28 січня минуло 76 років від дня народження видатного державного діяча нашої країни, першого обраного Голови Конституційного Суду України, знаного вченого-правника Леоніда Петровича Юзькова (на знімку).

Нині завершується робота над книгою «Провісник нового і праведного закону» про людину, яка суттєво вплинула не тільки на розвиток юридичної науки в Україні, а й на формування правового поля молодої держави, зокрема Конституції нашої країни.

Її автор — заслужений журналіст України Володимир Королюк, який майже два десятки років пропрацював у парламентській газеті «Голос України», — люб’язно погодився розповісти і про книгу, і про свого героя нашому кореспонденту.

— Володимире, як тобі працювалося? Чому ти взявся за цю роботу? Врешті, що вона дала особисто тобі?

— Цю несподівану для себе пропозицію я отримав від судді Конституційного Суду, який нині у відставці, Володимира Михайловича Кампо. Вона для мене була не тільки несподіваною, а й своєрідним викликом. І не лише через те, що робота журналіста суттєво відрізняється від написання тексту книги. Тим більше тексту не художнього, а скоріше документального, пов’язаного з біографією конкретної людини, її професійною діяльністю.

Якщо чесно, то зізнаюся: хоча я багато років провів не тільки у стінах парламенту, а й Конституційного Суду, однак Леоніда Петровича бачив лише один раз, випадково, на вулиці Інститутській, коли вчергове народні обранці не зуміли сформувати склад Конституційного Суду. Тобто фактично він був терра інкогніта.

Можна багато розповідати про нюанси роботи над книгою, у процесі якої я записав понад двадцять інтерв’ю з людьми, які так чи інакше перетиналися з Леонідом Петровичем. Але це, гадаю, можна залишити за кадром.

Що ця робота дала мені особисто? Передусім відкрила неймовірно важливу історичну постать, яка й досі поціновується лише у вузькому колі професіоналів, залишається невідомою широкому загалу і не знайшла належної оцінки на державному рівні. Хоча, якщо взяти за основу тодішню посадову ієрархію, він фактично був другою особою у державі після Президента.

З другого боку, у процесі роботи над книгою я дійшов висновку, що наше суспільство мало поінформоване про те, що відбувалося на теренах України в другій половині XX сторіччя. Ба більше, встигло забути буремні події початку 90-х років, свідками яких був багато хто з нас.

— Якщо ж говорити про Леоніда Юзькова, то що насамперед ти виділив?

— Я щиро вдячний судді Європейського суду з прав людини у відставці Володимиру Григоровичу Буткевичу. Саме він сказав, що Леонід Юзьков фактично був одним із засновників юридичної науки в Україні. І не тільки сказав, а й обґрунтував свою позицію. Не деталізуватиму цей висновок, лише зауважу: згодом я знайшов підтвердження цьому в спогадах однокурсника мого героя по навчанню в аспірантурі — професора, доктора юридичних наук Олега Фрицького. Власне, детальніше про це і йдеться в книзі.

Але головне навіть не це. Леонід Юзьков, попри свою видиму простоту, який не цурався спілкуватися і з людьми далекими від науки, тим більше юридичної, які ніколи не обіймали і не могли обійняти жодних посад, був філософом. Адже, щоб досягти значних висот і авторитету в науковій діяльності в будь-якій галузі, передусім треба бути мислителем. Саме мислителем.

Власне, саме тому Конституційна комісія в листопаді 1990 року призначила його головою робочої групи з розробки проекту нової Конституції України. До речі, його слово було вирішальним і при підготовці Декларації про державний суверенітет Української РСР, затвердженої Верховною Радою 16 липня 1990 року, і при розробці Акту про державну незалежність України.

Він писав картини, поціновував гостре слівце, а точніше любив тонку гру слів. Цікаво, що його пов’язували дружні стосунки з Андрієм Совою, Павлом Глазовим, Миколою Сомом. І водночас варто зазначити, що їх усіх, залюблених в іронію та гумор, об’єднувала любов до риболовлі.

Не можна не сказати, що Леонід Петрович обожнював свою родину: дружину і доньок.

Але, найцікавіше, кожен із моїх співрозмовників знав лише одну іпостась видатного українця. Видиму. Зізнаюся: повністю розгадати феномен Леоніда Юзькова, на жаль, поки що не вдалося.

У нього було складне життя. Дитинство і юність припали на війну і повоєнні роки. У своєму житті, навіть тоді, коли був визнаним науковцем і обіймав високі посади, йому частенько доводилося стикатися з несправедливістю. Навіть тоді, коли захищав докторську дисертацію, коли обіймав посаду Голови Конституційного Суду.

Зрозуміло, про це все і йдеться в книзі.

Окремо зазначу, мені хотілося, щоб читачі відкрили для себе не тільки постать Леоніда Юзькова, а й оцінили його мужність науковця і людини, саме у книзі розповідається і про час, історичну епоху, в якій формувався майбутній державний діяч і вчений-правник.

Понад те, якби тодішнє керівництво молодої держави, народні депутати, лідери різноманітних партій прислухалися до думок визначної особистості, то б сьогодні не було тих проблем, тих випробувань, з якими цими днями стикнулися наша держава і народ.

— Наприклад.

— На початку 90-х років Леонід Петрович написав кілька наукових робіт, які були оприлюднені в журналі «Право України». Зокрема, у праці «Конституція юридична і фактична», підготовленій у співавторстві з професором, доктором юридичних наук Євгенією Тихоновою, йдеться: «Якщо ж конституційний лад (фактична реальна конституція) і юридична конституція, не збігаючись, існують самі по собі, то конституційна система держави є фіктивною, не реальною. У цьому разі остання не виконує свою функціональну роль, працює на деформацію не тільки держави, а й суспільства, призводячи до їх занепаду, регресу. За таких умов юридична конституція і реальний конституційний лад надмірно політизуються.

Виникає атмосфера, у якій слова політиків розходяться з практикою, а конституціоналізм як наука занепадає».

Цей висновок Леоніда Юзькова і Євгенії Тихонової, як бачимо, не втратив актуальності і сьогодні.

І було б добре, якби наші політики пам’ятали заповіді Леоніда Петровича, звіряли з ними свої кроки. І не тільки юридичні заповіді, а й духовні. Бо його головний принцип, яким він керувався постійно, звучав так: «Усе треба робити так, щоб не було соромно перед людьми».

Розмовляв Сергій МИКОЛАЇВ.