За свої 62 роки чим він тільки не займався! Вчився у Москві, працював інженером-будівельником. У час перебудови зайнявся бізнесом і створив унікальний, єдиний музей реклами. Коли ж розпався СРСР, повернувся на рідну Чернігівщину.
Щоправда, доля трохи схитрувала, й він опинився хоч і на Чернігівщині, але трохи далі від рідного Коропа — у Ладані, де працював по дереву, і нині на каналі YouTube є фото його прекрасних робіт із тонованого дуба і вільхи: кухні, вітальні, столи...
Але щось його мучило, й він зрозумів — народжується слово. Так Володимир Ворона став письменником. І не просто щось видав та десь поширив — його перший роман «Відступник» переміг у всеукраїнському конкурсі «Коронація слова» в номінації «Проза». 600-сторінковий твір вражає не тільки об’ємом, а й 50 сторінками пояснень забутих чи рідковживаних слів. Адже в романі йдеться про Х століття, коли Русь панувала на просторах Європи і Азії. До речі, автор переконаний, що термін «Київська Русь» лукавий, бо Русь була одна. Не було Русі московської, суздальської чи іншої. Була одна Русь із центром у Києві.
З доскіпливістю інженера-будівельника він 10 літ вивчав джерела з історії Русі і ще 4 роки писав роман. А перемога в конкурсі? «Може, це нескромно, — каже Володимир Ворона, — та я був упевнений, що переможу».
Щоправда, свій роман він видає сам: «Одне видавництво попросило скоротити його до 150 сторінок, а другому мало видалося крові». Отак видав за премію сто примірників — продав у Коропі, на ярмарку. За виручені гроші ще сотню примірників видрукував... Агов, видавці, ви ж повинні полювати на такі речі і таких авторів — де ви?
У чернігівській міській бібліотеці імені М. Коцюбинського на представленні роману «Відступник» Володимир Ворона (на знімку праворуч) сказав, що це тільки перша частина запланованої ним трилогії «Хоробор». Так звалося літописне місто, й дослідник переконаний, що це — Короп. На презентації виникла коротка дискусія з істориками, і автор роману показав глибину знань предмета — недарма ж інженер...
А у мене вийшла цікава розмова з автором про дифтонги у мові українців правого берега Десни — скажімо, слова «кінь», «піп», «віл», «стіл» і так далі у нас кажуть так, що ні на письмі передати, ні відтворити мешканці інших регіонів не можуть. Я запитав Володимира Ворону — чи не вважає він їх реліктами мови Русі? Він відповів, що ще й глибше — санскриту. Погоджуватись чи ні, але прочитати роман «Відступник» варто.
Василь ЧЕПУРНИЙ.
Фото Інеси ФТОМОВОЇ.
Чернігів.
