Триває робота над новою версією українського правопису, яка спровокувала неоднозначну реакцію і в академічних колах, і в суспільстві загалом. Він не повинен роз’єднувати країну, наголошували науковці під час круглого столу «Український правопис і екологія мови», що відбувся в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Пропонуємо читачам «Голосу України» ознайомитися з думками фахівців, висловленими під час дискусії.

Комісія — за співіснування ефіру та етеру

«Українська національна комісія з питань правопису, до якої увійшли мовознавці Національної академії наук України та представники закладів вищої освіти з різних регіонів країни, працювала три роки (впродовж 2015—2018 рр.). Робоча група збиралася двічі на місяць й обговорювала розділи чинного правопису та пропоновані до них зміни, — нагадала під час круглого столу Лідія Гнатюк, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член Української національної комісії з питань правопису. — З часу появи 1993 року четвертого (виправленого й доповненого) видання «Українського правопису» минуло чверть століття, тому необхідно було переглянути орфографічні норми з огляду на те, що мова поповнилася новими словами, у ній після здобуття Україною незалежності окреслилися нові тенденції розвитку».

Науковець наголосила, що орфографічні кодекси час від часу переглядають і в інших країнах. Наприклад, у німецькомовному просторі впродовж 1996—2006 років між чинністю старого й нового правописів оголосили «перехідний» період, коли співіснували обидва правописи. Чимало із запропонованих новацій не прижилися, тому в багатьох випадках німці через десять років знову повернулися до старого написання; окремі слова зберегли правописні варіанти. Цей досвід корисний і для українців.

«Наша Національна комісія з правопису дотримувалася принципу, що правопис не повинен роз’єднувати Україну, — продовжує Лідія Гнатюк. — Саме тому після численних дискусій її члени проголосували за варіативність деяких правописних норм, хоча всі розуміли, що в ідеальному правописі варіативності бути не повинно. Проте сучасна мовна практика — і писемна, й усна — об’єктивно засвідчує це явище: співіснують ефір і етер, кафедра і катедра; аудиторія й авдиторія, аудієнція й авдієнція; радості й радости, Русі й Руси в родовому відмінку однини іменників третьої відміни на -ть після приголосного, а також слів кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь тощо».

У новій редакції «Українського правопису» відроджено деякі особливості правопису 1928 року, водночас збережено й ті, що вже стали традицією для значної частини українців. Більшість членів комісії погодилися з тим, що краще узаконити орфографічну і граматичну варіативність, ніж мати східноукраїнське і західноукраїнське написання тих самих слів і форм, що фактично призведе до існування двох типів сучасної української літературної мови, а це аж ніяк не сприятиме єднанню українців, утвердженню національної мови й національної культури, впевнена Лідія Гнатюк.

Найголовніші запропоновані зміни у новій редакції стосуються написання и на початку деяких слів відповідно до вимови (ирій=вирій, ірод=ирод, ич, икати та похідних, у загальних і власних назвах із тюркських та інших мов); розширення вживання літери ґ в українських топонімах і прізвищах (Ґорґани, Уґля, Ґалаґан, Ґудзь) і переліку регулярно вживаних іншомовних компонентів, із якими складні слова пишемо разом (пресреліз, пресцентр); написання разом слів із першим іншомовним компонентом, що визначає кількісний вияв чого-небудь (мініблок, топмодель, бліцновини), а також слів із першим компонентом віце-, екс-, лейб- та інших (віцепрем’єр, ексчемпіон, лейбмедик); проте складні слова з першим іншомовним компонентом, який існує як самостійне слово, пишемо з дефісом (бізнес-план, інтернет-видання). Спрощено написання пів зі значенням «половина» з наступним іменником у формі родового відмінка однини: усе пишемо окремо (пів аркуша, пів години, пів яблука, пів Європи). Є й деякі інші зміни. Істотно розширено розділи «Вживання великої букви», «Пунктуація» (раніше у правописі не існувало скісної риски. Тепер є).

А що б відповів на це Гайнріх Гайне?

Кілька конкретних пропозицій під час круглого столу вніс доктор філології (саме так наголошує науковець, бо «філологічних наук», як зазвичай пишуть і кажуть, — тавтологія) Анатолій Ткаченко, професор кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Так, на його думку, коли йдеться про варіанти правопису з голосним и — інд`ик (инд`ик) і похідні від них слова, то треба йти далі й поновити протезу Г (бо ж запозичено назву птиці з мови гінді, і носії автентичної вимови в центральній Україні досі кажуть гиндик, а на заході — єндик, але все одно з початковими протетичними Г чи Й). Так само і в дієслові гикати та похідних від нього (наприклад, гикавка) не варто «соромитися» протези Г, бо икавка звучить неприродно й дуже нагадує «икоту». Не погоджується вчений і зі збереженням помилкового написання назв деяких німецьких міст, як-от Веймар, Лейпціг та прізвищ, як Гейне. В оригіналі дифтонг ei звучить як ай, отже, треба писати Ваймар, Ляйпціґ, Гайнріх Гайне. Завдяки поновленню в правах літери Ґ варто повернути й близьку до питомого звучання транслітерацію прізвищ, принаймні західних діячів. Наприклад, прізвище філософа — не Гегель (як пропонують лишити) і не Ґеґель, як у росіян, а Геґель, як у німців. «Не влаштовує й приклад подвоєння приголосного в на початку слова («Вони ввісьмох вийшли на Говерлу»), оскільки практика нинішньої вимови великою мірою залежить саме від написання, а не від теоретично слушної, проте назагал маловідомої позиції звучання нескладотворчого ў. А вимовити поспіль два в — досить проблематично», — зауважує Анатолій Ткаченко.

Природніше, ніж чотирьохмільйонний, чотирьохмільярдний тощо, звучатимуть чотиримільйонний, чотиримільярдний, чотириповерховий і подібні. Серед низки слушних прикладів окремого написання прислівникових сполук, що складаються з прийменника та іменника, як-от за дн`я, за корд`он, на ваг`у, на в`ибір, на жаль, Анатолій Ткаченко виокремлює конструкцію на зло, вважаючи, що її варто писати разом (назло), бо тут конкретне значення іменника зло відходить на задній план, і це вже не прийменник з іменником, а прислівник. Та й устократ уже злитий прислівник, а не прислівникова сполука, і його теж треба писати разом. На думку професора, варто вилучити наведену для прикладу вживання м’якого знака кальковану форму імені Г`алька — Г`альці, Г`альчин, оскільки питомий варіант пестливої форми цього імені — Галинка. Але, щоб зберегти приклад із м’яким знаком, потрібно подати його не як ім’я, а як... «відшліфовані водою уламки гірських порід»: галька — гальці. Також учений категорично проти конструкцій типу «використовується префікс», «використано суфікс» тощо. Мову не «використовують», а вживають чи застосовують. Саркастичний протест викликала й калькована конструкція «назви засобів пересування»: «Незабаром писатимемо «Правила дорожнього пересування». А навіщо нам той рух!» Завважено (у значенні «помічено») й низку технічних огріхів, які в остаточній редакції проекту будуть виправлені, як пообіцяли члени комісії з правопису.

Не бійтеся змін!

Підтримку правописних змін, особливо на усунення граматичних недоречностей, висловив доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Сергій Різник: «Правопис необхідно повсякчас удосконалювати, прагнучи до спрощення його і зменшення кількості винятків. Ми пам’ятаємо, як болісно сприймали люди правописні зміни на початку 90-х, зокрема поширення «правила дев’ятки» на власні назви. А тепер усі і пишуть, і вимовляють Чикаго, Вашингтон, Чилі, Шиллер без жодних проблем. Багато років граматистів дратувало написання разом або з дефісом іменників зі словом пів (половина). Що це за частина мови півогірка, півгодини? Якщо це іменник, то до якої відміни належить і як відмінюється? Можна сказати «узяв пів’яблука». Значить, це предмет? Яка ж тоді в нього форма множини? Відповіді на ці запитання старий правопис не дає. Якщо ж пів писати окремо, як ми пишемо з іменниками слова третина, чверть, півтора тощо, то проблема зникає сама собою». На думку С. Різника, в новому правописі варто було б приділити більше уваги правописові чоловічих імен казкових та мультиплікаційних персонажів, що увійшли в українську мову з російської, де вони мають закінчення -а: Чебурашка, Капитошка, Незнайка, Неваляшка: «Ці та подібні імена в українській мові мають закінчуватися не на -а, а на -о, Чебурашко, Капітошко, Незнайко, Котигорошко, як і власне українські імена Пилипко, Сашко, Федько, Вітько, Тимко». С. Різник висловив також сумнів стосовно доцільності впровадження у правописі варіативності окремих норм (кафедра й катедра; радості й радости тощо): «Правопис — це кодекс мовних законів і норм. Якщо він не буде чітким і строгим, а допускатиме вживання альтернативних форм слів, то це може підривати повагу й до інших законів, які регулюють уже не мовні норми, а юридичні чи суспільні. Можливо, до обговорення окремих правописних проблем варто було б залучити до обговорення окремих правописних проблем ширше коло фахівців і в підсумку ухвалити ті варіанти написання слів, які більше відповідають природним рисам мови і, на думку експертів, мають кращу перспективу щодо сприйняття більшістю мовців».

А взагалі процес реформування правопису, на думку С. Різника, дуже потребує активної роз’яснювальної роботи: «Потрібно, щоб фахівці активно виступали в освітній та загальнонаціональній пресі, по радіо, на телебаченні з роз’ясненням мовних норм, традицій, тенденцій розвитку. Потрібно порівнювати українські правописні норми зі станом речей в інших мовах і переконувати людей не боятися змін, а прагнути до очищення й оздоровлення рідної мови».

Реабілітувати букву «и» та унормувати вживання апострофа

Серед багатьох пропонованих змін особливо актуальними, на думку кандидата філологічних наук, доцента кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Оксани Бас-Кононенко, є ті, що узгоджують правила написання питомих і запозичених слів із фонетичним ладом мови. «Це і поновлення в правах літери и на початку слів та в закінченнях (як варіант) деяких іменників жіночого і середнього роду в родовому відмінку, це і значно розширений розділ правопису слів іншомовного походження саме в частині буквених позначень для звуків різних мов і багато іншого, — відзначає вона. — Водночас поза увагою залишився ще один важливий момент: доречним стало б унормування вживання апострофа в запозичених словах, написання яких у запропонованому проекті, на жаль, не зазнало змін». Ідеться саме про випадки невикористання апострофа після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, перед я, ю. Зокрема, у п. 2б) на с. 134 проекту сказано: «Апостроф не пишемо ... коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь, бюджет, бюро, кювет, мюрид, пюпітр, пюре, фюзеляж, кювет, рюкзак, рюш; Барбюс, Бюффон, Вюртемберг, Мюллер, Гюго».

Однак, зауважує Оксана Бас-Кононенко, у фонологічній системі української мови приголосні б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, дж, ґ, к, х, г є власне твердими. Їх напівпом’якшені алофони послідовно виникають лише перед /і/ (білий, півень, місто, чужі, калачі, лихі, ґелґіт...). Перед іншими голосними ці приголосні залишаються твердими. Для фонетичної адаптації іншомовних слів будь-яка мова використовує наявні власні засоби, а не створює окремі додаткові (так звану периферійну фонологічну підсистему) для «обслуговування» запозичень. А в нашому випадку (у чинному правописі і в новому проекті) швидше враховано специфіку мови-посередника (російської), а не мов-донорів. Отже, пункт 2б) варто зняти, уніфікувавши написання іншомовних слів за пунктом 1а) (с. 133 проекту) в такий спосіб:

«1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних пишемо перед я, ю, є, ї, які позначають сполучення звука [j] з наступним голосним:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’язь, б’єф, б’юджет, б’юро, комп’ютер, п’юпітр, п’юре, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єр, м’юрид, ф’юзеляж, к’ювет, к’янті, кар’єра, П’ємонт, П’яченца, Рив’єра, Акяб, Іх’ямас, Ях’я, Барб’є, Б’юкенен, Барб’юс, Б’юффон, В’юртемберг, М’юллер, Донаг’ю, Г’юго, Женев’єва, Ф’єзоле, Монтеск’є, Руж’є, Фур’є».

«До речі, чомусь у проекті українського правопису правила вживання апострофа в питомій лексиці взагалі не винесено в окремий параграф (їх викладено в пункті «Буквені позначення деяких приголосних звуків» серед пояснень написання окремих літер і їх сполучень — с. 7—8.), а отже, і в змісті його теж нема», — коментує Оксана Бас-Кононенко.

Форсувати події не будуть

Як бачимо, найобговорюваніші зміни зумовили чималий резонанс у суспільстві, зокрема й серед науковців. Тож не останнє запитання — як і коли впроваджуватимуть новий правопис в освітній процес? Чи вже незабаром дітей у школах навчатимуть по-новому? «Усі члени комісії погодилися з тим, що нові правила написання не потрібно вводити в завдання наступного ЗНО», — заспокоїла Лідія Гнатюк.

Олеся Любашенко, доктор педагогічних наук, професор кафедри методики викладання української та іноземних мов і літератур Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, впевнена, що наші вчителі впораються з нелегким завданням навчити дітей писати за новими правилами. «Щойно правопис буде запроваджено в шкільництві, він стане виховним інструментом національної свідомості українців ХХІ століття, —наголосила вона. — І скільки б освітяни не висловлювалися проти правописних змін, все ж саме вчителі є найвідповідальнішою й найдисциплінованішою частиною українського суспільства. Їм вистачить сил запровадити потрібні зміни від молодшої школи аж до випускних тестувань. Усі ж розуміють, що вивчене в школі залишається з людиною протягом життя. Тому правопис, який буде запроваджено в освіті, повинен містити нарешті зважені одноваріантні норми».

Під час круглого столу Олеся Любашенко схарактеризувала в цілому правописний проект: «Не зважуся називати нашу редакцію правопису «новою». Адже вона є сучасним фокусом зусиль усіх, хто прагнули входження української живомовної традиції в орфографію, шкільництво, словники: від тирнівських книжників — до страдників Всеволода Ганцова і Григорія Голоскевича. А тому це добре, що академічній спільноті нашого часу стало мудрості відібрати ті правописні пропозиції, які найбільше відповідають потребам розвитку української літературної мови. І тому висловлюю вдячність науковцям, громадським активістам, журналістам, які сьогодні до цього мудрого відбору долучилися».

За розхитаністю правописних норм українську випереджає хіба що арабська

Під час зустрічі лунали думки студентів щодо запропонованих змін. Хтось готовий швидко й кардинально усе змінити, а дехто покладає надії на час, який усе розставить по своїх місцях. Влучно зауважила Олеся Любашенко насамкінець обговорення: «Скільки б ми не прагнули до правописної уніфікації, а сьогодні за розхитаністю правописних норм українську мову випереджає хіба що сучасна арабська (Modern Standart Arabic). Студенти жартують, що за якимось із українських правописів чинної або попередніх редакцій вони достеменно грамотні. А тому будь-яка варіативність норм, закріплена в теперішній редакції правопису, на мою думку, може спричинити старі проблеми».

Відділ зв’язків з громадськістю Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка.
Ілюстративне фото.