Неймовірно, але факт: у дев’яти районах Одеської області та в 83 населених пунктах немає жодного метра водопровідної труби — й жителі змушені користуватися привізною питною водою. Чи треба казати, що саме тут, у межиріччі Дністра й Дунаю, де розташовується українська Бессарабія, склалася вкрай небезпечна епідеміологічна ситуація.

Бессарабія вкрай посушлива, тому основною проблемою Болградського району Одеської області є забезпечення якісною питною водою. І ні розташування Болграда поруч з озером Ялпуг (найбільшим прісноводним в Україні), ні прісноводність озера не гарантують населенню нормального питного водопостачання. Озерну воду можна назвати умовно придатною для питва, тому що, крім усього іншого, основна водозбірна площа Ялпуга перебуває на території сусідньої Молдови, і немає гарантії, що в нього в будь-який момент не можуть потрапити шкідливі речовини. Тому населення міста Болграда й району користується водою, що не відповідає чинним санітарним вимогам із загальної жорсткості, мінералізації (сульфати, хлориди), бактеріологічних показників... Це негативно позначається на здоров’ї населення і на епідситуації загалом. І хоча розв’язання проблеми водопостачання міста й району намагаються зрушити з місця ще з 50-х років минулого століття, віз, як мовиться, і нині там. Незважаючи на те, що за останні десятиліття в землю було покладено понад сто кілометрів труб, ідея забезпечити населення питною водою в достатній кількості не втілюється в життя ще й через відсутність на території Болградського району надійного вододжерела.
Альтернатива озеру Ялпуг — колодязі. Але оскільки громадські шахтні колодязі живляться за рахунок верхніх підземних вод за відсутності (крім Болграда) системи каналізування, то можна зробити висновок, чому споживання води з них 77 відсотками населення негативно діє на епідситуацію, зокрема на захворюваність гострими кишковими інфекціями і вірусним гепатитом А (останній реєстрували в районі наприкінці 80-х — початку 90-х років минулого століття: до 450 випадків на рік). Причина половини заражень — наявність збудника в шахтних колодязях.
Відсутність необхідних водних ресурсів стає дуже серйозною проблемою для розвитку сільського господарства, тваринництва. У Болградському районі, приміром, немає прісних підземних вод. А це означає, що колодязі-виручалки тут просто немає сенсу будувати. Джерело водопостачання Болграда — озеро Ялпуг, розташоване за шість кілометрів від міста. Водозабірна насосна станція першого підйому подає воду з Ялпуга в Болград на водоочисні споруди, які перебувають у критичному стані.
Водні проблеми регіону намагаються розв’язати за допомогою коштів з обласного бюджету. 3,7 мільйона гривень передбачено виділити на виготовлення проектно-кошторисної документації проекту «Будівництво магістрального водоводу питної води Матроска—Ізмаїл—Болград з інженерними спорудами для водопостачання міста Болград і Болградського району».
Вартість «водного проекту» — 150 мільйонів гривень. Він дасть змогу подавати питну воду в 11 населених пунктів району, а майже 100000 людей зможуть нарешті користуватися якісною питною водою.
Забезпечення питною водою населених пунктів Бессарабії — проблема, як то мовиться, з великою бородою. Уперше про неї стали серйозно говорити ще в 1992 році. Тоді було розпочато будівництво Кілійського, Татарбунарського, Дністровського і Суворовського групових водопроводів. Вони частково зняли проблему посухи в містах і селах українського Придунав’я. Будівництво велося за рахунок державного бюджету України. Сьогодні воно не здійснюється, і Бессарабія задихається від відсутності питної води.
Місцеві бюджети з цією проблемою однозначно не впораються. На будівництво групових водопроводів у Кілійському, Ізмаїльському, Татарбунарському і Арцизькому районах потрібно 601 мільйон гривень. Ще 150 мільйонів гривень буде потрібно для завершення робіт з водопостачання населених пунктів в Ізмаїльському і Болградському районах.
Розв’язати цю проблему покликана державна програма «Питна вода», що частково реалізується і в Одеській області за участі місцевої влади.
Як один із варіантів пропонується розширення масштабів роботи Кілійського групового водопроводу. Потужності його центральної очисної й насосної станції на околиці Кілії такі, що дають змогу забезпечити чистою питною водою кілька сотень тисяч людей. Потрібно тільки побудувати додаткові насосні станції й трубопроводи.
Кілійський груповий водопровід почали будувати наприкінці 1980-х паралельно з іншими грандіозними радянськими проектами з перекидання вод Дунаю для зрошення й постачання водою всього півдня Одеської області. Потім, на початку 2000-х, радянський недобуд реанімували. На головній очищувально-насосній станції під Кілією стоїть сучасне німецьке обладнання, що очищає й знезаражує воду за методом гідролізу — без застосування хлору.
Після того, як у 2002—2009 роках і трохи пізніше йшли роботи з будівництва й запуску цього водопроводу, вдалося подати воду, крім Кілії, ще в 15 населених пунктів, у тому числі райцентр Татарбунари. На груповому водопроводі також працює кілька додаткових насосних станцій, які встановлюються через кожні 15 кілометрів магістрального трубопроводу.
Як дешевшу альтернативу пропонують прокласти водопровід до Болграда від Ізмаїла, зажививши його артезіанською водою. Це трохи дешевше за рахунок не такої великої довжини магістральної труби. Але водночас є недоліки: тому що артезіанські водоносні горизонти можуть змінювати якість води, свердловини періодично засмічуються й виходять із ладу.
На думку виконувача обов’язків начальника Дунайського басейнового управління водних ресурсів Юрія Махненка, розв’язати проблему постачання водою Болграда можна, наповнивши озера Кугурлуй та Ялпуг через шлюзи з Дунаю. Нині деякі із цих семи шлюзів перебувають в аварійному стані. Цього року за рахунок коштів з держбюджету частину шлюзів відремонтують, а також розчистять канали, що підводять до них воду.

Одеська область.

КОМПЕТЕНТНО

Антон КІССЕ, народний депутат України:

— Забезпеченість населення якісною питною водою — одна із найгостріших проблем у моєму 142-му Тарутинському виборчому окрузі. Бессарабія — стратегічна територія на півдні України, тому має право розраховувати і на підтримку Української держави, і на міжнародну технічну допомогу.
Поверхневі води в моєму рідному регіоні не придатні для питва без додаткового очищення й знезаражування, а волога з артезіанських свердловин відрізняється занадто високою мінералізацією. Розв’язати цю проблему могло б будівництво чотирьох групових водопроводів (Кілійського, Суворовського, Дністровського й Татарбунарського). Однак через нестачу державного фінансування будівництво було припинено, а в деяких випадках так і не почато.