Фестиваль «Дзвони Лемківщини», що відбувся на Монастирищині минулими вихідними, об’єднав навколо самобутньої лемківської культури не лише Тернопільщину та Україну, а й всі країни, де проживають лемки. І це не випадково, адже саме на Тернопіллі лемків проживає найбільше.

Під час фестивалю.

Фото надано прес-службою Тернопільської ОДА.

В урочищі Бичова кожен район демонстрував лемківські традиції, намагаючись відтворити їхнє життя, побут і культуру. Виставки й презентації, лемківська говірка, пісні та зустрічі традиційним лемківським привітанням «Витаме!» — все це ХІХ за ліком фестиваль.

«Дзвони Лемківщини» — це не просто забава. Це можливість відвернутися від історичного забуття. Дуже важливо, щоб ми пам’ятали не лише про історичні події, а й згадували визначних діячів, які є представниками лемківської культури. Адже вони зробили неоціненний внесок в історію українського народу. Це Михайло Вербицький, Никифор Дровняк, владика греко-католицької церкви Сильвестр Сембратович та інші. Цей фестиваль — унікальне свято самобутньої лемківської культури, яка є невід’ємною складовою української нації», — зазначив голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна (на знімку в центрі).

Дійство, яке тривало три дні, розпочали урочистою ходою центральною вулицею міста Монастириська. Дорогою учасники зупинялися, аби покласти квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку й озвучити лемківською говіркою «Думи мої, думи мої». Потім квіти поклали до Пам’ятного знака депортації. Завершилася урочиста хода молебнем біля каплички.

На території Лемківського села працювали локації для дітей, спортивні майданчики, майстер-класи, традиційна лемківська кухня. Вперше тут діяла польова експедиція «Спогад». Її метою був збір споминів від свідків депортації лемківського народу та їхніх нащадків, архівування лемківських родинних світлин.

«Лемківська культура, хоч би де вона була, органічно збагачує культуру кожної країни. «Дзвони Лемківщини» у Монастириськах, як і «Лемківська ватра» у Ждині, — це, насамперед, місце зустрічі лемківського роду. Сюди приїжджають як найстарші представники родини, так і наймолодші члени сімей, які ще й ходити не вміють. Переконаний, що лемки їдуть сюди, щоб бути вдома, — розповів голова Тернопільської обласної ради Віктор Овчарук (на знімку праворуч). — Кажуть, найбільша «Лемківська ватра» — у Ждині, де мені цьогоріч вдалося побувати. Друга у нас — на Тернопільщині. Обласна рада сприяє не лише проведенню фестивалю, а й діяльності Музею «Лемківське село». В цьому році музейному комплексу для проведення ремонту приміщення та реекспозиції виставкової зали з обласного бюджету виділено 400 тис. гривень. Запевняю, що ми допомагатимемо й надалі. Адже на Тернопільщині проживає понад 200 тисяч лемків та їхніх нащадків».

Забавляли гостей триденного фестивалю аматорські й професійні гурти та музиканти. Родзинкою вечора другого дня фестивалю став Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки.

На завершення ХІХ Всеукраїнського фестивалю «Дзвони Лемківщини», який цьогоріч відвідали майже 30 тисяч людей, запалили лемківську ватру, як символ єднання й збереження рідної культури.

Тернопільська область.