Андрій ПАРУБІЙ: «Тут, у Тустані, зароджувалася наша лицарська культура»

 

Понад 200 історичних реконструкторів і тисячі гостей з різних куточків країни та далекого зарубіжжя стали учасниками XIII фестивалю української середньовічної культури «Ту Стань! — 2018», що з 3 по 5 серпня відбувся у селі Урич Сколівського району Львівської області за підтримки Голови Верховної Ради України Андрія Парубія. Вітаючи «народ Тустані», міста-фортеці часів Київської Русі й Галицько-Волинського князівства, що було адміністративним, оборонним і митним пунктом, Андрій Парубій зазначив, що тисячу років тому на рубежах наших земель стояли українські лицарі, воїни-русичі й казали ворогу «Тут стань!».
— Так само, як і колись, сьогодні наші хлопці на сході країни, боронячи кордони нашої держави, кажуть ворогові «Тут стань!» — наголосив Голова Верховної Ради.
Він додав, що у Тустані, древньому місті-укріпленні, яке контролювало Соляний шлях з Галичини до країн Центральної Європи та відрізок Великого шовкового шляху з Китаю до Португалії, нині — це територія державного історико-культурного заповідника і популярний туристичний об’єкт, зароджувалася українська лицарська і військова культура.
Андрій Парубій наголосив, що з року в рік фестиваль розширює свій формат, збільшує кількість локацій, стає дедалі популярнішим. На нього приїжджає все більше людей, які цікавляться історією, культурою і традиціями свого народу.
— Весь задум фестивалю української середньовічної культури у Тустані полягає в максимальному відновленні духу українського лицарства, що жив у період України-Руси, який був найвеличнішим етапом нашої державності, — зазначив Голова Верховної Ради.

 

На знімку: Голова Верховної Ради України Андрій Парубій (четвертий ліворуч)
з організаторами ХІІІ фестивалю середньовічної української культури «Ту Стань! — 2018».

 

У Тустані учасники фестивалю
відтворили життя середньовічного міста.

 

Під час фестивалю.


— Такі фестивалі є вкрай необхідні для всіх нас, тому що ми збагачуємо свою культуру і популяризуємо її. Осередок Тустані є вкрай важливим, бо тут формувався військовий дух України, — наголосив, звертаючись до учасників дійства, перший заступник голови Львівської облдержадміністрації Ростислав Замлинський. На його думку, проведення військово-історичних фестивалів та реконструкцій — це один із способів пізнати, як формувався наш народ, нація.
Тустань — місце особливе. За висловом Андрія Парубія — «це місце нашої сили». Ще в IX столітті посеред мальовничих Карпат, на горах-пісковиках, які обрамляють нинішнє невеличке село Урич, що славиться дерев’яною церквою святого Миколая й цікавим музеєм, виникає наскальна дерев’яна фортеця. Як зазначив директор Державного історико-культурного заповідника «Тустань» Андрій Котлярчук, за способом її будівництва аналогів у світі немає. Фортеця піднялася на гірських комплексах Камінь, Острий Камінь і Мала Скеля, що виникли 55 мільйонів років тому. Впродовж століть Тустань була стратегічним пунктом Карпатської лінії оборони та адміністративним центром волості, що контролювала третину переходів через гори.
Андрій Котлярчук наголосив, що нинішній фестиваль не лише «територія натхнення» й місце історичних реконструкцій та ристалищ лицарів, а й науковий майданчик.
— Ми з музею винесли науку просто неба, — сказав він. І продемонстрував 3D проект «Тустань-віртуальна», започаткований як дослідницький інструмент для вивчення середньовічного дерев’яного будівництва та його графічної реконструкції.
На фестивалі, де крім ремісничих цехів, майстер-класів, ярмарку, працювала і так звана духовна територія та університет, де кожен міг ознайомитися з історією виникнення фортеці, життям і побутом її захисників. Створена на основі матеріалів архітектора і археолога, котрий багато років досліджував Урицькі скелі, Михайла Рожка, який у 1971—1978 роках разом із групою ентузіастів, серед яких було багато школярів і студентів, здійснив систематичні обміри наявних слідів забудови та склав перші реконструкції застави, подальших досліджень і археологічних розкопок, 3D модель форпосту показує весь його масштаб. Не один сезон, починаючи з 1983 року, на розкопках працював і Андрій Парубій.
Фортеця була неприступною, її оточували дві лінії оборони, частокіл і став. Єдиний в’їзд захищав підйомний міст із складним механізмом. Воїни-русичі були вмілими майстрами — проміжки між скелями вони заповнювали дерев’яною забудовою, а для кріплення конструкцій видовбували пази і вруби, куди вкладали колоди.
— Фортеця мала дев’ять рівнів із галереями, вежами, житловими, господарськими і оборонними приміщеннями і  небачену на той час висоту, — розповів Андрій Котлярчук. — Скелі із забудовою здіймалися на 95 метрів над долиною. Із бойових майданчиків добре проглядалася навколишня територія, а видовбані у скелі цистерни і криниці могли забезпечити 55 чоловік водою на 250 днів.
Фортеця пережила монголо-татарську навалу і простояла до XVI століття. Про її існування ще в XVI столітті свідчить остання писемна згадка, датована 1565 роком в Люстрації Дрогобицької соляної жупи. Унікальна споруда не збереглася до сьогоднішніх днів, але дослідження Михайла Рожка, його сина Василя Рожка, багатьох науковців дозволили із максимальною точністю відтворити фортецю. А проведення фіксації скель методом лазерного сканування, наголосив Андрій Котлярчук, дозволило створити точну детальну тримірну модель скель з пазами, врубами, тріщинами та на її основі змоделювати наскальну архітектуру середньовічної фортеці, що пережила п’ять етапів забудови.
— Фестиваль постійно наповнюється новим змістом, — зазначив Андрій Парубій. — Щоб зрозуміти його, треба відчути атмосферу дійства, побачити головні його локації, реконструкцію штурму фортеці.
Атмосфера фестивалю — це не лише середньовічні костюми гостей і учасників, лицарські лати воїнів-русичів, бої й ристалища, лицарські турніри й бугурти, кінні маневри, а й випробування реконструйованої метальної машини, що вражала ворогів наших пращурів, змагання лучників, бої на списах.
— Усі ці декорації — це не фантазія організаторів дійства, яке на кілька днів стає центром лицарства, а результат титанічної роботи дослідників, — наголосив Андрій Котлярчук.
Зануритись у глибину століть, відчути атмосферу середньовічного міста-фортеці гостям Тустані допомагала... кераміка.
— Вироби з глини — хронологічний індикатор цілого культурного шару, основне джерело знань про часи Київської Русі, — каже майстер Петро, який працював у гончарному цеху на фестивалі. Поряд із гончарним кругом стенд з інформацією про артефакти, знайдені у фортеці — фрагменти кераміки XII—XV століть та добре збережені кахлі XV—XVI століть. Як створити таку красу учням, серед яких і діти, і дорослі, показує гончар зі Львова Данило Славінський. Поряд з його майстернею працюють ковалі з Миргорода і Борисполя, цеховик Андрій Колонтай навчає каліграфії й мистецтва друкарства у своїй майстерні, де можна за день підготувати й видати власну книжечку. Тісно у торгових рядах та в цехах, де працюють ювеліри, митці, різьбярі, вишивальниці, художники. Відомий іконописець з Дрогобича Лев Скоп не випускає пензля з рук — кладе останні мазки на образи, написані на дереві, й навчає свого вічного мистецтва дітей. Для них за дошку поки що служить лист паперу, а за темперу — звичайні фарби.
— Гроші з проданих на фестивалі ікон підуть на допомогу армії, -каже Лев Скоп. — Нещодавно ми проводили майстер-клас і іконопису для журналістів у Львові, де теж збирали кошти на підтримку армії. Десь восени такий майстер-клас відбудеться і у Верховній Раді, чоловік із сорок депутатів вже зголосилися взяти у ньому участь.
Поки Лев Скоп вчить охочих створювати святі образи, на головному майдані, оточеному скелями й лісом, ідуть бої — на списах, на мечах б’ються реконструктори із клубів «Галицький Лев», «Лемберг», «Клуб живої історії», «Галицька дружина», «Панцир» та багатьох інших, що приїхали в Тустань з Вінниці, Львова, Івано-Франківська, Калуша, центральної України, а також з Литви.
Після переможного бою можна було поновити сили, завітавши до кухарів і медоварів. Юрій Клебан, член спілки пасічників і Гільдії медоварів з Радехова на Закарпатті, пропонує питні меди, мед, ліки з продуктів бджільництва.
— Усе це без консервантів, корисне для здоров’я, — каже бджоляр. — Скажімо, за насиченістю мікроелементами питні меди переважають іспанські чи італійські вина. Цей фестиваль допомагає показати споживачам, що продукти можна купити не тільки у супермаркетах, а й на пасіці, на фермі. Мої рецепти отримані від бабусі, тут все натуральне. Тож важливо навчити людей харчуватися здоровою їжею, як це робили ті, хто збудував на цих неприступних скелях велетенську фортецю.
У розмову з паном Юрієм вплітається голос його сусідки, Оксани Кирчей:
— Підходьте, підходьте, пиріжки з сиром, маком, ожиною, пляцки з яблуками, — закликає вона покупців. — Рано вставала, пекла, все свіженьке, такої смакоти більш ніде не купите.
Пані Оксана — пенсіонерка. Живе в місті, а на літо приїжджає в Урич, у свій заміський дерев’яний будиночок під горою. Каже, що пече смаколики і під час фестивалю, і тоді, коли його немає.
— Скелі тут відкриті для відвідувачів, тож туристи приїздять щодня, — каже пані Оксана. — Багато їх звідусіль, є й із-за кордону.
Гості здалеку захоплюються Тустанню. Тут збереглися історичні ландшафти зі слідами древньої фортеці, що залишила по собі майже чотири тисячі врубів у скелях — такого немає більш ніде в світі.
Про автентику, історію й красу українських Карпат із захватом розповів і доктор наук із Словаччини Джозеф Беднар. Він зазначив, що такі фестивалі, як фестиваль української середньовічної культури, надзвичайно важливі для популяризації малих територій і України загалом.
— Багато людей в Європі не їдуть в Україну, бо вважають її проблемною. Насправді ж ми бачимо, що, незважаючи ні на що, у Тустані багато людей, багато молоді, люди веселі й щирі. Важливо, щоб ця місцевість жила, адже територія Тустані входить до європейської мережі найцікавіших місць. Можливо, побуваючи тут, якийсь професор, коли піде на пенсію, приїде в Урич і скаже: «Я хочу тут жити», — підкреслив Джозеф Беднар.
У Карпатах він має намір реалізувати арт-проект на Синевирі. Каже, що художники мріють потрапити «в дике середовище», не зіпсоване цивілізацією. Таким раєм є Синевир. Картини, написані там, організатори проекту мають намір виставляти в різних країнах.
Тож справді, як наголосив глава парламенту, фестиваль ще раз показав, що дух лицарства відновлюється серед людей, а саме дійство приваблює красою й силою.

Світлана ЧОРНА.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Більше фото тут — www.golos.com.ua

Київ — Тустань — Київ.