27—28 липня 2018 року Українська церква відзначатиме 1030-ту річницю Хрещення Київської Руси-України. З цієї нагоди в Києві, у Володимирському патріаршому кафедральному соборі, як і в багатьох храмах по всій країні, відбудуться урочисті Богослужіння, які очолить Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

На спільну молитву за Україну, перемогу і мир, за єдину Помісну Українську Православну Церкву, як і на Український хресний хід, що пройде від Володимирського собору бульваром Шевченка, вулицею Володимирською через Софійську і Михайлівську площі до Володимирської гірки, де височіє пам’ятник київському князю і хрестителю Київської Русі, зберуться мільйони віруючих.
Згідно із соціологічними дослідженнями, проведеними у травні ц. р. Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова 31 відсоток серед усього населення підтримує створення в Україні автокефальної помісної церкви, проти  20 відсотків. Лише 9 відсотків громадян вважають, що Українська церква мала би бути частиною російської. Серед тих, хто виступає за національну церкву, більше половини (56 відсотків) вважають, що вона має створюватися на основі УПЦ Київського патріархату. В Центрі Разумкова зазначають, що з 2000 року, коли цією інституцією вперше було проведено опитування з релігійної тематики, фіксується стала тенденція зростання кількості вірних Київського патріархату. Якщо в 2000-му їх було 12 відсотків опитаних, то в 2018-му — 29. Натомість частка вірних УПЦ МП зменшується: у 2010 році їх було 24 відсотки, нині — 13. Слід зазначити, що велика частина тих, хто відвідує храми Московського патріархату, робить це тому, що в населеному пункті немає храму УПЦ КП, або ж, як це є у великих містах, через те, що «він біля дому». При цьому, як зазначають соціологи, велика частина опитаних (34,7 відсотка) байдужа до релігійного життя, їх не цікавить, яка саме церква діятиме на території країни.
Є і такі, що вважають створення автокефальної помісної церкви питанням актуальним, але далеко не першочерговим, або ж думають, що це нічого не змінить у житті держави й народу. Саме за їхні душі й прихильність ведуть запеклу боротьбу Росія і РПЦ, привласнюючи й перебріхуючи нашу з вами історію, й історію Української церкви зокрема. У широкомасштабній інформаційній війні, розв’язаній Білокам’яною за панування в Україні, є кілька ключових моментів — міф про тисячоліття Московської церкви, її канонічність і неканонічність Української церкви, про те, що УПЦ МП є спадкоємницею історичної Київської митрополії, яка від часів хрестителя Володимира підпорядковувалася Вселенському патріархату. Останнім часом, коли Президент України Петро Порошенко, Верховна Рада України, ієрархи УПЦ КП та УАПЦ, обласні й районні ради, віряни звернулися до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням надати Томос про автокефалію Українській церкві, Москва зпродукувала новий міф — начебто лише Церква-Мати може надати автокефалію, тому треба з таким проханням звертатися до Московського патріархату, який начебто є Матір’ю для УПЦ.

Українська церква є дочкою Вселенської

Під час Всеукраїнської прощі до Маріїнського духовного центру в Зарваниці, на Тернопільщині, присвяченій 1030-річчю хрещення Руси-України, Президент України Петро Порошенко зазначив: «Кажуть, не можна зупинити ідею, час якої настав. Ідея автокефалії в Україні є саме такою ідеєю. До Томосу нас підводить сама логіка історичного процесу, логіка розвитку української нації, логіка розвитку української держави». Глава держави наголосив: «З перших днів свого президентства поставив за мету добитися від Константинопольської Матері-Церкви надання автокефалії Українській помісній православній єдиній церкві». Він наголосив, що протягом кількох років тривала невидима для стороннього ока напружена робота — зустрічі і листування з Вселенським патріархом, обговорення теми з лідерами різних країн та предстоятелями різних церков. Нарешті, на весь світ ними було сказано «про те, що приєднання Київської митрополії до Московської церкви, — наголошує Президент, — яке сталося у XVII столітті, було здійснено всупереч канонам. Про те, що право надавати автокефалію належить винятково Вселенському патріарху і Синоду. Про те, що Константинопольська церква — це Церква-Мати для українських православних. А Москва, яка претендує на «материнство», насправді є дочірньою по відношенню до церкви у Києві».
Цей факт — Константинопольська церква є Матір’ю для Української церкви, а та в свою чергу Матір’ю Московської церкви — є ключовим для відновлення історичної правди й спростування московських міфів та отримання Томосу.
Тож пригадаємо, як усе було. У 988 році київський князь Володимир, пам’ятник якому, зміщуючи історичні акценти, нещодавно поставили в Москві, охрестив Київ, прийнявши світло Христове з Константинополя, де й сьогодні перебуває резиденція Вселенського патріархату. Слід зазначити, що проповідь християнства на наших землях відбувалася значно раніше за офіційну дату хрещення Руси-України, ще за часів скіфів і сарматів, про що знаходимо свідчення у Священному Писанні, а саме, як наголошує митрополит Епіфаній (Думенко), у книзі Діянь та посланнях апостолів. Він зазначає: «Перші зерна Євангельської науки у нас були засіяні ще в часи святого апостола Андрія Первозванного».
Доктор мистецтвознавства, філософських та богословських наук, професор Дмитро Степовик підкреслює: першими з волі рівноапостольного князя Володимира хрестилися кияни у річці Почайна, в тому місці, де нині на Подолі починається вулиця Почайнинська. Про Володимира маємо різні дані — за одними він прийняв попереднє хрещення (оголошення) під час перебування візантійської місії у Києві, а таїнство — після взяття Корсуня (тепер Севастополь). На думку Дмитра Степовика, важливо не те, де хрестився князь, а де хрестився народ.
З прийняттям християнства у Києві й на київських землях з’являється велика кількість храмів. У 988 р. на пагорбі, де стояв ідол Перуна, постає храм на честь святителя Василія Великого, у 989 р. на честь Пресвятої Богородиці закладено Десятинну церкву (закінчення будівництва у 996-му). На київських горах поселяються ченці-подвижники, закладено перші монастирі. Тут діє центр Київської митрополії.
Її головною святинею стає собор Софії Київської. Його заснування згадується в літописах як під 1017-м, так і під 1037 роком. Історики сходяться на думці, що будівничим собору, який і сьогодні вражає світ довершеністю і красою, був Ярослав Мудрий, котрий продовжив справу свого батька князя Володимира. Давньоруські написи-графіті на стінах храму, що містять дати 1022, 1033, 1036 рр., свідчать про те, що собор заснував хреститель Руси-України. В історії нашої церкви є ще одна важлива дата — 1108—1113 рр., коли неподалік Софії, поряд з монастирем св. Дмитра (дата заснування 988 р.) і церквою св. Петра, піднімається величний Михайлівський Золотоверхий собор, споруджений онуком Ярослава Мудрого князем Святополком.
Запам’ятали ці дати? Коли в 988, 989, 1017, 1113, 1037 роках у Києві будувалися величні храми й собори, куполи яких покривали золотом, а стіни прикрашали неперевершені фрески й мозаїки (образ Матері Божої Оранти XI ст. — світовий шедевр релігійного мистецтва і свідчення тисячолітньої історії української церкви), на місці Москви стояли болота. Сучасні дослідники, серед яких і автор відомого бестселера «Країна Моксель, або Московія» Володимир Білінський, вважають історію про заснування Юрієм Долгоруким Білокам’яної у 1147 р. байкою «Історичної комісії» Катерини II під керівництвом Георга Фрідріха Міллера. В. Білінський доводить, що Московський улус Золотої Орди було створено у 1272 р. Москва згадується лише в третьому ординському переписі населення 1276-го, у двох попередніх про неї ні слова!
У своєму інтерв’ю «Голосу України» Святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет нагадав, що у 1947-му Москва святкувала своє 800-річчя, а наступного року, 1948-го, 500-річчя Російської церкви. Досить простих арифметичних дій, щоб вирахувати, скільки насправді років Москві і Московській церкві. Вони набагато молодші за Київ і Київську митрополію Вселенського патріархату. І Московська церква, якій, за її ж хронологією 1948 р., нині 570 років, ніяк не може бути Церквою-Матір’ю для Української, що відзначає своє 1030-річчя.
Днями на офіційному сайті Московського патріархату з’явилася інформація про те, що 3—4 липня ц. р. на Афоні відбулися урочистості, присвячені 500-літтю прибуття в Росію інока Ватопедської обителі преподобного Максима Грека. На прохання князя Василя III монах у 1518 р. приїхав у Москву, де перекладав і редагував духовну літературу. Певно, що Максим Грек був першим посланцем зі Святої гори до Московського князівства (тоді воно ще не було Росією, а великий князь — царем), бо інакше ім’я його загубилися б серед імен інших монахів з Афона. Та й для Афона це була подія — початок просвітлення ще недавно язичницької, ординської Московії. 
Що ж до Києва, то після хрещення Володимира, в тому самому 988 році, до столиці Київської Русі приїхало чимало грецьких священиків і монахів, які допомагали будувати храми і переписувати книги. На VII Міжнародній науковій конференції «Православ’я в Україні» Святійший патріарх Філарет сказав: «Згадаємо, хто перший був на Афоні? Преподобний Антоній (Антоній Печерський, що народився приблизно 983 р. у Любечі на Чернігівщині. — Авт.). Хто він? Росіянин? Ні — українець! А ви (Московський патріархат — Авт.) кажете, що тисячу років там маєте зв’язок, а не можете назвати російського громадянина, який був першим на Афоні. Тому насамперед треба говорити правду, жити по правді і вивчати правдиву історію, а не викривлену».
У 988 р. в Київ стає митрополією Вселенського патріархату. Хоч православні єпархії, підпорядковані Константинополю, на території України існували задовго до Володимирового хрещення — Скіфська в районі нинішньої Одеси і Херсонеська в Криму. Своє існування вони припинили в V ст., коли почалося Велике переселення народів. Протоієрей професор Євгеній Голубинський вважає, що за рівноапостольного князя Володимира Українська церква мала не просто статус фактичної автокефалії, а отримала фактичну автокефалію, тобто отримала незалежність від Церкви-Матері Константинопольської. Митрополит Епіфаній (Думенко) зазначає: «У 1051 році за благовірного князя Ярослава Мудрого Собором руських єпископів відбулося обрання і поставлення на Київську митрополичу кафедру русича-українця святителя Іларіона». Є дані, що в середині XII ст. митрополитом стає філософ і богослов з Київщини Климент Смолятич.
Коли від князівських міжусобиць Київ ослаб, Галич і Суздаль, що підпорядковувалися Київській митрополії, захотіли й самі стати митрополіями, але отримали відмову Константинополя. Київ і надалі залишається центром величезної православної території від Білого до Чорного моря. 1325 р. Іван Калита запрошує Київського митрополита до Москви, і той мешкає то в Києві, то в Білокам’яній. На початку XVI ст. Константинополь дає «другому Києву» — Галичу — митрополію, а Москві знову відмовляє. Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк), доктор церковно-історичних наук, директор Інституту церковної історії зазначає: «Де-юре Київська митрополія проіснувала в складі Константинопольського патріархату до 1686 р., де-факто будучи автокефальною за своїм статутом, а потім була хитрістю підпорядкована Московському патріархату».
13 листопада 1924 р. було видано Патріарший і Синодально-канонічний Томос Вселенської Константинопольської Патріархії про визнання православної церкви у Польщі церквою автокефальною. Автор низки досліджень на церковну тематику Артур Губар зазначає: «Томос офіційно не визнає правочиннiсть приєднання до Московської церкви Київської митрополiї i залежних вiд неї православних митрополій Литви i Польщі в 1686 році. Саме ця підстава i дає право Вселенській Константинопольській Патрiархiї визнати автокефалію Церкви в межах своєї канонічної території, оскільки від Володимирового Хрещення у 988 році до сумнозвісного 1686 року Українська церква, яка поширювала свою юрисдикцію на Велику Україну, Польщу, сучасні країни Прибалтики (а до середини ХV ст. — i на Московiю), мала автономний статус. Таким чином, у сьогоднішньому часі повноправна автокефалія на пiдставi цього положення Томосу може бути визнана для православних церков в Україні, Бiлорусi (бiлоруськi єпархії були складовою частиною Київської митрополії), Литви, Латвії, Естонії (на останні країни Київська митрополія поширювала свою юрисдикцію через єпископа в Литві)». Цей документ 1924 р. ще раз засвідчує, що приєднання Української церкви до Московського патріархату є антиканонічним, а саме перебування адміністративної одиниці МП на нашій території незаконне.

Патріарх Філарет: «Томос буде надано Україні точно цього року»

Як повідомляє прес-служба УПЦ Київського патріархату, до 1030-річчя святкування хрещення Руси-України Синод Вселенського Патріархату не ухвалить рішення щодо надання Томосу про Єдину Помісну Українську Православну Церкву, як очікувалося раніше. Делегація Константинопольського патріархату ще не завершила інформування інших помісних церков з цього питання. Через необхідність дотриматися процедури та канонів рішення відкладається як мінімум до кінця серпня. Константинополь надасть автокефалію Українській церкві після того, як Патріарх Варфоломій проінформує про своє рішення усі помісні церкви. В інтерв’ю глави УПЦ КП, оприлюдненому на сайті відомства, Патріарх Філарет підкреслив, що Вселенський Патріарх може надати Томос самостійно, без попередньої згоди на це інших церков. Але згідно з процедурою, після зустрічі комісії із трьох митрополитів, яка об’їжджає помісні церкви, має бути підготовлений звіт, який розгляне Синод. І лише після цього буде прийняте рішення про Томос. «Згідно з інформацією, яка є зараз у нас, Томос буде надано вже в цьому році», — наголошує Патріарх Філарет.

Світлана ЧОРНА.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.