Скандал довкола фільму «Птах душі» про Василя Стуса набирає обертів. Картина про життя нашого співвітчизника, який боровся за незалежність України аж до останнього свого подиху, має вийти на екрани тільки в лютому наступного року. Однак пристрасті довкола неї спалахнули після приватного допису на сторінці у Facebook Геннадія Попенка.

Василь Стус. 1972 рік.

«Проходячи кастинг на фільм, я читав його сценарій, — написав актор. — У ньому була сцена останнього суду над Стусом. Саме того суду, що його Стус та українська інтелігенція не визнавали. Але адвокат, товариш Медведчук, визнав не лише суд, а й судову провину». За словами актора, його колеги по знімальному майданчику підтвердили, що сцену прибрали зі знімального графіка, нікого не попередивши. Посилаючись на слова учасників знімального процесу, у своєму дописі Геннадій Попенко стверджує, що продюсерам начебто подзвонили з «адміністрації Медведчука» і попередили — щоб не виникло проблем із картиною, цієї сцени в ній бути не повинно.
Продюсер стрічки Артем Денисов інформацію про видалення сцени з фільму підтвердив, але наголосив, що робилося це виключно через необхідність скоротити хронометраж. А от інформацію про «дзвінок зверху» назвав цілковитим фейком. Втім, очікувано допис Г. Попенка збурив суспільство. Громадські діячі не стримувалися в коментарях, а от політики висловлювалися з цього приводу більш обережно. Наприклад, представник Радикальної партії Андрій Лозовий у своєму коментарі вимагав реакції міністра культури Євгена Нищука та очільника Держкіно Пилипа Іллєнка. «Вважаю, що в ситуації довкола фільму про Василя Стуса команда Медведчука не хотіла піару, а просто намагалася зробити так, щоб їх це не зачіпало, — заявив позафракційний Борислав Береза. — Утім зробили вони це не в перемовинах, як прийнято в цивілізованому світі, а як звикли — через погрози, наказову позицію». Відреагував на ситуацію Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Щоправда, не з офіційного інформаційного майданчика, а також дописом на Facebook. «Неприпустимо, коли будь-хто намагається впливати на українське кіно й підміняти історичну правду на вигідну будь-кому, — йдеться, зокрема, в повідомленні. — Ми не повинні з цим миритися». Глава уряду написав також про те, що доручить очільникам Мінкульту та Держкіно «зробити все можливе», щоб у фільмі про Стуса історію подали «чесно, повністю і без перекручувань».
На офіційних сайтах згаданих державних структур з цього приводу й досі тихо. Проте зреагували представники знімальної групи. У тій же соціальній мережі з’явилася інформація про те, що видалену раніше сцену за участю адвоката Віктора Медведчука вирішено дозняти. Мовляв, її справді видалили з огляду на хронометраж, а також «розуміючи, що картина виходитиме в прокат у розпал передвиборчої кампанії». Та робилося це не для того, щоб вибілити чиєсь ім’я, а для того, щоб «не робити пам’ять про велику людину інструментом політичних впливів та аргументів». З огляду на соціальний розголос протягом доби автори фільму зібрали продюсерську групу й ухвалили рішення про те, що найближчим часом останню сцену повернуть. Про це додатково обіцяли повідомити прес-релізом.
Судилище над Василем Стусом відбувалося восени 1980 року. У житті поета цей процес був не першим, але став останнім. На той момент йому було лише 42 роки. Віктору Медведчуку — 26. Юридичний вуз він закінчив лише за два роки до цього, але вже мав у «послужному списку» засудженого поета Юрія Литвина. В. Стус власною рукою писав відмову від свого правозахисника, призначеного владою. «У зв’язку з тим, що так звана моя «справа» закінчена на стадії слідства і мені запропоновано з нею ознайомитися, вимагаю надати мені змогу ознайомитися зі справою в присутності міжнародного адвоката...». Василь Стус у цій заяві навіть не називав прізвище В. Медведчука і апелював до того, що «інститут політичної адвокатури в СРСР практично відсутній, а на судах офіційні адвокати виконують функції другого прокурора, а «другий прокурор мені не потрібний». Зрештою, багато правників, оцінюючи процес на Стусом, відзначають, що В. Медведчук чинного на той час законодавства не порушував. І очевидно, що вирок навряд чи залежав від його адвокатської вправності. Однак історія є історією. І в ній назавжди залишаться слова тодішнього адвоката В. Медведчука про свого підсудного: «кваліфікацію дій вважаю вірною». Вони зафіксовані в матеріалах справи.
Віктор Медведчук, з огляду на все, либонь, може собі дозволити більш вправного адвоката, аніж був сам у 1980 році. Хоч сцену із судом кіношники ще й не почали знімати, адвокат В. Медведчука — Ігор Кириленко — вже оприлюднив заяву, в якій дає свою оцінку останнім подіям. До речі, російською мовою. Передусім він акцентує на тому, що в повідомленні актора Г. Попенка йшлося про начебто дзвінок із «адміністрації Медведчука», а жодної адміністрації, за його словами, вже давно не існує. Далі правник зауважує, що Прем’єр-міністр, фактично доручив Мінкульту та Держкіно здійснити цензуру та своїми діями втрутитися в творчий процес. «Коли події минулого використовуються в брудній політичній грі, то розповіді про яку-небудь правду, а надто, історичну, видаються як знущання над здоровим глуздом», — зауважив І. Кириленко.
Поширення інформації про цензурний тиск на авторів фільму адвокат називає «гарно спланованою кампанією» і припускає, що сценарій переписуватимуть на Грушевського. Мовляв, у такий спосіб глава уряду намагається «особисто помститися» Віктору Медведчуку за його «принципову та системну критику антинародної діяльності Кабінету Міністрів». Василь Стус сам обрав антирадянську позицію, каже нині адвокат В. Медведчука, за що і був засуджений за законами того часу. Наприкінці заяви прослідковується погрозливий тон: «якщо фільм вийде в прокат з недостовірною інформацією про Віктора Медведчука, залишаю за собою право на відповідні правові дії, в тому числі, спрямовані за заборону через суд демонстрації подібної картини», — заявляє правник.
«Будете сміятися, але я навіть знаю, в який суд він піде і який суддя розглядатиме позов», — заявив у відповідь на це народний депутат від фракції «Блок Петра Порошенка» Сергій Лещенко. Парламентарій нагадав, що В. Медведчук подавав проти нього десять позовів. Доки справа не потрапила в суд Печерського району міста Києва до судді Олексія Соколова. Тільки-но система вибрала цього суддю, всі інші позови було відкликано, каже народний обранець. Відтак, він висловлює переконання в тому, що рішення судді Соколова про заборону прокату фільму Віктор Медведчук отримає дуже швидко.
Історія часто повторюється. Чомусь доля Василя Стуса виринула на поверхню влітку 2018-го, хоч мала б з’явитися на слуху взимку 2019-го. Відомо, що через кілька років після вироку поет помер у засланні. Існують різні версії його смерті. Офіційний запис — «зупинка серця». А перед тим він оголосив голодовку. Нині в російській тюрмі борються за волю України нові бранці Кремля. Олег Сенцов голодує вже 94-й день, Володимир Балух — 150.

Надія СМІЯН.