У Донецьку похорони — звичайна справа. Війна хоч і гібридна, але щодня забирає життя і військових, і цивільних. Однак похорони, що відбулися минулої неділі, були особливі: вперше за чотири роки бойових дій жертвою став глава самопроголошеної республіки «ДНР»
О. Захарченко. Люди, котрі знали його особисто, кажуть, що це була щедра і по-своєму добра людина. Характеристику небіжчика заперечувати вважається непристойним, але сьогодні незайве нагадати, скільки горя і зла в історії країни принесли цілком добрі люди.
Не є винятком і Захарченко. Немає сумнівів у тім, що не він особисто організував криваву бойню на Донбасі, що забрала, за деяким даними, до 10 тисяч життів.
Так, звичайно, не він був натхненником цієї братовбивчої бойні, але він був слухняним виконавцем і знаряддям тих, кому до крайності, до болю, до клубка в горлі хочеться підкорити Україну північному сусідові.
Російські ЗМІ й місцеві їх підспівувачі щосили кричать, що війну почала київська влада. Однак на церемонії похорону ватажка «ДНР» привселюдно було сказано, що саме під керівництвом Захарченка в Донецьку відбувалося захоплення державних установ і силових структур. Саме з цього й почалися бойові дії в регіоні. А що стосується дій київської влади, то вона у своєму праві. Святий обов’язок будь-якого уряду будь-якої країни — захист всіма доступними територіальними способами цілісності держави. Якщо київська влада в чомусь і заслуговує серйозного докору, то тільки в тому, що цей святий обов’язок вона виконувала й виконує доволі погано, допустивши втрату Криму й війну на Донбасі.
Сепаратисти стверджують, що за перехід до Росії проголосував народ на референдумі. Але хіба можна назвати плебісцитом процедуру, яка відбулась за два тижні? Це ж просто глузування, адже навіть на вибори мера якогось заштатного містечка відводять не менш як два місяці.
Тому за справу взялися патріоти, прикінчивши головного сепаратиста в кафе із символічною назвою «Сепар» (скорочене від сепаратист).
У день похорону в донецьких храмах, як заведено в християн, тужливо дзвонили дзвона. Мимоволі згадувався епіграф до роману Хемінгуея, суть якого в словах: «Не запитуй, по кому подзвін...». Я гадаю, дзвони дзвонили по тих, хто затіяв цю війну й хоче чистити чоботи північному сусідові.
Донецьк.
Мал. Віктора СТАРОВА.
