Територія України покрита мережею річкових долин, балок, ярів із численними водотоками: починаючи з маленьких струмків періодичної дії й до великих річок, таких, як Дніпро, Сіверський Донець, Дністер, Південний Буг, Інгулець, Тиса тощо. Проте останнім часом якість води в них постійно погіршується, багатьом із них загрожує повне зникнення. Часто йдеться вже не лише про непридатність малих річок як джерел питної води, а й про неможливість використання суспільством в цілому їхніх басейнів. А все тому, що всі вони зазнають значного (дуже часто катастрофічного) антропогенного забруднення шляхом скидання неочищених стічних вод, площинного змиву токсичних сполук з поверхні агроландшафтів, надмірного рекреаційного навантаження, засмічення тощо. Тож за таких темпів забруднення населення країни може опинитись в найближчі роки без джерел питної води.

Що необхідно зробити, щоб майбутні покоління українців могли з повагою і вдячністю згадувати своїх попередників, споживаючи склянку чистої води, змиваючи пил зі свого обличчя річковою водою, та мали змогу елементарно відпочити на березі річки поруч із своїм помешканням?! Дати відповіді на ці запитання намагались учасники круглого столу «Проблеми екологічного стану малих річок України», проведеного фахівцями Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Мінприроди України.

Учасники круглого столу одностайно констатували, що впродовж останніх 10—15 років відбувається неконтрольоване накопичення промислових і побутових відходів в Україні. Найбільшими забруднювачами довкілля (у тому числі водних ресурсів) є енергетична, хімічна, металургійна, вуглевидобувна промисловості, комунальні підприємства міст і селищ міського типу, сільське господарство. За заявою міністра екології та природних ресурсів України Остапа Семерака (виступ у Верховній Раді України 10 листопада 2017-го), щороку на одного українця створюється майже десять тонн відходів. В Україні накопичилось понад 36 млрд тонн непотребу, а це понад 50,0 тис. тонн на 1 кв. км території! Згідно зі статистичними даними, оприлюдненими Мінрегіоном, наразі в країні накопичилось понад 11 млн тонн побутових відходів, які містяться на 5500 звалищах і полігонах загальною площею понад 9 тис. га. Із цих 104 лише на 12 здійснюється виробництво біогазу з відходів, а на 48 впроваджено технології збору фільтрату. Сумна статистика. Таким чином, ситуацію із забрудненням навколишнього природного середовища в Україні, зокрема водних ресурсів, Мінприроди України та Мінрегіоном офіційно визнано катастрофічною!

Тому, з урахуванням вищезазначених чинників, які істотно впливають на стан водних ресурсів, проблема відродження чистоти водних об’єктів залишається вкрай актуальною, навіть гострою, а також потреба у вдосконаленні системи загальнодержавного моніторингу стану водних ресурсів та необхідності створення на основі такого моніторингу ефективної динамічно діючої моделі інтегрованого управління водними ресурсами. Щоб її створити, необхідно скоординувати зусилля вчених і різносторонніх фахівців на державному, управлінському, виконавчому, регіональному та місцевому рівнях з метою законодавчого, науково-методичного, організаційного забезпечення розробки Загальнодержавної програми відновлення та екологічного оздоровлення малих річок України — основного джерела формування середніх та великих річок, водойм і водосховищ, які є судинами живлення та джерелом формування в цілому водних ресурсів України.

Розробка такої програми, забезпечення механізмів її належного фінансування та відповідна практична реалізація в подальшому комплексі природоохоронних заходів будуть вагомою підтримкою зусиль суспільства на шляху до головної стратегічної мети — досягнення прийнятної споживчої якості води для певних видів водокористування (водоспоживання) і безпечного екологічного стану в басейнах річок.

Отримання детальної об’єктивної інформації про стан басейнів річок (зокрема малих) можливе лише на основі здійснення їх систематичного моніторингу з використанням електронної бази даних на основі Інтерактивної карти динаміки екологічного стану малих річок України та водних об’єктів у річкових басейнах. На сьогодні ми вже маємо відповідні розробки Держводагентства України. Це геопортал «Водні ресурси України», який було презентовано в Держводагентстві (доповідач Хорєв М.Ю.). Наразі Держводагентством реалізовано перший етап впровадження європейської системи моніторингу водних ресурсів України та активовано сучасний гео-портал «Водні ресурси України». За заявою доповідача, Держводагентство відходить від пострадянської системи моніторингу водних ресурсів України та впроваджує альтернативну систему, яка була розроблена з урахуванням вимог законодавства, прийнятого в рамках імплементації відповідних норм ЄС. Завдяки цим розробкам з’явилась змога представляти будь-яку детальну інформацію про водні об’єкти в режимі online.

Без сумніву, було презентовано структуру сучасної геоінформаційної системи, яка з часом міститиме актуальні динамічні дані стану річкових басейнів України: географічні, гідрологічні, гідрохімічні, гідробіологічні, радіологічні та інші (за запитом користувачів), а в майбутньому — і відповідні дані з використання та споживання водних ресурсів у басейнах річок.

Водночас аналіз роботи басейнових управлінь водних ресурсів Держводагентства за 2011—2017 роки свідчить про недостатню мережу спостережень. Моніторингові спостереження за станом водних ресурсів здійснюються переважно на середніх та великих річках, не включаючи малі. Інтегральна оцінка екологічного стану річок України на основі моніторингових спостережень свого часу була запропонована вченими Українського науково-дослідного інституту водно-екологічних проблем (УНДІВЕП).

Однак з огляду на вищезазначені причини і недосконалості системи моніторингу відповідні організації Держводагентства наразі не в змозі дати оцінку екологічного стану усіх малих річок на основі використання розроблених УНДІВЕП методик. Для здійснення об’єктивної оцінки екологічного стану басейнів малих річок наявна мережа моніторингових спостережень вимагає відповідного удосконалення із забезпеченням необхідної її репрезентативності та розширення переліку показників якості води відповідно до європейських стандартів з метою реального забезпечення у майбутньому інтегрованого управління водними ресурсами на основі басейнового принципу.

До одного з основних негативних чинників, які останнім часом формують несприятливий екологічний стан у басейнах малих річок, слід зарахувати і господарську діяльність у прибережних захисних смугах, а саме: захаращеність, засміченість русел малих річок та прибережних захисних смуг, надмірну розораність прибережних захисних смуг, стихійну вирубку лісів, локальні забруднення і розмив берегів, будівництво водопідпірних споруд (без відповідних дозволів і погоджень) тощо. Також створено недостатньо прибережних захисних смуг уздовж річок і навколо водойм (винесення в натуру на місцевості), майже відсутнє законодавчо-нормативне забезпечення дієвого контролю за господарською діяльністю в зоні дії прибережних захисних смуг.

Незважаючи на те що ще в жовтні 2001 року введено в дію відомчий нормативний документ «Річки. Виконання робіт по нагляду», виконання передбачених робіт по догляду за річками та прибережними захисними смугами практично не здійснюється через відсутність видатків на цю діяльність.

Окрім цього, у межах населених пунктів часто спостерігається розташування забудов і земельних ділянок впритул до урізу річок або водойм. Водночас містобудівними нормами виправдовується пріоритетність уже наявних забудов перед нормами

Водного кодексу щодо пріоритетності захисних прибережних смуг. Розроблення проектів землеустрою зі встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг має бути пріоритетним перед наявними містобудівними нормами, тому що чиста вода для суспільства — це важливіше, ніж містобудівна документація. Екологічний пріоритет — понад усе! (А не економічний, комунальний, бізнесовий чи приватний). Норми Водного кодексу мають превалювати над нормами містобудівної документації. Такий пріоритет повинен бути однозначно відображеним в усіх законодавчих актах України, які стосуються водних чи земельних відносин. Чиста вода — це здоров’я нації!

Враховуючи усе вищевикладене, стає очевидним, що станом на 2018 рік назріла гостра об’єктивна необхідність розробки Концепції розв’язання екологічних проблем малих річок України, зокрема оздоровлення стану їхніх басейнів. На основі такої концепції необхідне розроблення та затвердження відповідної Загальнодержавної програми відновлення й оздоровлення малих річок України, яка визначала б поетапність застосування комплексних природоохоронних заходів, а також механізми та джерела фінансування таких заходів для всіх регіонів країни.

Означена вище програма може бути розроблена лише за безпосередньої участі Мінприроди України та Держводагентства, які повинні забезпечити інституціональне, організаційне та методичне управління процесом реалізації комплексу природоохоронних заходів на основі розроблених схем комплексного використання та охорони водних ресурсів: створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані; створення водоохоронних зон з комплексом агротехнічних, лісомеліоративних, гідротехнічних, санітарних та інших заходів, спрямованих на запобігання забрудненню, засміченню та виснаженню водних ресурсів, а також винесення об’єктів забруднення з прибережних захисних смуг; заходи щодо відновлення і підтримання сприятливого гідрологічного режиму та санітарного стану річок, а також заходи для боротьби зі шкідливою дією вод (біологічна меліорація водних об’єктів, винесення водоохоронних зон в натуру, упорядкування джерел, очищення русел від решток дерев, будівництво протиповеневих водосховищ і дамб тощо).

На глибоке переконання авторів статті, окрім коштів екологічного податку (який формується на всіх рівнях бюджетних надходжень: державному, обласному, місцевому), для фінансування означених природоохоронних заходів із відновлення басейнів малих річок необхідно передбачити формування інших реальних механізмів та джерел фінансування (з урахуванням відповідного досвіду країн ЄС). Відомо, що в Україні впродовж багатьох років поспіль на всі природоохоронні заходи виділяється не більш як 0,5% ВНП. Світовий досвід свідчить, що за видатків на охорону природного середовища менш як 3% ВНП забезпечується лише утримання персоналу і здійснення термінових (першочергових) природоохоронних заходів. Лише за видатків на комплекс природоохоронних заходів понад 5% ВНП можна стабілізувати екологічну ситуацію і забезпечити поступове її поліпшення.

І на завершення. Учасники круглого столу «Проблеми екологічного стану малих річок України» звертають увагу керівників вищих органів державної влади: Президента України, Кабінету Міністрів України, Мінприроди України, Мінрегіону, Держводагентства, Держгеокадастру і загалом українського суспільства на те, що ціла низка складних екологічних проблем, які нині існують при використанні водних ресурсів країни (зокрема малих річок та водних об’єктів у їх басейнах), вимагають негайного розв’язання! І це можливо на основі розроблення Загальнодержавної програми відновлення і екологічного оздоровлення малих річок України та її подальшої практичної реалізації на усіх рівнях: державному, обласному, місцевому та басейновому. Успішна реалізація цієї програми можлива лише за організаційної, виконавчої та фінансової підтримки держави. Законодавчо-нормативна база для цього на сьогодні в Україні цілком достатня. Якщо реалізацію такої програми буде розпочато поетапно на всіх рівнях (насамперед на місцевому) на основі розроблених планів управління річковими басейнами, то це стане надійним підґрунтям для відродження малих річок України і як наслідок — майбутнього процвітання українського суспільства.

Якщо ж найближчими роками програма не буде розроблена і не будуть здійснені перші кроки з її реалізації, то багато малих річок України матимуть сумну перспективу. Дуже не хотілося б, щоб українське суспільство вже в найближчому майбутньому наступило на «індійські граблі» (давнє і широковідоме індійське прислів’я): коли буде зрубане останнє дерево, отруєна остання річка і виловлена остання риба, лише тоді людина зрозуміє, що не можна їсти гроші! Місія екологів — не допустити такого на нашій землі.

Олександр БОНДАР, член-кореспондент НААН, д. б. н., професор, Валентин КУЗЬМІНСЬКИЙ,  к. с.-г. н., доцент, Віктор КУЗЬМІНСЬКИЙ,  к. с.-г. н., с. н. с., Дмитро САВЧУК, к. т. н., с. н. с.