Двічі на тиждень, у п’ятницю та неділю, вузькоколійкою з Гайворона до Голованівська, а потім у зворотному напрямку й далі — на Рудницю Вінницької області — ходить електропоїзд. Порівняно з сучасними потягами ці тепловози й пасажирські вагони на вигляд здаються іграшковими (на знімку). Власне, й сама ширина колії (750 мм) — іграшкова, якщо згадати, що відстань між рейками для сучасного рухомого складу завширшки 1520 мм.

У вагоні вузькоколійки — не СВ, але...

Фото Івана КОРЗУНА.

Таких давніх пасажирських колій в Україні залишилося три. Є ще Боржавська, збудована в 1908 році. Її в народі називають «Жужіка». Тут на відрізку Виноградів — Хмільник — Іршава відбувається на диво регулярне сполучення... Також курсує «іграшковий» потяг Антонівка — Зарічне, прозваний серед людей «кукушкою». Ну й наше диво, так само збудоване на початку минулого століття як частина системи вузькоколійних залізниць Південного товариства під’їзних шляхів загальною довжиною 130 кілометрів.

Роман Майструк, котрий керує на голованівській залізничній станції, розповідає, що сам по собі цей поїзд із одним вагоном нерентабельний. У середньому він перевозить... 8—10 пасажирів, чий приїзд на станцію Голованівськ, до речі, зведений у часі з відправленням електрички на Помічну. Вже широкою колією.

Маршрут уже закривали в 90-х минулого століття, але на радість туристам, дітлахам, базарювальникам... поновили. Цікаво, що на Рудницю з Гайворона чіпляють уже два вагони. В тому напрямку це диво техніки має більшу популярність. А зі станції Голованівськ, якщо розібратися, іншого транспорту на Гайворон і немає, тому, попри всю екзотичність і повільність (дві з половиною години триває поїздка до Гайворона — на відстань п’ятдесят із хвостиком кілометрів), ретро-поїзд свою функцію виконує.
Вадим Пилипишин, котрий уже не вперше виїздить у єдиному вагоні на Гайворон об 11-й ранку, каже, що цей «привіт із минулого» має дуже тиху, розважливу, спокійну (просто-таки — терапевтичну) ходу. Він для себе вивчав рейки, які збереглися на вцілілій залізниці — є, виявляється, серед них англійські, є німецького і російського («демидівські») виробництва. Всі кінця XIX століття. Чоловік каже: «Це добре, що вузькоколійку включили до історичної спадщини. Інакше розібрали б давно».

А Тетяна Майданюк уже тридцять років(!) працює кондуктором «іграшкового» поїзда. Останнім часом серед її пасажирів трапляються нідерландці, англійці, німці, поляки. А минулої п’ятниці приїздили групою кияни.

«Поїзд був, є і буде, — впевнена вона. — Тільки ви правильно напишіть про нас, підтримайте».