* Схвалений держбюджет на 2014-й рік засвідчив вперте небажання уряду зважати на власні прорахунки — про те, що ми вже проходили.
* Микола Азаров пішов у відставку — про те, що не горить.
* Росія розпочала затримувати на своєму кордоні українські експортні вантажі — про серпень у січні.
Старі граблі для міцної вертикалі
Держказначейство поінформувало: доходи державної казни торік сягнули 339,18 мільярда гривень, що на 3,4 відсотка нижче від планового показника (351,165 мільярда гривень). Про зрив планового залучення доходів у загальний фонд держбюджету навіть не розводилися, обмежившись констатацією: мовляв, зібрано на 0,7 відсотка більше від попереднього року. Поза тим планували, що доходи зростуть нечуваним темпом, керуючись прогнозним рівнем ВВП у 3,4 відсотка та інфляції — 4,7.
Уже одне це мало б мобілізувати чиновників з Міністерства фінансів на ґрунтовний аналіз причин невиконання держбюджету-2013. До того закликали органи місцевого самоврядування і підприємства, чиї рахунки блокувалися через незбалансованість фантастичних доходів з реальними видатками. До того закликали експерти, які заворожено спостерігали за тим, як стрімко в грудні зростали борги. Прямий зовнішній — на 1,966 мільярда доларів США: до 27,901 мільярда доларів США під ялинку. Прямий внутрішній — на 10,915 мільярда гривень: до 256,960 мільярда гривень, або 32,148 мільярда доларів США. Отже, загальний розмір прямого державного боргу в останній місяць року зріс до 479,976 мільярда гривень, або до 60,050 мільярда доларів США. Разом із гарантованим держборгом (13,029 мільярда доларів США) станом на 31 грудня 2013 року виходило 73,078 мільярда доларів США. Поза тим одержаних трьох мільярдів доларів США першого траншу російського кредиту в грудні не вистачило для розрахунків із «Газпромом» уже у січні. І це — головний парадокс місяця.
Підсумую: менше ніж за 5 років державний борг зріс з 35 до 73 мільярдів доларів США, перетворившись на потужний ступор економічно-соціального розвитку.
Цього ж місяця законодавець наступив на старі граблі, затвердивши не менш фантастичний бюджет на рік нинішній. Дохідна частина вражає своєю амбітністю — 395,3 мільярда гривень, отже, перевищує план попереднього року знову на 12 з гаком відсотків. За базові орієнтири взято зростання номінального ВВП до 1,65 трильйона гривень, що також важко осягнути. За інфляції у 4,3 відсотка для цього, на мій погляд, потрібно, як мінімум, щоб промисловість вийшла з рецесії (грудневе «покращення» лише симптом), а сільському господарству не заважали ані погода, ані низькі світові ціни, ані чиновники (чому б не помріяти?) В бюджеті на нинішній рік АПК одержало мізерну фінансову підтримку. Найбільшим розчаруванням для аграріїв виявилося відтермінування на 2016 рік процедури відшкодування ПДВ при експорті продукції, яку здійснили в кращих традиціях бюджетної консолідації — за поняттями. Це коли одним законом тобі обіцяють преференцію, іншим — забирають.
Спантеличує формальний розмір дефіциту — 71,5 мільярда гривень, арифметично -4,3 відсотка від рівня ВВП, І неформальний: у вигляді десятків мільярдів гривень держгарантій під кредити на дуже витратні проекти підприємств, поповнення статутних фондів банків, покриття хронічно дефіцитного плану НАК «Нафтогаз України» тощо.
Підсумую: недбалу підготовку головного фінансового документа країни зумовили надії на одержання кредиту і зниження ціни на природний газ від Російської Федерації, які усувають будь-які серйозні клопоти з фінансуванням витратної частини держбюджету лише теоретично. Бо це загострює старі й породжує нові ризики — економічну і політичну залежність від країни-кредитора, недобір податкових надходжень (ПДВ з імпорту, податку на прибуток підприємств), подальше погіршення інвестиційного клімату.
Втрачаємо більше, ніж здобуваємо
Усі глибинні причини протестів Євромайдану зосереджені в перегинах бюджетного процесу 2013-го і 2014 років. Не дивно, що бюджет-2013 зазнав чи найсуттєвіших коректив за останні десять років, так і не уникнувши масштабного дефіциту, а нинішній загальнодержавний баланс очевидно очікує та сама доля. Серед глибинних причин — непублічні бізнесові схеми, які витягують з кишень платників податків мільярди гривень. (Амбітний проект «Євро-2012» фінансують дотепер). І латентні відкати, які бізнесмени охрестили корупційним податком (як наслідок ліберальних підходів до розслідувань корупційних дій, неправомірних судових рішень тощо). І нерівномірний розподіл матеріальних і грошових ресурсів, що сприяє монополізації ринків, поглиблює різницю у правах і доходах між бідними та заможними людьми, підприємствами, регіонами (торік заробітні плати зростали майже вдвічі повільніше, ніж 2012-го). І безапеляційно недолуге управління економікою, яке обходиться людям чи не найдорожче. Конфіскаційна по суті пенсійна реформа обіцяла зниження дефіциту Пенсійного фонду, але трансферти на його погашення (87,4 мільярда гривень) свідчать про зворотне. Програма з активізації економіки, яку презентували рік тому, геть-зовсім ігнорувала можливості держбюджету, банків, малого та середнього бізнесу. Дорогий країні проект LNG-термінала вже втратив сенс через зниження ціни на російський газ, тоді як боргова залежність від «Газпрому» посилюється. Це свідчить про низьку ефективність базової енергетичної галузі, з одного боку, і хиткі позиції банківського сектору — з другого.
На тлі відставання нашої економіки, скажімо, від польської, українці виказували чудеса терплячості — куди тим верблюдам! Вони готові були терпіти навіть затримки з виплатами мізерних зарплат, пенсій та стипендій і холодні батареї опалення, аби тільки йти демократичним шляхом. До Угоди про асоціацію з Євросоюзом, як це робила Польща. Микола Азаров не зрозумів, що це було важливіше за дешевий газ — і пішов у відставку. Зрештою, і ця відставка, і численні жертви по обидва боки барикад, і скасування антидемократичних законів, і підпали в урядовому кварталі, і захоплення адмінбудівель переконали, що горизонталь не гнеться. А п’ята стаття Конституції, в якій «єдиним джерелом влади є народ», не горить. Найгірше, що може спричинити зволікання з розв’язанням політичної кризи, — це її логічна трансформація у кризу економічну. Перші ознаки найгіршого сценарію вже проявилися у січні — гривня «просіла» стосовно долара США, промисловість не виказувала будь-якої активності на противагу грудню, країна швидко втрачала увагу інвесторів.
На кордоні знову «тиснуть»
Наприкінці місяця від Асоціації міжнародних автоперевізників надійшла звістка про затримки вантажів на східному кордоні. Одразу пригадався серпень минулого року: тоді, нагадаю, україно-російський кордон став ще одним інструментом тиску на Україну, яка мала підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом. Знову йдеться про штучну затримку всіх вантажів — від продукції металургійних до продукції підприємств хімічної галузі. Знову доводиться розвантажувати фури, перевіряти сертифікати відповідності, сплачувати додаткові митні збори.
Поза тим, на мій погляд, крім штучних (політичних), мають місце й економічні передумови для зниження обсягів експорту цього року в Російську Федерацію. Так, більшість товарних груп, експорт за якими торік упав найбільше, як-то автотранспортні засоби або вагонобудування, конкурує з аналогами російського виробництва і стають «жертвами» імпортозаміщення. Тож астрономічні суми збитків від торговельної «війни» минулого року — повна нісенітниця.
Підсумую: тиск на кордоні на наш експорт виникатиме перманентно, безвідносно до перемін в уряді, доки лишатиметься бодай найменша можливість залучити Україну в Митний союз. Якось, між іншим, глава польського уряду Дональд Туск сказав, що Майдан — це великий шанс для українського уряду повернутися на дорогу до ЄС. Це — факт! Але не для Росії. Тим паче не для її Федеральної митної служби.
Експертна оцінка
Радник гендиректора агентства «Кредит-рейтинг» Олексій Капустинський:
«Місцеві бюджети на 2014 рік були розширені, але не зрозуміло, за рахунок яких джерел. Трансферти місцевим бюджетам збільшено. Але обсяги вилучень із регіонів у центр зросли більш як на дві третини».
Експертна оцінка
Народний депутат Анатолій Кінах:
«Йдеться про додаткові заходи контролю всього, що постачається, починаючи з продукції переробної галузі, машинобудування, ГМК... Ми попереджали наших партнерів, що в разі таких проявів ми втрачатимемо дуже серйозну складову у взаємних відносинах, в першу чергу — довіру...»
Мал. Олександра МОНАСТИРСЬКОГО.
