Концепцію законодавчих змін із приводу визначення процедури притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності народних депутатів та гарантій їх діяльності обговорювали днями в Києві. Юристів та науковців, громадських діячів та політологів зібрали за круглим столом фахівці правничої групи «Колегіум». І хоча формально зустріч приурочили до Дня юриста, дискусія велася серйозна.
Валерій Карпунцов — народний депутат України, заслужений юрист України, доктор юридичних наук, Анатолій Селіванов — постійний представник Верховної Ради України у Конституційному Суді України, доктор юридичних наук, професор, академік НАН України, Ігор Когут — голова ради «Лабораторії законодавчих ініціатив», Ігор Попов — заступник голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції.
Андрій Помазанов — народний депутат.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
Не привілеї, а засіб здійснення повноважень
Як зауважив народний депутат, який представляє фракцію Блоку Петра Порошенка Валерій Карпунцов, нині в парламенті є два законопроекти, які стосуються скасування депутатської недоторканності. Це питання, за його словами, «перманентно дістають перед виборами» для того, щоб привернути увагу виборця і відволікти від інших, більш нагальних проблем. Дослідження вказують на те, що для українців питання депутатського імунітету не на першому і навіть не на п’ятому місці, зауважив законотворець. Натомість у багатьох європейських країнах положення про недоторканність прописано в конституціях або в окремих законах. І тільки в країнах високої демократії, таких як Велика Британія чи США, такої норми не існує в тому вигляді, до якого ми звикли.
«Імунітет та індемнітет повинні бути в тих рамках, які дають народним обранцям можливість адекватно і раціонально, з максимальною користю для виборця, виконувати свої обов’язки й застосовувати повноваження парламентського контролю, — вважає В. Карпунцов. — Виключно належний рівень парламентаризму дає змогу уникати диктату, монополії, зловживань та корупції». Він звернув увагу на популярну думку про те, що нібито парламент — це і є розсадник корупції. Каже, раніше ходили легенди, як депутатам роздають гроші, щоб змусити голосувати за потрібне рішення (а це теж свого роду порушення волі народу). «Хочу сказати, що вже два-три скликання такого в парламенті немає, — наголосив законотворець. — Натомість олігархи заводять своїх підконтрольних депутатів. На жаль, маємо олігархізоване суспільство і олігархізований парламент як дзеркало цього суспільства». Водночас депутату необхідна впевненість у тому, що він не нестиме відповідальності за свої викривальні промови, або в тому, що проти нього не висунуть обвинувачення за сумнівними статтями Кримінального кодексу, вважає законотворець.
Суспільство має сприймати недоторканність не як привілеї, а як засіб здійснення своїх повноважень, переконаний В. Карпунцов. Якщо процедуру чітко виписати в законі про статус народного депутата, він чітко бачитиме, що має запобіжники та захист.
Заступник голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції Ігор Попов також висловив незадоволення тим, що суспільству нав’язали думку, нібито єдині й головні корупціонери в нашій країні — це народні депутати. Мовляв, начебто депутатська недоторканність заважає боротися з корупцією. «Це неправильно, — стверджує він. — Справді, частина наших колег включені до якихось сумнівних операцій, але мало хто з них є організатором протизаконних схем. А самі організатори дуже часто не мають ніякої недоторканності, однак дуже часто правоохоронці, відповідаючи на запитання, чому ж немає гучних викривальних розслідувань, кажуть, що все зав’язано на депутатській недоторканності. Саме тому боротьба з імунітетом стала гучним міфом, завдяки якому в парламент заходять різні політичні сили ось уже два десятки років».
Компенсувати послаблення імунітету посиленням захисту
Водночас І. Попов висловив переконання в тому, що повне скасування недоторканності не має політичних перспектив. Підкріплює ці слова жартом одного свого колеги про те, що той уже сім разів голосував у парламентах різних скликань за скасування недоторканності, але завжди лише в першому читанні. Актуальною видається пропозиція зняти недоторканність частково. Законотворець висловив кілька пропозицій, які варто було б врахувати, використовуючи такий підхід. Наприклад, якщо йдеться про обмеження пересування депутата на період, поки триває слідство, то мають бути якісь певні часові рамки, каже він. Півроку може бути достатньо для того, щоб слідство завершилося. Адже депутат має здійснювати поїздки в рамках своєї діяльності. Натомість ідея компенсаторів І. Попову видалася дуже гарною. Він бачить перспективу в запровадженні чіткішої відповідальності за невиконання певних вимог і пропонує компенсувати послаблення імунітету посиленням захисту. «У нас розігрівається політична ситуація і справді є загроза політичного тиску на народних депутатів, їх справді треба захищати», — каже І. Попов. За його словами, народним обранцям часто інкримінують справи десятирічної давності. Або ж статтю про незаконне збагачення. Її криміналізували 3,5 року тому, але відтоді за нею немає жодного вироку, а до суду передано лише три обвинувальні акти і жоден суддя не хоче їх розглядати.
Представник «Народного фронту» Андрій Помазанов зауважив, що для нього питання цієї тематики є майже риторичними. Каже: «Чи варто прибирати відповідне положення з Конституції? Позбавляти недоторканності чи обмежувати? Нині на ці питання відповідей немає ані в політиків, ані в спільноти. Маємо два законопроекти, які розглядаються Конституційним Судом, і нині вже є два висновки про те, що вони справді не суперечать статті 157 Конституції. Але минулого тижня ми відправили ці висновки назад до Конституційного Суду, оскільки в мотивувальних частинах ішлося про те, що остаточну крапку в цьому питанні не поставлено і поставити її неможливо».
Однак крапку поставити все-таки треба, каже парламентарій. Для цього, на його погляд, необхідно, щоб об’єдналися народні обранці, юридична спільнота та громадськість передусім для того, щоб припинилися маніпуляції довкола цього питання. Необхідно розробити відповідні зміни до законодавства і напрацювати компенсатори. «Маємо розуміти, що депутат не є іграшкою в руках суспільства чи в руках правоохоронців», — каже А. Помазанов. І нагадує: Венеційська комісія, зокрема, зауважила: «У політичній системі з вразливою демократією, такою як в Україні, повне скасування недоторканності може бути небезпечним для функціонування та автономії парламенту». Якщо з Конституції просто тотально прибрати положення про недоторканність, то можна буде поставити крапку і на автономії нашого парламенту, каже народний обранець. Хтось, звісно, боятиметься за свої статки, припускає він, але інші боятимуться, що їм нав’язуватимуть свою думку і змушуватимуть ухвалювати ті чи інші акти на догоду олігархам та корупціонерам.
Дискусія наштовхує на виклики
Постійний представник Верховної Ради в Конституційному Суді, доктор юридичних наук, професор Анатолій Селіванов звернув увагу учасників круглого столу на те, що Конституційний Суд, щоразу розглядаючи питання депутатської недоторканності, уникає усних слухань. «Депутатська недоторканність — це норма, яка зводиться у нас до конституційного примітивізму, це конституційно-правовий статус народного депутата, — зауважує фахівець і заперечує: — Ні. Помилка в тому, що наша наука не аналізує і не розуміє, що наші можливості значно ширші. Йдеться про недоторканність як інститут, а не просто поняття. У кожної людини має бути в Конституції зафіксовано правовий суверенітет. У народного депутата він має існувати автоматично як ознака політичної причетності до найвищого органу законодавчої влади. Народ є абсолютним носієм свого суверенітету, а представник народу теж повинен мати конституційно-правовий суверенітет. Він має бути незалежним від органів будь-якої влади під час прийняття і проведення в життя політичних рішень. Якщо ми знімаємо депутатську недоторканність, то треба знайти замінник. Не можна залишати вакуум, це дуже небезпечно для народних представників».
Як зауважив Директор програми USAID РАДА Ігор Когут, ця дискусія наштовхує на виклики. За його словами, йдеться передусім про правову свідомість і правову культуру з точки зору і самих народних депутатів, і виборців. У кінцевому результаті, якщо скасувати недоторканність як інститут, притаманний природі парламенту, ми не сприятимемо ані утвердженню парламентаризму, ані зміцненню авторитету вищого законодавчого органу влади, ані посиленню автономії і незалежності парламенту. Тільки дискусій і бажання врегулювати це питання недостатньо. «Нам потрібно працювати над формування суспільної думки про те, що недоторканність необхідно не скасовувати, а обмежувати», — наголосив
І. Когут. Водночас він звернув увагу на те, що деякі повноваження народних депутатів необхідно скасовувати. Наприклад, положення, згідно з яким народний депутат може зайти в будь-яке приміщення державної та недержавної власності з метою виконання своїх повноважень тощо. Такі речі треба дуже ретельно переглянути, каже експерт. Він також висловився за перегляд функції Регламентного комітету в процедурі зняття недоторканності з народних депутатів. Але для того, щоб зберегти парламентаризм нам необхідно вийти з політичного дискурсу на цю тему, каже він.
Під час круглого столу почесний голова Союзу юристів, президент Всесвітньої асоціації юристів і Світового конгресу українських юристів Валерій Євдокимов оголосив про присвоєння Анатолію Селіванову почесного звання «Видатний юрист Світового конгресу українських юристів». А також поінформував про призначення Валерія Карпунцова на посаду віце-президента Світового конгресу.
