І СМІХ, І ГРІХ

(урок у московській школі XVI століття)

Рік 1564-й, Москва, Кремль. В одній із кімнат царських палат особистий духівник царя Івана Грозного Сильвестр проводить заняття в царській школі. Разом із царевичем Іваном (Іоанном) навчаються ще 15 хлопців років 10—12 — сини наближених до царя бояр. Учні сидять на лавах з усіх боків великого столу. Духівник ходить класом біля учнів. Під стіною в кімнаті широка лава, біля неї — відро з різками. Сильвестр проводить урок історії.
— Слухайте мене, отроки! У літо 990-те від Різдва Христового зі славного міста Мурома вийшов блаженний монах з метою великою. Вирішив він пройти шлях далекий у Грецію древню і заснувати там на горі високій монастир великий, твердиню віри православної, осердя «міра руського». І дійшов Афанасій у стольний град Київ, «мать городов русскіх». І прийняв його князь Володимир Великий Хреститель, і підтримав у справі богоугодній. У літо 992-ге від Різдва Христового прийшов Афанасій у Грецію далеку і заснував там на горі високій монастир славний. Та не вміли греки його ім’я вимовити, тому нарекли монаха праведного Афонею, а гору, на якій монастир постав, назвали Афон. Відтоді монастир Богом благословенний, твердиню віри право-
славної, осердя «міра руського» назвали Афонським. Годунов! Бориско! — розсерджений Сильвестр дає одному з хлопців міцного потиличника. — Ти про що думаєш? Скажи-но мені, про що я зараз оповідав? Хто заснував Афонський монастир?
Хлопець мовчить. Сильвестр наказує:
— На місце!
Годунов покірно йде до лави, спускає до колін штани і лягає животом на лаву.
— Романов! — наказує іншому учню Сильвестр.— А вліпи-но Борисці 10 буків! Романов бере з відра мокру різку і шмагає Годунова. 
— Ну, Годунов, — запитує Сильвестр, — то хто заснував Афонський монастир?
— Муромський монах Афоня, — голосно підказує приятелю царевич Іоанн.
— Муромський монах Афоня, — витирає сльози юний Годунов.
— Сідай вже, Афоня, — спокійно каже Сильвестр, — і на уроці про урок думай, а не про примару корони царської. Не ліз би ти в такі афери, Годунов, заважка для тебе шапка Мономаха. А ти, царевичу Іоанне, не підказуй.
— Вибачте, отче Сильвестре, — смиренно відповідає юний Іван, намагаючись приховати лукаву посмішку.
— Ну що, отроки, — запитав Сильвестр, — усе зрозуміли? Хтось хоче мене про щось запитати?
— Можна, отче Сильвестре? — підняв руку царевич.
— Отче, а чому грек Діонісій повідав мені, що віра право-
славна з’явилася лише в літо 1054-те від Різдва Христового? А ще казав, що Афонський монастир заснували греки на горі, яка звалася Афон. І взагалі все, про що ви нам оповідаєте, є московською пропагандою, в якій немає жодного слова правдивого?
У Сильвестра перекосилося обличчя від гніву і страху...

P.S. Наступного дня афонського монаха грека Діонісія зварили в котлі живцем. А в літо 1581-ше цар Іван Грозний власноруч убив свого сина Іоанна. Мабуть, непокірний царевич ніяк не хотів повірити в силу пропаганди московської. А в літо 1598-ме Борис Годунов таки став царем Московії і таки вдягнув омріяну шапку Мономаха. Та правий був Сильвестр — заважкою вона виявилася для царя Бориса. І назвали його московіти царем «худорідним», і почалася в Московії смута кривава. Але до останнього дня свого цар Борис не сумнівався, що Афонський монастир заснував муромський монах Афоня, і сліпо вірив у силу московської пропаганди.