24 січня відбувся заключний етап Міжнародного конкурс з української мови імені П. Яцика. Про цей унікальний проект розповідає президент Ліги українських меценатів, доктор фармацевтичних наук, професор Володимир Загорій (на знімку).

— Отже, 1994 року до Києва приїхав канадський мільйонер Петро Яцик з ідеєю створити своєрідний клуб філантропів, щоб впливати на українізацію України. Так постала Ліга українських меценатів. Хто став її засновником?

— Це й Петро Яцик — яскрава особистість, мудрий і пристрасний патріот. І інтелігентний Мар’ян Коць із США, і Володимир Кашицький із Польщі, людина драматичної долі, і Ераст Гуцуляк з Канади, який заснував там Товариство прихильників Руху. І щедра на пожертви та винятково благородна Марія Фішер-Слиж із Торонто. І загадковий Стенлі Пітерсон (Богдан Патик), який на чужині вимушено змінив ім’я. В лізі — не тільки люди з діаспори. Серед її засновників були і Володимир Кравченко з села Матусів Шполянського району на Черкащині; цей талановитий керівник сільгоспколективу «Вільна Україна» вистояв у час економічної руїни 1990-х років. А ще — наймолодший член ліги, що був її віце-президентом, Іван Кікта з Дрогобича, Петро Яцик визнавав у ньому талант бізнесмена і добре серце. А також Роман Беряк, генеральний директор АТ «Галичфарм» зі Львова та Микола Кравець, генеральний директор АТ «Київгума».

— Як ви знаходили одне одного?

— Петро Яцик збирав справді активних добротворців. А не так, що прийде багач і скаже: «Візьміть мене — і я стану меценатом». Такі заяви до уваги не брали. Запрошували «готових меценатів». Не гналися за кількістю, а дбали про якісний склад.

— За яким зразком творилася ця структура?

— Петро Яцик запропонував модель закритих клубів, популярних на Заході, де люди активно об’єднуються за інтересами. Кожен платить до фонду членські внески, які й становлять річний бюджет ліги. Ці кошти йдуть на виконання наших програм.

— Ви маєте ефективну співпрацю з українською діаспорою...

— Завдяки популярності імені Петра Яцика в діаспорі до нас охоче долучаються ті, хто його знав. Крім того, наш виконавчий директор Михайло Слабошпицький свого часу був головою секретаріату Української всесвітньої координаційної ради. Він зумів зберегти широкі зв’язки з багатьма діаспорними організаціями і залучити їх до участі у наших програмах.

— Якими були перші кроки ліги?

— Спочатку підтримували освітні проекти. Оголосили конкурс на підручники з історії України для середньої школи. До журі конкурсу запросили таких видатних письменників, як Павло Загребельний, Роман Федорів і Роман Іваничук, а також істориків Ярослава Дашкевича і Ярослава Ісаєвича. Між письменниками й істориками з одного боку та посадовцями з освітянського відомства з другого боку відразу виникло напруження. Перші ставили за мету національне виховання, а один із тодішніх заступників міністра кричав: «Я знаю, що таке виховання, але не знаю і не хочу знати, що таке національне виховання, це дуже небезпечна націоналістична тенденція».

І у нас визріла ідея небувалого патріотичного мовного марафону, знаного сьогодні як конкурс імені Петра Яцика. Не скажу, що тодішні очільники Міносвіти з великим ентузіазмом сприйняли нашу ідею. Аж коли міністром став Василь Кремень, ми одержали зелене світло. Перший конкурс ми розпочали 9 листопада 2000 року і завершили у середині травня 2001-го. Усіх приголомшили розміри грошових премій. Уявіть, старшокласник тоді одержував за 1 місце в загальнонаціональному етапі 7000 гривень. Цим ми наголошували: українська мова — це дуже важливо, її знання ми оцінюємо дуже високо. Опоненти обурювалися: «Це розбазарювання грошей. Це розтління дітей, які і без грошей повинні вивчати мову!». Але ми не вдавалися до дискусій, ми робили своє.

— Якими для вас були роки перебування Дмитра Табачника на посаді міністра?

— Табачник заповзявся знищити мовний марафон. Для цього робилося все: і дезінформація громадськості, і блокування та спроби маргіналізації конкурсу. Але наша виконавча дирекція зуміла згуртувати всю патріотичну громадськість України та діаспори, і конкурс імені Петра Яцика було порятовано. Цікавий момент: поміж молодих учасників Революції гідності на Майдані було багато наших колишніх конкурсантів. Думаю, коментарі тут зайві.

— Чому, на вашу думку, навіть після смерті Петра Яцика конкурс живе й далі?

— Бо наш конкурс — не просто тестування на знання державної мови, а одна із форм патріотичного виховання. Це елемент національного будівництва. Саме те, що було в нас найзанедбаніше протягом понад двох десятиліть. Ідея такого заходу буквально витала в повітрі. Тому конкурс одразу став популярним. Цьому сприяли його прозорість та об’єктивність. Ми це дуже цінуємо.

— Бюджет кожного конкурсу — понад 700 тисяч гривень. Чотирнадцять турнірів — це майже десять мільйонів гривень. Звідки всі ці кошти?

— Там жодної копійки державних коштів. Усе це — благодійні пожертви юридичних та фізичних осіб, а також обов’язкові (за статутом нашого фонду) внески членів Ліги меценатів.

— Спочатку більша частина коштів була з діаспори. А тепер?

— Три чверті бюджету конкурсу — з України. Національний виробник охоче підтримує наш проект.

— Кажуть, меценатами конкурсу дедалі частіше стають політики. Це справді так?

— Я певен, що й у цьому мовному турнірі будуть премії відомих осіб з нашого політикуму. Зрештою, кожен може встановити свою відзнаку, скажімо, в пам’ять своїх рідних чи друзів. Кілька років поспіль діти одержували премії імені Тетяни Симиренко. Це дочка геніального помолога Володимира Симиренка, репресованого в роки сталінщини. Після смерті Тетяни Володимирівни (її поховано в Оттаві) приятельки цієї славної жінки встановили премію її імені і, зібравши поміж собою кошти, виплачували її переможцям і призерам мовного марафону. Вважаю, визначальним імперативом у цій справі є те, що сказав Сенека: «Благодійність вимірюється не величиною, а доброю волею».

Кожен наступний мовний марафон починається в іншій області. Цього разу розпочинали на Вінниччині, раніше — у Києві, Черкасах, на Волині, Львівщині, Миколаївщині, Кіровоградщині, Буковині, в Чернігові, на Запоріжжі, Рівненщині, на Закарпатті, в Криму, на Дніпропетровщині і Житомирщині. У середині травня Вінниччина передаватиме естафету тій області, що відкриватиме в себе вже шістнадцятий конкурс.

Бесіду вела Світлана КОРОНЕНКО.

Фото прес-служби Ліги українських меценатів.