Три покоління норвезької сім’ї зберігали малюнок вінничанина. Завдяки йому Кнут Бленгслі встановив ім’я полоненого українця Андрія Виросткова, якого всі післявоєнні роки вважали зниклим безвісти. Розшукав його сина, якого теж звати Андрій, і навіть приїхав до нього у гості на Вінниччину. Вчинок іноземця так вразив земляків Виросткова, що вони вирішили подати його кандидатуру на конкурс «Людина року-2018».
Норвежець Кнут Бленгслі у Вінниці дивувався, як багато зелені у місті.
Норвежця зустріли в аеропорту «Бориспіль». Зробив це знайомий Андрія Виросткова. Машиною привіз у Хмільник. Саме там нині проживає син, чийого батька розшукав Кнут Бленгслі. Фашисти утримували полоненого солдата радянської армії в концтаборі у містечку Льодінген, звідки прибув норвежець. Це його рідне місто. Як вдалося розшукати вінничанина? Яке враження справила на гостя Вінниччина? Не тільки про це спілкувалися з приїжджим з далекої країни вікінгів.
Посилка з Норвегії
У травні нинішнього року Андрій Виростков отримав листа і посилку з Норвегії. За все своє життя, нині йому вже 79 років, не мав жодної звістки про батька. Мати розповідала, що у 1940-му батька призвали в армію. Після війни отримали звістку: «Пропав безвісти». І раптом посилка. У ній — малюнок, зроблений рукою батька. З підписом у нижньому правому кутку «А. Виростков. 14.06.1943».
Як пояснив Кнут Бленгслі, на малюнку зображена його прабабуся — Хельга Розенфорс. Полонений зафіксував її постать на східцях будинку. Бараки, де фашисти утримували полонених, знаходилися неподалік від будинку Хельги Розенфорс.
— Прабабусі на той час було 63 роки, — розповідає Кнут Бленгслі. — Вона приносила полоненим харчі. Про це розповідала моя мама. Ті на знак подяки дарували саморобки. Виростков зобразив її на малюнку. Хельга померла у 1970-му. Після того малюнок зберігався у її дочки. Мені він дістався разом з іншими сімейними фотографіями від тітки. Сталося це два роки тому.
Співрозмовник каже, що спершу не знав, що робити з малюнком. Поїхав у сусіднє місто Нарвік. Там є музей. Його працівники допомогли встановити, що це робота військовополоненого з України. Написав листа у Товариство Червоного Хреста у Києві. Через півтора місяця отримав відповідь. У ній ішлося про те, що Андрія Виросткова призивали на службу з села Якушинці Вінницького району. «Я розумів, що навряд чи полонений дожив до нинішніх днів, — продовжує гість. — Вирішив шукати його рідних. Дуже хотілося передати їм малюнок. Знову написав листа в Україну. Потім ще одного. Загалом відправив п’ять листів. Зрештою, мені повідомили, що живий син полоненого і надали адресу.
Про свої пошуки норвежець повідомив у листі, якого вклав у посилку разом з малюнком. Навіть узяв його у рамку. Після отримання посилки Андрій Виростков не міг спокійно заснути. Ходив у роздумах. Щоб не робив, думками повертався то того, що сталося. Написав у відповідь незнайомому норвежцю багато слів подяки. Додав, що хотів би йому міцно потиснути руку і обняти, як сина. Для нього це неможливо. Поважний вік і малі грошові статки не дають можливості поїхати до Льодінгена. Кнут прочитав це і вирішив приїхати до Хмільника. Пану Андрію і його дружині Ніні довелося похвилюватися. Мови англійської не знають. За перекладача був ще один їхній земляк — студент, який навчається у Києві, Олександр Сеник.
Зустріч була такою, про яку мріяв син полоненого. Андрій Андрійович обійняв гостя. Той здивувався, що не побачив у будинку малюнка. Йому пояснили, що влітку більшість часу проводять у селі. Там у дачному будиночку він висить на стіні. Наступного дня після ознайомлення гостя з Хмільником поїхали на дачу. Перекладач каже, що господарі були вражені. Кнут, як тільки побачив на стіні малюнок, не стримав сліз.
За столом на подвір’ї дачного будинку зібралася родина Виросткових, прийшли дехто з місцевих. Засиділися майже до півночі.
Це правда, що «Вервольф» має сім поверхів?
У Вінниці журналіст зустрів гостя на Західному автовокзалі. Високий на зріст чоловік, тільки-но сів до авто, одразу пристебнув пасок безпеки. Каже, в них навіть в автобусах на кожному сидінні є такі пристосування. Водій не рушить з місця, поки всі пасажири не пристебнуться. На наші «Еталони» і «Богдани» поглядав скоса. Зауважив, що у них транспорт комфортабельний. На погану якість доріг звернув увагу, щойно прибув до України.
Їдемо на ставку Гітлера «Вервольф». Це те, що гість хотів неодмінно побачити. Сергія Гареника, директора історико-меморіального комплексу пам’яті жертв нацизму, норвежець запитав, чи правда, що «Вервольф» має сім поверхів глибини під землею. Таку інформацію він вичитав у зарубіжній пресі. Сергій Гареник розповів, що восени підземні пустоти скануватимуть з допомогою сучасних технологій, не проводячи розкопок. Гість багато фотографував. Повідомив, що поділиться враженнями від побаченого в себе дома у місцевій пресі.
Вразили фронтовий альбом і... подільські яблука
Чи знає гість про війну в Україні? Співрозмовник без роздумів відповів, що знає і про Донбас, і про Крим. Хоча інформації у них про це небагато. Хто цікавиться, може про все довідатися. Після «Вервольфу» побували на Європейській площі. Він вдивлявся в обличчя загиблих у зоні бойових дій, читав дати народження і смерті. «Молоді...» — промовив після того. Запитав, скільки людей з Вінниччини не повернулися. Журналіст подарував норвежцю великоформатний фотоальбом. У ньому зібрано світлини фотокореспондента «Голосу України» Олександра Клименка, який з перших днів бойових дій працює у зоні АТО. Гість гортав сторінки із зосередженим виразом обличчя... В альбомі є також тексти про окремі події війни. До того ж двома мовами — українською та англійською.
Зовсім іншим був вираз його обличчя, коли розглядав ще один подарунок — фотоальбом «Вінниччина». З красивими краєвидами, пам’ятками архітектури, безмежними полями. Особливо вразили плантації розквітлих соняшників, червонобокі яблука...
— У нас яблуні не плодоносять, — каже Кнут. — Ростуть хіба що дички. З маленькими плодами, твердими, як камінці. Їх ніхто не їсть. Це у північній частині Норвегії, де я проживаю. На півдні клімат м’якший. Там ситуація інша.
Три українки на все місто
У його рідному Льодінгені, як я зрозумів, є одне велике підприємство з переробки риби. Там мають роботу більшість жителів містечка. Інші у пошуках роботи виїздять у більші міста. «Більші» — поняття відносне. Країна невелика, у Норвегії проживає понад п’ять мільйонів людей. Про Україну в Льодінгені трохи знають. За словами співрозмовника, там мешкають три наші співвітчизниці. Вийшли заміж за норвежців. Одну з них звати Тетяна. Вони знайомі. Тетяна допомагала спілкуватися телефоном Кнуту з Виростковими.
Український борщ, вареники йому особливо сподобалися. Тарілку з борщем навіть сфотографував. Прийшовся до смаку плов. Здивувало, що ми їмо одразу декілька страв — перше, друге, салат, десерт. Каже, у них одну і значно меншими порціями.
Сліди полоненого загубилися у Союзі
У музеї міста Нарвік Кнуту Бенгслі надали інформацію, що полоненого Андрія Виросткова відправили на його батьківщину 21 червня 1945 року. За даними Товариства Червоного Хреста, Виростков прибув з Норвегії ешелоном №8 у 1945 році. Є документ штабу Московського військового округу від 30.07.1945 про те, що прибулих зарахували до 33-ї запасної стрілецької дивізії, зведеної у 70-й запасний артполк. У цьому списку значиться прізвище Андрія Виросткова. Надалі відомостей про нього не вдалося знайти. Червоний Хрест продовжує пошуки.
Іноземець заслуговує на пошану
— Нас вразив людяний вчинок норвежця Кнута Бенгслі, — каже Станіслав Найчук, керівник ГО «Самооборона Хмільника». — Він міг викинути той малюнок. У кращому разі залишити його поза увагою. Втім, перейнявся долею полоненого. Завдяки його небайдужості про батька дізнався один з наших земляків.
Пан Станіслав каже, що після розмови з учасниками очолюваної ним організації вирішили підготувати подання на Кнута Бенгслі на участь у конкурсі «Людина року Вінниччини-2018». На його думку, це стане подякою за проявлену увагу іноземцем до українців. Співрозмовник вважає, що найбільш підходить для цього номінація «Благодійник року». За його словами, благодійність вимірюється не тільки у грошовому вираженні. Це ще й моральна категорія.
— Не маю сумніву в тому, що нашу ініціативу підтримають інші ГО, такі як «Патріоти Хмільника», «Народне Віче», «Спілка учасників АТО», — каже Станіслав. — На засіданні виконкому міськради, до складу якого входжу, клопотатиму, щоб підтримала ініціативу міська влада.
Віктор СКРИПНИК.
Фото автора.
Вінницька область.
ДОВІДКОВО
Кнут Бленгслі, якому 47 років, працює менеджером у галузі кіно. Разом з дружиною виховують сина. Хлопцеві 16. У нього є мрія — побувати у Чорнобилі. Кнут каже, що таку екскурсію дозволено з 18-річного віку. Через два роки планує ще раз приїхати в Україну. У пошуках військовополоненого вінничанина йому допомагали батьки, дружина. Додому повертався щасливим. Переконався, наскільки зроблена ним справа важлива для родини сина військовополоненого Андрія Виросткова.
