Учора Голова Верховної Ради Андрій Парубій узяв участь у відкритті експозиції, присвяченої сторіччю утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) і затвердження її Конституції — Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії.
Історик, кримчанин Андрій Іванець, директор музею Української революції 1917—1921 років Олександр Кучерук, Голова Верховної Ради України Андрій Парубій.
Глава законодавчого органу влади подякував за можливість просто в приміщенні парламенту ознайомитися з документами, які сто років тому змінювали історію України. «Це ті сторінки, про які рідко згадували за часів Радянського Союзу, — зауважив Андрій Парубій. — Але це ті самі сторінки історії, завдяки яким ми сьогодні маємо нинішню Українську державу».
Цього року відзначається століття проголошення Української державності, нагадав Андрій Парубій. Цей процес відбувався одночасно і на Великій Україні, і на Західній. «Перебуваючи в різних імперіях — Російській та Австро-Угорській — українці піднялися в боротьбі за свою державу, — акцентував глава парламенту. — На Західній Україні це розпочалося ще в 1914-му, коли був сформований перший підрозділ січових стрільців. Зі зброєю в руках він уперше вступив у бій із російськими військами. А потім була боротьба за державу й Листопадовий чин, коли військові на чолі з Дмитром Вітовським відчайдушно і з великим рівнем сміливості та військової професійності взяли під контроль Львів, підняли на Ратуші блакитно-жовтий прапор, що й стало поштовхом для проголошення Західно-Української Народної Республіки». 13 листопада 1918 року прийнято Тимчасовий основний закон цієї республіки. І це фактично був акт проголошення державності на західноукраїнських землях. Але одночасно це було і велике прагнення ідеологів та засновників цього документа об’єднати Галичину і Велику Україну.
Андрій Парубій розповів, що знає цю історію не з чужих розповідей. «Мій дід був вояком в УНР, — сказав він. — Але коли пішов клич, що необхідно створити Українську галицьку армію у Львові, він у числі добровольців із Києва переїхав у Львів і вступив у підрозділ, маючи військовий досвід та вишкіл. Потім він пройшов концтабори, але на тому етапі він долучився до закладення початку боротьби за українську державність». «Багато галичан воювали в армії УНР — як легендарний корпус січових стрільців Євгена Коновальця, — продовжив далі глава парламенту. — Багато представників Великої України воювали в Українській галицькій армії. Але в них була одна мрія — об’єднання. І 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві підписали символічний історичний Акт злуки. Упевнений, ці події й стали фундаментом, на якому ми будуємо сьогоднішню Українську державу. Сто літ ми йшли до цього. Велика трагедія — що тоді не змогли втримати державність. Це призвело до голодоморів, до мільйонів смертей. І маємо велику відповідальність перед поколіннями українських вояків, які воювали на всі фронти проти білогвардійців, більшовиків, польської армії... і які мали велику мрію — Українську державу. Тоді їхня мрія не здійснилася. Але вони пролили свою кров, щоб діти могли цю справу продовжити. Нині ми маємо за честь відновлювати історію і реалізовувати їхню мрію. І найголовніше — несемо відповідальність за те, щоб ця історія не повторилася».
Андрій Парубій наголосив на важливості того, що пізнавати історію можна просто в стінах Верховної Ради, адже парламент має бути одночасно і осередком відновлення справедливості, й нашої деокупації — в тому числі й ментальної та духовної, підкреслив він.
Оригінал Конституції ЗУНР зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади. Його директор Наталія Маковська наголосила, що це тільки один документ із багатьох, яким вдалося дожити до наших днів. «Коли починали готувати копії документів, пов’язаних зі сторіччям державності, як історик я навіть уявити собі не могла — як багато свідчень збереглося в архівах, незважаючи на війни та радянську владу, — сказала вона. — Архівісти все-таки якось змогли зберегти ці документи, і ми ними пишаємося». Фахівець, зокрема, припустила, що цілком могли зберегтися й документальні підтвердження історії, розказаної А. Парубієм. «Сторічні сторінки пожовклі, іноді їх важко тримати в руках, — зауважила Н. Маковська. — Але вони дають відчуття звитяги, мудрості та, на жаль, і підлості й зради. Усе це наша пам’ять, яку треба берегти, щоб відроджувати державу».
