Рибальський азарт або пристрасна любов до річки, вудки і юшки (причому в одному «пакеті» тихих людських задоволень) в Україні передаються генетично. Тому серед осіб чоловічої статі у нас мало таких, хто хоча б раз у житті не пізнав радості від того, що риба добре клює, щастя улову і не був винагороджений удома справді вартісним для чоловіка — приборкувача «дикої природи» компліментом — «годувальник!». Та й українські жінки, передусім мешканки сільських територій, не лякаються від вигляду черв’яка на гачку і не кидають злякано вудку, коли на ній вчепиться щось поживніше, аніж порожня бляшанка з-під сардин, якими Микола з Петром минулої зими заїдали на березі буряківку. А от про мисливців, які об’єднуються за покликом душі в якісь організації, купують ліцензії на полювання тощо, відомо менше. Так само мало пересічний городянин знає, приміром, про те, як смакує підсмажена на лісовій галявині щойно впольована дичина. Хіба що хтось розповість чи напише про пригоду на полюванні. І бажано, щоб та історія була оповита таємницею...
На знімку: голова Кіровоградської районної організації УТМР Сергій Лукін (у центрі) з єгерями обходу № 1 Олександром Іщенком та Володимиром Горбаньом в угіддях біля с. Осикувате.
Фото Петра МЕЛЬНИКА.
Хто природі сторож?
Тим часом в Українському товаристві мисливців та рибалок (УТМР) ставляться з відповідальністю і до вудки, і до рушниці. І до вітчизняного законодавства, котре регулює діяльність товариства. А той, хто думає, що УТМР нічого не вирішує та не має впливу на «погоду» в лісі і «політику» на ставках, мусить замислитися над альтернативним запитанням: а хто у нас взагалі вирішує питання охорони і збереження природи? У сусідній Білорусі є лісова поліція, в Європі та у США — лісова охорона, ефективна природозахисна прокуратура, є «зелені». А також існує традиція не вбивати більше, ніж можеш з’їсти. Натомість у нас є завжди голодний до розваг, нікому не підконтрольний нувориш зі знайомствами в прокуратурі і місцевій адміністрації, джипом, який літає полями і чавить зайців, як мух, необмеженою кількістю набоїв для дорогого «Ремінгтона», оптичним прицілом і тепловізором. Разом із «чорними лісорубами», які заради наживи не замислюючись винищать український ліс до пустелі, вони ще ті «патріоти». А якщо визнати, що їм нікого і нічого протиставити — помахайте дубам, соснам, акаціям, а принагідно і оленям із куріпками ручкою.
У Кіровоградському районі на Кіровоградщині нещодавно відбулися вибори, на яких делегати від первинних організацій УТМР обрали нового керівника районної президії — Сергія Лукіна
Постріляти є де. Але головне — охороняти
«Площа мисливських угідь у Кіровоградському районі становить 109 тисяч гектарів, — окреслює Сергій Лукін «територію інтересів» районної організації. — З них орних земель — 87 тисяч гектарів. Луки займають дві тисячі гектарів. Ліси і водойми майже стільки ж. Ще майже п’ятнадцять тисяч гектарів — під балками».
І всі ці угіддя в тому чи іншому сенсі потрібно охороняти. Принаймні — забезпечити контроль та нагляд.
«На жаль, ми не маємо таких коштів, щоб закупити засоби відеофіксації та організувати цілодобовий моніторинг таких великих угідь. Онлайн-спостереження дало би нам об’єктивну картину щодо міграції дичини, посилило б охоронні заходи. Адже єгер не завжди може перебувати в угіддях», — продовжує голова організації.
До речі, матеріальне забезпечення єгерської служби є першочерговим завданням УТМР. І не лише в Кіровоградському районі. Жива картинка лісу (відеоспостереження) — це далеко не все, чого потребує організація. По правді, цих обладнаних гаджетами вишок, фотопасток в українських мисливських господарствах поки що небагато. А от транспорт, бензин, набої єгерям необхідні вкрай. У Кіровоградській організації працює вісім єгерів і кожному, як мінімум, треба видати на місяць пачку набоїв, пального — щонайменше 20 літрів (хоч його навряд чи вистачить, бо крім охорони ще потрібно проконтролювати, приміром, процес полювання на сіру куріпку та фазана, яке має відбуватися лише в присутності єгеря, організувати інші біотехнічні заходи).
Нехай би жив фазан!
Поки спілкуємося, до кабінету Сергія Лукіна заходить мисливець із Первозванівки. Він хоче придбати одноразовий дозвіл на качине полювання. Каже: «Хочу заплатити, щоб усе було по-людському!»
На цих простих моральних засадах (щоб — по-людському), в принципі, і тримається УТМР зі своїм скромним бюджетом. Членські внески мисливця цього року становлять 420 грн, рибалки сплачують ще менше. При цьому охочих рибалити та полювати з офіційною ліцензією і під контролем УТМР стає дедалі менше. В Кіровоградському районі їх півтори тисячі. Тенденція така само, як і по Україні загалом: у 2000 році зареєстрованих мисливців було півмільйона, нині — 153 тисячі, рибалок із посвідченнями на всі водойми нараховується аж... 23 тисячі. І при цьому УТМР намагається виконувати важливі суспільні завдання.
«В обов’язки наших первинних організацій входить облаштування спеціальних майданчиків для підгодівлі та відпочинку дичини, — розповідає Сергій Лукін. — Приміром, маємо на сьогодні 150 годівниць для фазанів, куріпок, копитних тварин, понад 200 солонців для козуль, кабанів та зайців. Ще є підгодівельні майданчики, «галечники» з попелом, відсівом.
Також маємо делеговане державою право складати протоколи на браконьєрів. Проводимо спільні з поліцією, працівниками лісгоспів, представниками місцевих адміністрацій рейди, щоб виявляти незаконних лісорубів...»
Напевне, найбільший після «хлопця з сокирою» шкідник для флори і фауни — палій. Причин, чому в Україні горять і ліс, і поле — аж небу жарко, багато. Одна з них — фермери, які спалюють стерню нібито економлячи кошти на обробітку поля, дачники та селяни, які випалюють у городах, на узбіччях полів бур’ян — щоб краще росло різнотрав’я на випасі чи щоб підвищити врожайність культур. І ніхто не чує спеціалістів, які доводять, що після цих «татарських набігів» росте ще стійкіший, ще більший бур’ян. Ще одна причина підпалів — браконьєрські «штучки»: підпалюють лісосмуги, щоб потім прийти з пилкою — мовляв, ні на що, крім дров, ці зіпсовані вогнем дерева більше не годяться...
«Дуже шкодять своїми підпалами фермери, адже вогонь з полів перекидається на довкілля, — скаржиться керівник мисливців та рибалок. — Приміром, цього року біля Покровки та Аджамки вогнем знищено очерет, а в ньому — і годівниці, і все живе. Уявіть собі: все довкола палає, а фазанка в цей час висиджує пташенят. Думаєте, вона кидає кладку і рятується? Ні, горить разом зі своїм ненародженим потомством. Крім молодняка птиці страждає все довкілля. Не факт, що живність, навіть якщо не загине, наступного року повернеться на це місце... Але є й інші, наприклад — голови фермерських господарств Володимир Островий та Віктор Яцканич, які завжди готові допомогти в боротьбі за збереження довкілля.
Працівники єгерської служби, до речі, мають право стягувати чималі штрафи з так званих любителів природи. Приміром, за впольованого незаконно лося (минулого року в лісах України поголів’я не перевищувало 1100 голів) — 80 тис. грн, за кабана — 40 тис. грн, за козулю — 32 тис. грн; за куріпку чи фазана — 2 тис. грн, за розорення або знищення їхніх гнізд — у п’ять разів дорожче. Навіть лисиця, убита без дозволу, полегшить гаманець браконьєра на 1500 грн...
Проте місцевим жителям варто співпрацювати з єгерською службою. Адже питань, які допомагають вирішити представники УТМР, багато. Від боротьби з хижаками (що поширюють той само сказ) та браконьєрами, які нищать усе живе довкола себе, — до збереження природи загалом, часткою якої ми, поки що, є.
