Хоч би які закони ухвалювали, хоч би як боролися з корупцією та поборами, без повернення до моралі, без підтримки суспільства, ми не проведемо жодних реформ. Переживши кілька призовів до влади, нині знову попит на моральних людей. Що приховується за цією тенденцією?

На грошовитих посадах розставляли своїх

Микола Горинь, наймолодших із братів Горинів-дисидентів, був людиною принципу. До влади прийшов в 1991 році з командою В’ячеслава Чорновола. Очолював обласну раду і облдержадміністрацію. Жив у звичайній двокімнатній квартирі. Після виходу на пенсію придбав скромну сільську хату в гірському районі. Він не нажив багатств і не набудував хоромів. Запам’ятався скромністю і порядністю. Свого часу потрапив у немилість команди Лазаренка, бо відмовився грати за їхніми газовими правилами. Згубила його принциповість, а так міг би ще довго протриматися на керівних посадах.
На зміну Гориню прийшла аграрна команда Михайла Гладія. Це вже були люди інтересу. Відразу взяли під контроль горілчану та харчову промисловість — ті сегменти економіки, які давали швидкі капітали. На грошовитих посадах розставили своїх людей. Швидкими темпами провели приватизацію. Центральна влада не мала жодних проблем з цією командою — вони слухняно виконували всі, навіть меркантильні вказівки, бо діяли за правилом, що нема вічних ворогів, є тільки вічні інтереси.
Ті, хто приходив після них, теж часто виявлялися людьми інтересів. Брали під контроль фінансові потоки, привозили в обозі своїх челядників, які бігали, надували щоки, але нічим вони не запам’яталися. При зустрічі з ними хочеться швидше прошмигнути або перейти на іншу вулицю. Більшість із них по вулицях Львова не ходять. Або переїхали до Києва, або заховалися у своїх хоромах за високими мурами. Про деяких надходять тривожні вісті, або за хабар затримали, як колишнього голову Львівської обласної ради Ореста Фурдичка, або виплили в якійсь корупційній історії. Вони залишаються людьми інтересів, власних інтересів.
Микола Горинь пішки ходить вулицями рідного міста і спокійно дивиться людям у вічі. Такі керівники, на жаль, нині в абсолютній меншості, але на них знову попит. І ось чому.

Кого приводили до влади

Ми пережили кілька призовів до влади. Першими були партійні призови, коли при підборі кадрів вожді керувалися лише вузькопартійними інтересами. Тоді прийшло покоління чиновників, які не мали жодного досвіду роботи в органах місцевої чи виконавчої влади. Вони вчилися чотири роки науці державного управління і після чергових виборів відходили в небуття. Запам’яталися абсурдними кроками, міжпартійними чварами і непомірними апетитами.
Пригадую, як їх на полювання возили на підводах. Для влади полювання — це як данина моді. Всі, як правило, ходили пішки і розслаблялися. А перші партійці запам’яталися тим, що їздили за дичиною на фірах, вмостившись на соломі.
Найчастіше чвари виникали під час розподілу власності.
Наступний призов був часом варягів. З центру присилали випадкових людей, які не мали найменшого уявлення, як діє державна машина. Це були генерали, прокурори, банкіри, залізничники. Кожен з них перетрясав чиновницьку команду і розставляв своїх людей, досить часто безпринципних, бо вони прекрасно розуміли, що залежать від свого повелителя. Ефективність роботи, порядність, мораль — це все було на далекому плані, а на першому — відданість шефу, який тебе посадив в це крісло.
Потім ще був призов до влади багатих людей, які теж починали роботу з розстановки відданих кадрів.
Ось так за кілька призовів ми породили нову породу безпринципних чиновників, доля яких часто залежала від відданості першій особі. Високоморальні люди в ті часи говорили, що не хочуть йти до влади, аби не вимазатися у цьому болоті. Зате вся нечисть лізла до влади, немовтам медом намазали.

Падіння моралі

Часи лихоманки швидкого збагачення привели до падіння моральних принципів, тих підвалин суспільства, без яких воно не може нормально існувати. Це той чинник, який нас поділяє на принципових і безпринципних людей. Для одних долар — понад усе, а для інших — мораль на першому плані. Вони не можуть переступити через свої принципи.
З влади весь час питали за відсотки виробництва, за нові робочі місця, про злочинність, але не за моральний клімат в регіоні. Ми забули про такі слова, як честь і гідність. Все почали вимірювати доларами. Вагомість людини у суспільстві почала вимірюватися вмістом її гаманців та рахунками в банках. А чесні й незаможні виявилися не в пошані.
У Львові роками з екранів телевізорів не сходили власники ринків, контрабандисти, шахраї, які свої капітали збили нечесними методами. А громадська думка сприймала це як належне. Електорат йшов й голосував за цих грошовитих мішків. Навіть ті, хто виборював незалежність зі зброєю в руках, були в них на побігеньках.
На митному переході в Шегинях мені довелося побачити, як солдати-прикордонники віддавали хапузі-контрабандисту честь. Він їхав на крутому джипі й улесливо махав рукою.
Влада, громадськість мають вагомі важелі впливу, щоб підтримувати високу мораль суспільства. Один із них — аморальних людей не приймають у солідних товариствах.
Знаю заступника голови облдержадміністрації, за підтримки якого з Угорщини на Львівщину завезли тисячі тонн шкідливих гудронів. Він далі вхожий у всі коридори, з ним рахуються, немовби нічого й не трапилося. Він далі обіймає тепленьке крісло, хоч ще недавно переконував громадськість, як ці корисні гудрони спалять і отримають електроенергію. Ці відходи з ЄС досі з десяток років лежать просто неба, а представники влади, які своєю безпринципністю благословили цю сумнівну оборудку, залишилися непокараними.
Суспільні процеси часто нагадують зміни пір року. Після зими настає весна, сходить сніг, і на місці калюж виростають буйні зелені килими. Так і в житті: ми пережили зиму, а тепер має настати весна. У суспільстві знову запит на порядних професіоналів, які є людьми принципів, а не своїх чи чужих інтересів, коли долар понад усе.

Львів.