лише автора полотен...
Василь НЕЇЖМАК.
Фото автора.
Полтава.
