39-та сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, керівного органу організації, що об’єднує 195 держав, відбувалася 30 жовтня — 14 листопада 2017 р. Її рішенням було затверджено відзначення у 2018 році на рівні ЮНЕСКО 100-ліття від дня народження видатного українського педагога Василя Сухомлинського.
Номінаційне досьє було підготовлено Національною академією педагогічних наук України і внесено на розгляд країн—членів організації Національною комісією України у справах ЮНЕСКО за підтримки національних комісій у справах ЮНЕСКО Німеччини, Литви і Польщі, а також Університету Ньюкасла, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, та Університету Монаша, Австралія.
На запитання, чому так високо цінує світ педагогічні ідеї Василя Сухомлинського і їх втілення видатним педагогом у практику Павлиської школи, дає відповіді стаття президента Національної академії педагогічних наук України, академіка Василя Кременя.
39-та сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, керівного органу організації, що об’єднує 195 держав, відбувалася 30 жовтня — 14 листопада 2017 р. Її рішенням було затверджено відзначення у 2018 році на рівні ЮНЕСКО 100-ліття від дня народження видатного українського педагога Василя Сухомлинського.
Номінаційне досьє було підготовлено Національною академією педагогічних наук України і внесено на розгляд країн—членів організації Національною комісією України у справах ЮНЕСКО за підтримки національних комісій у справах ЮНЕСКО Німеччини, Литви і Польщі, а також Університету Ньюкасла, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, та Університету Монаша, Австралія.
На запитання, чому так високо цінує світ педагогічні ідеї Василя Сухомлинського і їх втілення видатним педагогом у практику Павлиської школи, дає відповіді стаття президента Національної академії педагогічних наук України, академіка Василя Кременя.
Одним із головних викликів нашого часу є самоідентифікація в широкому (глобальному) й вузькому (індивідуальному) розумінні. Наслідок цього — вичленення з далекого й близького минулого того, що становить модус національної ментальності у різних її виявах. Ще Цицерон зазначав, що історія є Magistra Vitae, вчителькою життя, а історію, в свою чергу, створює діяльність відомих осіб, тих, хто залишається в пам’яті, формуючи наше близьке сьогодення та далеке майбутнє.
У сучасний науковий дискурс входить та історія, що співзвучна нинішнім національним прагненням та віддзеркалює основоположні питання буття, культури, освіти. Знаковою постаттю минулого, в якій уособлено найкращі національні риси й стремління, є гуманіст і творець Василь Сухомлинський. Педагог зумів утілити ідеї розвитку особистості у практику Павлиської школи, створивши реальний проект Школи Радості в тоталітарній державі та продемонструвавши зразки педагогічної мудрості, що має велике значення не лише для вітчизняної педагогіки, а й для світової гуманітарної думки загалом. Його ідеї відповідають загальноцивілізаційним тенденціям розвитку, що дедалі більше утверджуються і в Україні. Ці ідеї незаперечно утвердилися у філософії освіти і педагогіці періоду незалежності нашої країни й нині становлять стрижень реформаторських процесів освітньої сфери. Одна з них — це особистісний підхід до організації навчання і виховання, загалом до роботи з дітьми та юними громадянами.
Особистісний розвиток людини є основним показником стану суспільства під кутом зору цивілізаційних ознак. Нині це також основний важіль подальшого розвитку суспільства, оскільки в умовах надшвидкої зміни технологій, з утворенням цілісного світу, коли значною мірою громадянин будь-якої країни стає громадянином світу і спілкується у віртуальному середовищі без кордонів, — у цих умовах розвиток і саморозвиток особистості набуває надзвичайного значення. Лише розвинена особистість стає повноцінним громадянином своєї країни і сприяє найбільш ефективному поступу суспільства. Це стає безумовною аксіомою. Коли ми говоримо про національну ідею, громадянськість, толерантність, інші ідеологеми, що єднають українське суспільство, то саме ідея розвитку особистості, розвитку людини має стати основною складовою державної ідеології.
Свого часу один із найвизначніших українських істориків ХІХ сторіччя Микола Костомаров підкреслював, що
індивідуалізм та свобода є ключовими характеристиками українського етносу, радикально відрізняючи його від північних сусідів.
Василь Сухомлинський, як справжній український вчитель, незважаючи на властиву радянській педагогіці апологетику колективізму, дуже гостро це відчуває і переконливо відстоює у своїх працях.
Через історичні обставини для України ідея особистісного розвитку тим більш важлива, що спочатку панували багатовікові традиції общинності, потім десятилітні традиції суспільства, яке можна назвати суспільством тоталітаристської колективності, коли колективістські начала часто абсолютизувались. Це призводило іноді до деіндивідуалізації особистості, до того, що вона не могла бути самостійною в суспільному житті. Ми й нині відчуваємо у нашому соціумі, що далеко не всі люди можуть аналізувати процеси і явища щодення. Тому особистісний розвиток людини — громадянина України, стає передумовою ефективного суспільного поступу, побудови міцної держави.
Наступний педагогічний постулат В. Сухомлинського — це постать учителя, педагога. Василь Олександрович у своїх творах і особистим прикладом утверджував образ учителя, до якого нині прагне Україна. Адже учитель — не тільки носій «компетентностей», регулятор «інтерактивності», вузький фахівець-предметник, а професіонал у високому розумінні цього слова. Він не може бути і в принципі не є абсолютним носієм знань. Він має бути фахівцем, який супроводжує процес самопізнання і саморозвитку дитини, скеровує й динамізує його відповідно до конкретних сутнісних задатків кожного школяра, навчає його вчитися, застосовувати здобуті знання та інформацію. Саме такий Учитель допомагає дитині зрозуміти і навколишній світ, і глибини власної души, гармонізувати мікро- та макрокосмос людського існування, підносячи їх до тієї універсальної єдності, про які писав наш великий філософ Григорій Сковорода.
Важливою компетентністю вчителя є готовність, викладаючи конкретний предмет, органічно поєднувати навчальний і виховний процеси, адже це найважливіша діяльність, що сприяє цілеспрямованому розвитку особистості. Учитель також має бути підготовленим до сучасної соціальної ролі — виховувати людину, ефективну в національному і глобальному просторі. Тому акцент зміщується на формування самодостатньої людини, на перехід від авторитарної до толерантної педагогіки, на надання всьому процесу суб’єктної взаємодії з учнем конструктивно-позитивного змісту.
Зазначаючи нову соціальну роль учителя, не можна забувати й про ідею Василя Олександровича щодо виховання громадянськості молодого покоління. Ми маємо піднести значення патріотизму в нашому суспільстві, допомогти вчителеві у вихованні поколінь, що підростають, — громадян України — моральних, толерантних, але також і принципових, відданих високим ідеям та ідеалам.
Наступна думка, що червоною ниткою проходить через теоретичні пошуки і вчительську практику В. Сухомлинського, — це ідея розвивального навчання, значення якої є актуальним у будь-яку епоху, і підкреслимо, що нині воно, як ніколи, велике, а в майбутньому стане ще важливішим. У сучасних умовах чимало людей не встигають за змінами, які відбуваються, і здебільшого тому, що навчання не було орієнтованим на безперервний розвиток особистості, на її вміння постійно навчатися і розвиватися — і після закінчення школи, і після професійного навчання. Динамізм суспільних змін нині настільки високий, що веде до швидких і істотних змін в освіті. Досить згадати про впровадження комп’ютерів й іншої техніки. Комп’ютерна техніка вносить революцію в систему освіти всіх рівнів. Завдання розвивального навчання засобами ІКТ — першочергове на порядку денному. І тому ми маємо переорієнтувати навчальний процес на формування предметних і ключових компетентностей, здатностей опановувати методику, методологію їх постійного оновлення. Тим самим ми адекватно втілимо один із фундаментальних принципів формування європейського освітнього простору — принцип навчання впродовж життя, який має стати імперативом перманентного самовдосконалення та самореалізації кожного.
Ми творимо в нашій державі культ знань, культ освіти за В. Сухомлинським, бо освіта у сучасному світі є основною складовою способу життя сучасної людини. І лише за такої умови ми прокладемо шлях до щасливішого життя в Україні, яке достатньо повно відповідатиме сутності українського народу, гідно представлятиме Українську державу і в Європі, і в світі.
Третє, на що треба звернути увагу, — це системний гуманний підхід В. Сухомлинського і до дитини, і до організації життєдіяльності. Щодо першого, то у працях ученого ми знаходимо багато його висловів, обґрунтувань і описів методики багатогранного підходу до дитини: і в аспекті її розумових здібностей, і психічного, і фізичного стану. Він не розглядав дитину лише як учня, а ставився до неї як до гідної поваги і підтримки особистості в усіх її соціальних виявах. Нині нас особливо цікавить такий аспект, як дитина і суспільство, адже наше завдання, а ще більше — всього суспільства, — створити таку атмосферу, яка б спонукала кожну людину, а особливо дитину, до самостійності. У цьому аспекті позитивні зрушення вже є. Якщо у перші роки незалежності України в суспільстві була помітною психологічна установка на легкий і швидкий заробіток, то нині превалює цінність високотехнологічної освіти. Це надзвичайно важливе свідчення зміни ставлення до освіти. Це, може, навіть більш важливо, ніж зрушення в економічній сфері, хоча все є взаємопов’язаним. Але, безперечно,
у суспільстві починають дедалі більше утверджуватись реалістичні цінності, і серед цих цінностей перші місця мають посідати цінності знання, освіти, значущість кожної людини.
У ціннісному й системному підході до дитини ми ставимо на перше місце його гуманістичну складову як систему світоглядних орієнтацій, центром яких постає людина (дитина). Гуманістична складова є засадничою у формуванні загальнолюдських цінностей, цивілізаційних вимірів і стандартів якості життя. У сучасній гуманістичній концепції В. Сухомлинського ми приймаємо ідею милосердного й дбайливого ставлення до дітей та молоді, позбавлених можливості жити повноцінно через порушення фізичного й психічного розвитку, втрату сім’ї. Нині розвиток спеціальної освіти іде шляхом інклюзивної освіти, спрямованим на забезпечення якісної освіти, методико-соціальної реабілітації, інтеграції у суспільство дітей, які потребують особливої уваги від суспільства, як рівних серед рівних. Адже за тим, як ставиться суспільство до таких дітей, оцінюють у світі його демократизм.
Освітяни повинні намагатися максимально педагогізувати суспільство, педагогізувати сім’ю, з тим, щоб забезпечити педагогічно грамотне, турботливе ставлення батьків до дітей, адже в сім’ї дитина абсолютно незахищена, і лише відповідальне батьківство допоможе здійснити цей захист. Тільки підвищення психологічної і педагогічної культури, розуміння дитини, гуманізація стосунків батьків і дітей дасть змогу створити сприятливі умови для розвитку дитини в кожній сім’ї та, відповідно, у школі.
Четверте — це середовищний підхід В. Сухомлинського до освіти дітей як комплексу взаємопов’язаних компонентів, а не просто як сукупності частин, що їх оточують. Сухомлинський відносив до нього і найближчий до дитини світ — школа, клас, учитель, батьки, і віддалений у часі і просторі — село (місто), країна, природа, світ праці, культурно-історичні реалії.
Багатоаспектність, мінливість і плинність нинішньої реальності, її багатоманітність і змінність, у яких живе й комунікує сучасна особистість, вимагають лише і тільки середовищного підходу, який можна підрозділити на соціосферу, психосферу, екосферу. З кожним днем дедалі більшого значення набуває віртуальна сфера, куди входять телекомунікаційні технології, тобто віртуальна комунікація. Концепція сучасної освіти має передбачати розвиток компетентностей учнів, студентів у всіх цих середовищах, у всіх цих сферах. Саме педагоги можуть і мають вибудувати освітньо-виховний процес так, щоб навчити молоде покоління володіти засобами, адекватними цим середовищам, навчити «співробітництва» з ними відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дитини.
У Національній академії педагогічних наук України здійснюються методологічно обґрунтовані дослідження цілісного підходу до дитини, розроблення інноваційних методик, що забезпечують реалізацію цього завдання на засадах гуманістичної дитиноцентрованої педагогіки. Над цим працюють інститути академії — провідні наукові установи у галузі педагогіки, проблем виховання, спеціальної педагогіки, психології, соціально-політичної психології, педагогічної освіти й освіти дорослих, засобів навчання, вищої, професійно-технічної освіти.
У своєму науковому пошуку науковці академії і позаінституціональної приналежності до неї, а також педагоги-дослідники з усієї України у своїй науковій діяльності звертаються до ідей В. Сухомлинського.
На кардинальних ідеях видатного українського педагога грунтовано найсучаснішу концепцію «Нова українська школа».
Як бачимо, процес застосування спадщини Василя Сухомлинського поширюється й поглиблюється. І я переконаний, що в прийдешні роки ми розвиватимемо українську педагогічну науку і практику разом із нашим сучасником Василем Олександровичем Сухомлинським.
Як помітив С. Кримський, глобалізація, яка визначає цивілізаційний розвиток в ХХІ столітті, є «універсалізацією загального в національному досвіді народів». В. Сухомлинський — українець, і його спадщина є насамперед надбанням України, але його творчість належить людству. Так, твори педагога перекладають, читають і вивчають у багатьох країнах. Прихильники його ідей об’єднуються в організації, товариства, що носять його ім’я. У своїй діяльності вони поглиблено вивчають, популяризують ідеї педагога, присвячені широкому спектру актуальних тем і проблем, розвивають їх у сучасних умовах, застосовують у практиці. До цих організацій належить передусім Всеукраїнська асоціація імені Василя Сухомлинського, а також Міжнародне товариство послідовників В. Сухомлинського (Німеччина), Уральська асоціація імені В. Сухомлинського (Росія). Дуже приємно, що у Китаї, де самого педагога високо цінують, створено Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського, досліджується його спадщина, працюють школи за системою Сухомлинського.
Маючи такі основи в педагогіці, які представлені ім’ям і творчістю Василя Сухомлинського, ми зможемо підняти нашу Українську державу на той рівень розвитку, якого заслуговує наш трудолюбивий, мудрий і освічений народ.
Василь Кремень, доктор філософських наук, професор, президент Національної академії педагогічних наук України, дійсний член НАН України і НАПН України.
