До 80-х роковин Великого терору
27 жовтня, 1—4 листопада — особливі дати в історії України. Саме в ці дні в карельському урочищі Сандармох, неподалік столиці Біломорканалу — Медвежьєгорська, на честь 20-ї річниці більшовицького перевороту було розстріляно Соловецький етап — 1111 в’язнів. Їх привези із Соловецького острова, де за 150 кілометрів від Полярного кола з 1923 року діяв табір особливого призначення СЛОН — «школа» перевиховання «куркулів», «повстанців», «церковників», «буржуазних націоналістів» й інших ворогів народу, на материк, де проводили масові страти (кам’янисті острови не вбирали ріки крові). Серед страчених у Сандармосі — 290 українців. Більшість із них загинули 3 і 4 листопада.
Хрест «Убієнним синам України» у Сандармосі.
Фото автора.
Куля ката з двома класами освіти капітана НКВС Матвєєва обірвала життя режисера-новатора Леся Курбаса, поета-неокласика Миколи Зерова, драматурга Миколи Куліша, письменників Валер’яна Підмогильного, Марка Вороного, Павла Филиповича, Олекси Слісаренка, Валер’яна Поліщука, Михайла Ялового, міністра освіти УНР Антона Крушельницького разом з яким стратили двох його синів — Богдана та Остапа. Одному був 31 рік, іншому — 24. Серед соснового лісу, за дві тисячі кілометрів від України, вбито академіка Матвія Яворського, брата голови Центральної Ради Михайла Грушевського Сергія, професорів Володимира Чеховського, Олексія Вангельгейма, творця метеослужби СРСР. У чорному списку і видатний учений-географ Степан Рудницький, який, визначивши межі етнічної території України, уклав етнічні мапи (перша з них — «Етнографічна оглядова карта України» — вийшла німецькою мовою у 1914 році), літературні критики, юристи, журналісти, видавці, викладачі, офіцери, хірург, редактор, нарком фінансів, студент. Президент Віктор Ющенко, батько якого катувався поряд, на будівництві Біломорканалу, про трагедію Сандармоху писав: «Тут поховано тисячі ненаписаних творів, непоставлених п’єс, незроблених відкриттів. Безжально видерті цілі сторінки історії української і світової».
Історія Соловецького етапу довго залишалася невідомою. Його сліди загубилися в тому-таки 1937 році, адже карателі вміло приховували свої злочини. Коли перед самим початком Другої світової СЛОН закрили (на Великому Соловецькому острові розмістили морську базу радянського флоту), тут знищили всі архіви із справами в’язнів, могили загиблих засипали вапном і зарівнювали бульдозерами, більшість бараків розібрали, в монастирі, де були катівні, — зідрали всю штукарку, щоб на стінах не залишилося ніяких написів і послань приречених.
Ще на початку 90-х існувала версія, що Соловецький етап з баржами втопили в Білому морі, яке смугою в 60 кілометрів відділяє острів від материка. За іншою версією — розстріляли в Карелії, але де саме, ніхто не знав. У 1995 році директор Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніамін Іофе в архівах Регіонального управління ФСБ РФ в Архангельську (тоді відкритих на короткий час) знайшов «альбом» розстрільних протоколів.
— За тими документами 1 липня 1997 року історик Юрій Дмітрієв з Петрозаводська, Веніамін Іофе, Ірина Фліге з «Меморіалу» в Сандармосі, неподалік траси Медвежьєгорськ—Повенець, виявили приблизно 150 розстрільних ям, де покояться понад 9 тисяч закатованих, — каже радянський політв’язень Василь Овсієнко. — У 30-х роках це було «обычное место расстрелов» на півдні Карелії... А скільки таких місць ми не знаємо...
— Існувала дуже чітка інструкція, що про місце розстрілів не повинен знати ніхто, крім начальника розстрільної команди і членів розстрільної команди. Усіх решту, навіть випадкових свідків, прибирали, — підкреслював голова Карельського «Меморіалу» Юрій Дмітрієв, який супроводжував нашу делегацію з України, що востаннє приїздила на прощу в Сандармох у 2013 році.
У період короткої відлиги, за часів правління Єльцина, дослідники скопіювали поіменний список Соловецького етапу, знайшли інформацію і про малограмотного Михайла Матвє-
єва, який власноруч, поки не втомлювалася рука, стріляв в голови знесилених людей. На думку Оксани Забужко, митці Розстріляного Відродження випереджали час на кілька десятиліть і мали зробити величезний вплив на європейську та світову культуру. Тож за кілька днів була знищена перспектива зовсім іншої України — передової, європейської, модернової, непровінційної. Ката, кривавого вбивцю, який, по суті, змінив хід української історії, за «ударну працю» в Сандармосі (за день вбивав 180—260 людей) нагороджено цінним подарунком, путівкою в санаторій та орденом Червоної Зірки. Коли новий нарком НКВС Берія чистив єжовські кадри, Матвєєва заарештували, звинуватили в перевищенні службових повноважень і катуваннях (перед розстрілом людей били по голові до непритомності) і засудили до 10 років ув’язнення. Капітан відсидів три роки, вийшов з тюрми, одружився і жив у Ленінграді, він спився і помер у 1971-му.
І хоча НКВС, КДБ, ФСБ ніколи не ділилися таємницями своїх спецоперацій, про Соловецькі табори, де над людьми знущалися більше, ніж у пеклі, — їх мордували 10—12 годинною працею на лісоповалах, голодом, примушували переливати в мороз воду з ополонки в ополонку, співати «Інтернаціонал» до втрати свідомості, ґвалтували і розстрілювали в тирі на Секірній горі, про Сандармох, примусову працю на Біломорканалі, де загинули приблизно 100 тисяч людей, про масові розстріли у Красному Бору, за 19 кілометрів від Петрозаводська, написано десятки книжок. До них увійшли й «листи» на волю, які в’язням вдавалося писати хімічним олівцем під корою колод, що йшли на експорт, і замальовки табірного художника, сцени з яких нагадують середньовічну інквізицію, і свідчення тих, кому вдалося пережити СЛОН.
Кілька десятиліть над пошуком поховань та імен закатованих людей працював історик, голова Карельського «Меморіалу» Юрій Дмітрієв. Це він знайшов Сандармох, Красний Бор, працюючи в архівах, встановив тисячі імен в’язнів ГУЛАГу, в тому числі й українців. А ще опублікував списки співробітників НКВС, учасників Великого терору.
Друзі Юрія Дмітрієва вважають, що саме це стало причиною його арешту за звинуваченням у виготовленні дитячої порнографії і розпусних діях — на комп’ютері історика-правозахисника знайшли вісім фотографій роздягненої прийомної доньки 2005 року народження, коли та була ще малою. Дослідника за-
арештували 13 грудня 2016 року, а за три тижні в ефірі телеканала «Росія-24» виходить великий фільм про «Меморіал», де йшлося про аморальність співробітників організації зі статусом «іноземний агент».
В унісон прозвучали і заяви глави ФСБ Олександра Бортнікова, про те, що багато звинувачених у сталінські роки справді співпрацювали з іноземними спецслужбами і планували вбити Сталіна. В інтерв’ю «Российской газете» він підкреслив, що репресії значною мірою мали «объ-ективную сторону».
Уже два роки як республіканська і районна влади відмовилися від участі у Днях пам’яті жертв Великого терору 1937—1938 років у Сандармосі, які стали міжнародними, на них приїжджали делегації з різних країн світу.
Змінив свої акценти й Музей історії Соловецьких таборів і тюрем — тепер він працює над «оцерковлеванием» експозиції, в якій дедалі більше місця відводиться темі новомучеників, що постраждали за віру. Щоправда, без акценту на тому, від кого постраждали. Промовистим залишається той факт, що минулорічну конференцію «Історія країни в долях в’язнів таборів», яка проходила на Соловках, відкрив професор Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету священик Олександр Мазирін, а однією з головних тем стали нові дослідження життя і смерті архієпископа Петра (Руднєва), єпископа Онисима (Пилаєва) і протоієрея Костянтина Богословського. Серед доповідачів — керівник паломницької служби монахиня Нікона (Осипенко). Істориків, що десятиліттями досліджували тему червоного терору, дистанціювали від теми, перевели на другорядні ролі — звільнили з посади директора музею Ольгу Бочкарьову.
У квітні нинішнього року Петрозаводський суд виправдав Дмітрієва за звинуваченням у виготовленні порнографії, зате визнав його винним у зберіганні зброї. Термін обмеження волі — два роки і шість місяців.
— Мене просто не захотіли відпускати, причепилися до металолому, — скаже історик, в якого знайшли деталь від мисливської рушниці одразу після судового засідання. — Навіть експерти визнали, що стріляти з цього не можна. Ця деталь зберігалась у мене років 20, знайшов на смітнику, підібрав, щоб діти самопал не зробили, і забув.
14 червня Верховний суд Карелії скасував виправдальний вирок і направив справу на повторний розгляд у Петрозаводський міський суд.
Ще до арешту Юрій Дмітрієв жартував: «Якщо вас не заметуть, то 37-го року немає». Повторно його «замели» 28 червня — «відкрилися нові обставини». Тепер правозахисник проходить психіатричну експертизу.
Під слідством і директор Медвежьєгорського районного музею Сергій Колтирін, якого звинувачують у педофілії. Колтирін один із небагатьох, хто заперечив гіпотезу деяких карельських і пітерських істориків, представників Російського військово-історичного товариства й міноборони, про розстріли фінами в роки Другої світової в Сандармосі радянських військовополонених. Ще у вересні 2016-го у Виборзі на конференції історик з Петрозаводського університету Сергій Вєрігін оприлюднив нову версію історії урочища. За підсумками форуму вийшов збірник із статтею Вєрігіна, який посилається на Центральний архів ФСБ та пропагандистський канал «Звезда». Уже наступного року під час круглого столу створюють робочу групу, щоб провести дослідження в Сандармосі. Розкопки відбулися минулого серпня-вересня. Серед останків жертв знаходять кулі, гільзи і залишки англійської шинелі, які начебто фіни видавали радянським військовополоненим разом із валянками. Улітку. Розрита яма свідчить, що саме тоді проводилося поховання.
Один із керівників групи Барінов, як написали російські журналісти, «по виду службист», на око визначає калібр патрона: 7,65, патрон від Маузера або ж Хайпауера. У шматочках розміром з монету розпізнає англійське темно-зелене сукно. Каже, що бачив фотографію, на якій радянський військовополонений стоїть в англійській шинелі.
Ірина Фліге, котра 20 років тому була в експедиції, що знайшла Сандармох, сумнівається в обґрунтованості теорії про радянських полонених.
— Немає жодного документа про те, що вони (військово-історичне товариство. — Авт.) шукають, взагалі в природі не існувало, — каже правозахисниця. — Вони порушили цілісність пам’ятки варварським способом, провели ексгумацію ями.
У новій гіпотезі називаються навіть цифри — кілька тисяч розстріляних бійців Червоної армії фінськими окупантами. За рік до свого арешту Юрій Дмітрієв виступив з критикою версії. За його словами, це місце було суворо засекречено НКВС і про нього фіни не могли знати. Тож ніяких розстрілів військовополонених тут не могло бути в принципі. Цю думку поділяють фінські історики, її дотримувався й Сергій Колтирін, який представляв Медвежьєгорськ на розкопках.
В одному інтерв’ю він сказав: «Я стою на тому, що тут масових розстрілів радянських військовополонених не було. Це нереально. Сергій Вєрігін і Юрій Кілін посилаються на якісь документи. Але їх ніде немає: ні у нас, ні в архівах Фінляндії — ніде. Я, як музейник, вірю документу. Поки мені не покажуть факт і документ, не повірю».
Юрій Дмітрієв казав: «Якщо вас не замели, то 37-го року немає». За гратами за звинуваченнями, які часто використовують російські спецслужби, вже двоє дослідників червоного терору. 37-й в Росії повертається?
