Протягом останніх 10 років структура української економіки демонструє кардинальні зміни. За даними МЕРТ експорт металургії, що 2008-го становив 40% від усього українського експорту, 2017-го скоротився до 23,4%. Натомість на позицію лідера виходить АПК. Від 2000 року експорт українських продуктів зріс із 10,7% до 41 % у 2017-му. Тільки від експорту АПК минулого року Україна отримала рекордні 17,9 млрд доларів, а за перше півріччя 2018-го — 8,6 млрд.

Україна входить до п’ятірки лідерів з експорту зернових та олійних культур у світі — попереду нас США, Канада, Аргентина й Австралія.
Найбільший попит у світі мають українські зернові культури — 36,8%, рослинні олії — 26,2% й насіння олійних культур — 7,5% від загального експорту.
Лідерські позиції агросектору — тренд довгостроковий, зокрема, через географічні та демографічні чинники. Стрімке зростання кількості населення у світі, а отже, і попиту на харчові продукти та відповідну сировину — це можливість для України зберегти та примножити здобутки в аграрному секторі.
Щоправда, географія та демографія — далеко не єдина запорука успіху аграріїв. Чимало залежить і від усвідомлення важливості галузі на державному рівні. Йдеться, наприклад, про підтримку системами пільгового кредитування або ж дотаціями.
До прикладу, в США держава страхує фермерів від ризиків — забезпечує виплати, навіть якщо ціна на продукцію впала нижче за ринкові. Влада Нідерландів заохочує субсидіями підприємства з сучасними підходами до ведення господарства. У Франції держава гарантує мінімальний рівень доходів навіть у роки неврожаю.
Натомість в Україні успіх аграрного сектору — результат наполегливої праці представників галузі. При цьому успіху досягнуто швидше за відсутності втручання держави та всупереч її допомозі, аніж завдяки.
Із 1998-го до 1 січня 2016 року в Україні діяв окремий режим оподаткування, що давав аграріям змогу акумулювати кошти з ПДВ на спеціальних рахунках для власних потреб. Натомість аграрії сплачували фіксований сільськогосподарський податок 0,45% від вартості землі. Спочатку спецрежим було скасовано частково — змінено суму ПДВ та підвищено ставку єдиного фіксованого податку.
За рік після цього на 2 139 зменшилась кількість фермерських господарств, як наслідок — скоротилось поголів’я великої рогатої худоби, свиней та овець. У 2017-му аграрії зафіксували історичний мінімум за обсягами виробництва яловичини.
Із 1 січня 2017 року спецрежим було скасовано повністю.
Натомість влада запропонувала аграріям проект прямої фінансової допомоги, яку самі отримувачі охрестили «допомогою для своїх». Адже за фактом у той час, коли у світі держави активно підтримують середніх та малих агровиробників, які й є основою економіки, українська схема допомоги примножує статки великих компаній.
Цю тезу яскраво ілюструє виконання програм державної підтримки агровиробників, якими нерідко хизується Прем’єр-міністр. Цього року на заміну спецрежиму ПДВ уряд запровадив чотири програми державної підтримки агровиробників. Загалом з державного бюджету на дотації аграріїв передбачили 6,3 млрд грн. Проте за вісім місяців цю програму виконали тільки на 12,7%.
Погляньмо на виконання цих програм детальніше.
Так званий фермерський мільярд виділив уряд на розвиток фермерських господарств. Станом на кінець серпня з цієї суми освоєно всього 1, 6 млн, які були витрачені на кредитування. Загалом на кредити заплановано 500 млн гривень. Однак, як виявилося, скористатися цією допомогою складно. Підприємства, яким потрібні кредити, часто не мають у повному обсязі застави, аби взяти кредит за державною програмою. До речі, і банки не зацікавлені працювати з фермерами, що мають менше 500 га у своїх володіннях. Таких, між іншим, в Україні більшість: 84% із діючих фермерських господарств (28 664 тисячі) мають в обробітку ділянку до 500 га. Тобто фактично програма від початку була розписана під 16% тих, хто володіє великим обсягом земель. Зрештою це нівелює її як таку, що має підтримати малий і середній бізнес.
Не кращою є ситуація із програмою компенсації вартості техніки українського виробництва. На це держава запланувала виділити 945 млн грн, проте освоїли за вісім місяців року тільки 171 млн. Програма не виконується, бо спершу фермеру потрібно заплатити 100% вартості техніки, і тільки потім розраховувати на компенсацію 40% від держави. Малому бізнесу без можливості простого кредитування скористатись програмою практично нереально. До прикладу, звичайний мототрактор SМ-24 з Дніпровського тракторного заводу вартує понад 2, 5 млн грн. Витрачати такі суми на техніку можуть собі дозволити власники середніх і великих підприємств. Втім, і вони часто не довіряють українському виробнику, купуючи закордонні аналоги. За 2017 рік до України імпортували 10,5 тисячі одиниць тракторів із-за кордону.
Аби програма працювала, потрібно розширити перелік фінансових інструментів придбання такої техніки у формі безвідсоткового кредиту, а не показувати лояльність на папері шляхом компенсацій.
Більш-менш успішні результати дала програма підтримки розвитку хмелярства, закладання молодих садів, виноградників і нагляду за ними. На неї передбачили 300 млн грн, і вона вже дала результат для розвитку нішових ринків — вирощування малини, горіхів, лохини. Станом на серпень використано 150 млн грн. Плодово-ягідне господарство в Україні активно розвивається — від початку 2018-го наша держава збільшила кількість покупців вітчизняних ягід, і тепер їх експортують у 50 країн, у тому числі в ЄС. Протягом цього часу отримала 100 млн доларів прибутку, що на 59% більше, аніж за аналогічний період 2017 року.
Утім, цей успіх — швидше виняток, аніж правило. Особливо якщо поглянути на програму з підтримки тваринництва. З 4 млрд грн освоєно 12%, 486 млн грн. За рік допомогу від держави отримали всього 5 компаній. 38% — 187 млн грн — пішли на рахунки ТОВ «Вінницька птахофабрика», яка входить до структури холдингу «Миронівський хлібопродукт» Юрія Косюка, шостого у переліку найбагатших українців. При цьому решта компаній отримали відносні копійки: від 1, 6 до 5 мільйонів гривень.
Нагадаю, 2017 року підприємства, що входять до МХП, загалом отримали 1,4 млрд грн, або 35% від усієї суми державної підтримки.
Загалом, аналізуючи виконання програми за перші вісім місяців 2018-го, експерти називають її провальною. Натомість влада скидає з себе відповідальність, мовляв, програма є, а те, що вона не виконується, — провина самих аграріїв.
Заради справедливості варто зазначити, що часто купівлю нової техніки, інвестиції у власне виробництво, відбудову фермерських споруд підприємці виконують після підбиття підсумків фінансового року, тому цілком імовірно, що темпи виконання програми зростуть пізніше. Втім, тенденції першого півріччя показують, що виконати її вдасться максимум на 25—30% від запланованого.
Ще одна проблема, що виникла цьогоріч в аграріїв, пов’язана з діями «Укрзалізниці».
Основні покупці української пшениці — це Індонезія, Єгипет, Бангладеш та Іспанія — аграрії доставляють товар до портів шляхом залізничного сполучення. «УЗ» оголосила про закриття 99 станцій, які назвали фінансово непривабливими, а це 6% від загальної кількості станцій «УЗ». Перевізник називає це оптимізацією, аграрії — знищенням. Працівникам агросектору і без того не вистачає вагонів і тяги для перевезення своєї продукції. З 2016 року «УЗ» не виконує планів з навантаження експортних вантажів. Через відсутність можливості постійного відвантаження аграрії зазнають збитків. Зрив торгів передбачає фінансові санкції та пеню проти компаній, що не виконали своїх зобов’язань. Іноземних партнерів не цікавлять внутрішні проблеми, їм потрібна гарантована поставка. Натомість в «Укрзалізниці» виправдовуються — основна частина тепловозобудування лишилась на території окупованої Луганської області. Запасні частини для ремонту тепловозів старого зразка виготовляють у Росії, і їх віднесено до санкційних товарів, які не можна завезти з РФ.
Аби не брати цілу галузь АПК в заручники, «Укрзалізниця» має займатись модернізацією свого рухомого складу, проте програма щорічного оновлення не виконується. Якщо така тенденція збережеться у наступні п’ять років, ми можемо втратити міжнародні ринки і мільярди доларів надходжень до бюджету від АПК.
Сьогодні сільське господарство генерує 12% українського ВВП. Останні 10 років галузь стрімко розвивається — аграрії залучають нові технології, експериментують з інноваційними підходами — тож урожай, а отже, й об’єми експорту тільки збільшуватимуться. Втім, першість на міжнародних ринках можна втратити через неефективне втручання держави, яка замість допомоги продовжує ставити палиці в колеса українському аграрію.

Роман СЕМЕНУХА, народний депутат України.